В направлении настоящего партнерства

Меры по углублению сотрудничества со странами — участницами Средиземноморского диалога были внедрены на саммитах НАТО в Вашингтоне (в 1999 году) и Праге (в 2002 году). На Стамбульском саммите в 2004 году Диалог продвинулся на шаг вперед в направлении превращения в настоящее партнерство.  Пользуясь ростом возможностей эффективного сотрудничества со странами — участницами Диалога, лидеры государств — членов Альянса предложили более амбициозное и расширенное партнерство. Это решение основывалось на стремлении принять во внимание интересы стран — участниц Диалога и воспользоваться опытом и инструментами, выработанными НАТО в рамках других программ партнерства. Главные цели Средиземноморского диалога остаются неизменными, но в будущем внимание будет сосредоточено на развитии более практического сотрудничества. Специфические задания состоят в усилении политического диалога, достижении оперативной совместимости (т.е. улучшении способности военных из стран — участниц Диалога сотрудничать с вооруженными силами НАТО), помощи в борьбе против терроризма и сотрудничества в сфере оборонной реформы.  Предлагается расширять и усиливать практическое сотрудничество в приоритетных сферах, в числе которых совместные действия, направленные на лучшее объяснение усилий НАТО по трансформации и сотрудничеству; поддержку сотрудничества между военными ради достижения оперативной совместимости; расширение масштаба участия подразделений из стран — участниц Диалога в операциях под руководством НАТО по реагированию на кризисные ситуации, таких как гуманитарная помощь и ликвидация последствий катастроф, поисково-спасательные работы и операции по поддержке мира; развитие демократического контроля над вооруженными силами и способствование прозрачности оборонных планов и бюджетов; борьба с терроризмом, например, при помощи эффективного обмена разведданными и в контексте морских антитеррористических мероприятий в Средиземноморье; помощь НАТО в преодолении угрозы со стороны оружия массового уничтожения; развитие сотрудничества в сфере безопасности границ, например, по борьбе с терроризмом, распространением или контрабандой легкого и стрелкового оружия; и усовершенствованное сотрудничество в сфере гражданского планирования в случае чрезвычайных ситуаций, в частности возможность, в случае возникновения катастрофической ситуации в средиземноморской стране-партнере, обратиться за помощью в Евроатлантический центр координации реагирования на катастрофы, расположенный в штаб-квартире НАТО.  Развивается сотрудничество и в других сферах. Это — управление воздушным пространством, вооружение, концептуальные аспекты обороны и безопасности, оборонная реформа и экономика обороны, научные и экологические вопросы, материально-техническое обеспечение, медицинские вопросы, метеорология, океанография, стандартизация, обучение и подготовка, вопросы военного образования, тренировки и доктрин.  Усовершенствованное сотрудничество может охватывать активное использование таких механизмов, как Политика целевых фондов, согласно которой в ряде стран — участниц Партнерства во имя мира поддерживаются такие проекты, как обезвреживание наземных мин и других боеприпасов; разработка планов действий и индивидуальных программ сотрудничества; предоставление более широких возможностей для участия в образовательных и тренировочных программах и обучении. Для развития широкомасштабного участия средиземноморских стран-партнеров в этих усовершенствованных мероприятиях нужны также соответствующие правовые механизмы и механизмы безопасности, а также договоренности о связях. 

31. Після підписання Північноатлантичного договору до перших 12 його учасників приєднались 7 держав, збільшивши кількість членів НАТО до 19. Польща, Угорщина і Чеська Республіка вступили до Альянсу в березні 1999 року, отримавши запрошення до вступу на Мадридському саміті 1997 року.Перший саміт НАТО, в якому ці три країни взяли участь як повноправні члени Альянсу, відбувся у Вашингтоні в квітні 1999 року. Тоді керівництво НАТО наголосило на тому, що двері Альянсу залишатимуться відкритими для вступу інших країн і пообіцяли, що НАТО і надалі вітатиме нових членів, які здатні втілювати в життя принципи Договору і робити свій внесок в мир і безпеку в євро - атлантичному регіоні. Двері НАТО залишаються відкритими для будь-якої європейської держави, яка може виконувати обов’язки та зобов’язання, пов’язані з членством, а також робить внесок у підтримання безпеки на євроатлантичному просторі. За час, що минув з 1949 року, кількість членів НАТО зросла з 12 до 28 країн внаслідок шести раундів розширення Альянсу. Албанія та Хорватія, які отримали запрошення приєднатися до НАТО на Бухарестському саміті, що проходив у квітні 2008 року, офіційно стали членами Альянсу 1 квітня 2009 року.

Протягом 1995 року союзники вивчали усі "навіщо" та "як" майбутнього вступу нових членів. У результаті було підготоване "Дослідження з питань розширення НАТО", яке у вересні 1995 року було передане заінтересованим країнам-партнерам і оприлюднене. Викладені у Дослідженні принципи залишаються підґрунтям відкритого підходу НАТО до запрошення нових членів до вступу. Відповідаючи на запитання "навіщо проводити розширення НАТО", дослідники дійшли висновку, що по закінченні холодної війни та зникненні Організації Варшавського договору з'явилась як необхідність, так і унікальна можливість поліпшити безпеку в усьому євро - атлантичному регіоні, не відновлюючи лінії розмежування. У дослідженні робиться висновок про те, що розширення Альянсу всіляко сприятиме зміцненню стабільності та безпеки усіх країн євро - атлантичного регіону. Воно сприятиме демократичним реформам, зокрема встановленню цивільного та демократичного контролю над збройними силами.

