Спілкування як взаємодія, різновиди взаємодії
Спілкування як соціальне явище охоплює всі сфери суспільного буття та діяльності людей і може бути схарактеризоване за різними параметрами, а саме: залежно від контингенту учасників, тривалості стосунків, міри опосередкування, завершеності, бажаності тощо.
Залежно від контингенту учасників можна виокремити міжособистісне, особистісно-групове, міжгрупове спілкування. Міжособистісне спілкування характерне для первинних груп, в яких_усі члени підтримують між собою безпосередні контакти і спілкуються один з одним. Особливості спілкування визначаються змістом і цілями діяльності, що їх реалізує група.
Особистісно-групове спілкування має місце тоді, коли одного із співрозмовників представляє особистість, а другого - група. Таким є спілкування вчителя з класом, керівника з колективом підлеглих, оратора з аудиторією.
Міжгрупове спілкування передбачає участь у цьому процесі двох спільностей, кожна з яких обстоює свою позицію, прагне до реалізації своїх цілей, або ж обидві групи намагаються дійти згоди щодо певного питання, досягти консенсусу.
У разі можливих гострих суперечностей в обговорюваному питанні може виникнути міжгруповий конфлікт. У міжгруповому спілкуванні кожна особистість постає як виразник колективного інтересу, активно його обстоює, обираючи для цього засоби, які найповніше відображають колективну позицію.
Спілкування може відбуватись як взаємодія людей, між якими встановлюється комунікативний зв'язок, коли співрозмовники безпосередньо сприймають один одного, встановлюють контакти і використовують для цієї мети всі наявні в них засоби. Таке спілкування характеризується як безпосереднє.
У безпосередньому спілкуванні функціонує багато каналів зворотного зв'язку, що інформують співрозмовників про міру ефективності спілкування.
Опосередковане спілкування - це комунікація, в яку включена проміжна ланка— третя особа, технічний засіб або матеріальна річ.
Опосередкування може бути репрезентоване телефоном як засобом зв'язку, написаним текстом (листом), адресованим іншій людині, або посередником. Міра опосередкування у спілкуванні може бути різною, залежно від засобів, що використовуються для досягнення цієї мети.
Істотний вплив на характер спілкування справляє час, протягом якого триває процес, регламент.
Регламент - це своєрідний каталізатор змісту та способів спілкування. Саме він створює ситуацію, коли потрібно висловлюватися так, щоб "словам було тісно, а думці просторо".
Короткочасне спілкування виникає із ситуаційних потреб і діяльності або взаємодії і обмежується розв'язанням локальних комунікативних завдань. Такими різновидами спілкування є консультація з певного, конкретного питання, обмін враженнями з приводу актуальних подій тощо.
Тривале спілкування - це взаємодія в межах однієї або кількох тем, обмін розгорнутою інформацією щодо змісту предмета спілкування. Тривалість комунікативних зв'язків визначається цілями спілкування, потребами взаємодії та характером інформації, якою оперують співрозмовники.
Спілкування вважають завершеним, коли повністю вичерпано зміст теми, до того, ж його учасники однозначно оцінюють результати взаємодії як вичерпні.
При незавершеному спілкуванні зміст теми розмови залишається не