Зустріч у верхах, яка відбулась у Мадриді в липні 1997 року, стала видатною подією, яка відзначила досягнення основних ініціатив Альянсу протягом попередніх 5 - 6 років. Водночас вона оголосила перехід до нового складного етапу розвитку НАТО, протягом якого будуть випробувані нові структури та політичні підходи, які викликані новими обставинами. В Мадриді завдання лідерів Альянсу полягало у зведенні воєдино основних напрямів майбутньої політики Альянсу і забезпеченні їх єдності та послідовності.

10-12 лютого 1999 року Політичний комітет НАТО відвідує Україну з метою обговорення питань виконання Хартії.

У квітні 1999 року в Києві був створений Офіс зв’язку НАТО, на який покладено завдання сприяти контактам між НАТО і цивільними та військовими відомствами, які мають відношення до участі України в програмі «Партнерство заради миру» і у виконанні Робочого плану КУН.

24 квітня 1999 року в рамках саміту глав держав та урядів НАТО у Вашингтоні Президент України Л.Кучма взяв участь у першому засіданні Комісії Україна-НАТО на найвищому рівні. Зазначене засідання КУН надало нового потужного імпульсу нашому партнерству з НАТО, що було відображено у «Декларації Глав держав та урядів-учасників саміту Комісії Україна-НАТО», яка заклала міцні підвалини для подальшого зближення підходів України та НАТО до вирішення проблем європейської безпеки.

У травні 1999 року відбувся візит до Києва помічника Генерального секретаря НАТО з питань науки та довкілля, керівника Наукового комітету НАТО І.Сілларда з метою презентації «Наукової програми НАТО».

Відбувається також низка робочих та офіційних візитів представників НАТО в Україну:

червень - візит до Києва делегації Оборонного коледжу НАТО в Римі;

червень - візит до Києва делегації Північноатлантичної асамблеї (ПАА) (представників Політичного комітету та Комітету з питань оборони та безпеки);

липень - перший робочий візит до Києва юридичних експертів НАТО на чолі з Радником Генерального секретаря НАТО з правових питань Б.Де Відтсом;

вересень - другий робочий візит юридичних експертів НАТО до Києва на чолі з Радником Генерального секретаря НАТО з правових питань Б.Де Відтсом;

жовтень - візит голови Економічного комітету, керівника Економічного директорату НАТО Д.Жоржа.

11 жовтня 1999 року Україна і НАТО підписали Угоду з навчання цивільним спеціальностям звільнених у запас офіцерів українських збройних сил.

33. Історичне рішення, яке НАТО прийняла, коли застосувала статтю 5 Вашингтонського договору і надала свою допомогу США після 11 вересня 2001 року, відзначило новий етап процесу трансформації НАТО, який стосується практично кожного аспекту діяльності Альянсу. На додаток до боротьби з тероризмом цілий спектр інших чинників посилив потребу в адаптації структур і політики Альянсу. Серед них зростання загрози від зброї масового знищення та потреба у нових оперативних можливостях і засобах в критичних ситуаціях. На Празькому Самміті країн-членів та країн-партнерів НАТО, який відбувся 21-22.11.2002, крім обговорення питань трансформації Альянсу відповідно до нових викликів безпеці, було офіційно запрошено сім країн приєднатись до НАТО. Такими країнами стали: Болгарія, Естонія, Латвія, Литва, Румунія, Словаччина, Словенія.

На засіданні Самміту в форматі Ради євроатлантичного партнерства (РЄАП) прийняв участь Президент України Л.Д. Кучма. У виступі Президента України під час цього засідання було черговий раз підтверджено незмінність євроатлантичного вибору нашої держави. На цій зустрічі глави держав 46 країн (НАТО та партнерів) переглянули концептуальні підходи до організації структури безпеки євроатлантичного регіону і прийняли документ, який називається Планом дій щодо боротьби з терроризмом. Під час засідання Комісії Україна-НАТО на рівні міністрів закордонних справ, в якому від України брав участь Міністр закордонних справ України А.Зленко, було ухвалено План дій Україна-НАТО та Цільовий план Україна-НАТО на 2003 рік.

План дій Україна-НАТО дій є політичним концептуальним документом, який окреслює загальні напрями співробітництва нашої держави з Альянсом на перспективу з метою досягнення кінцевої мети – приєднання України до НАТО. Він складається з 5 частин, одна з яких відображає питання безпеки і оборони, а також військові аспекти співробітництва.

34. 29 березня 2004 року сім країн -- Болгарія, Естонія, Латвія, Литва, Румунія, Словаччина та Словенія - офіційно стали членами НАТО. Це означає, що віднині вони користуватимуться усіма перевагами та поділятимуть усі обов'язки, що походять від членства в Альянсі. Внаслідок вступу до Альянсу нових держав розширилася зона безпеки і стабільності на європейському континенті, і нині під захистом НАТО перебуває майже 45 мільйонів громадян європейських країн. До речі, нинішній, п'ятий раунд розширення НАТО -- другий після завершення холодної війни -- найбільший в історії. У рамках цього туру розширення до НАТО вступило стільки ж країн, скільки й під час попередніх чотирьох. Розширення НАТО у жодному разі не новий процес. Протягом 55 років існування Альянсу кількість його держав-членів зросла з 12 країн-засновниць до нинішніх 26 членів. До речі, процес розширення -це безперервний динамічний процес, який відбувається відповідно до статті 10 Вашингтонського договору, у якій йдеться, що претендувати на членство в Альянсі може "будь-яка європейська держава, яка здатна поширювати принципи цього договору та сприяти підтриманню безпеки у північноатлантичному регіоні".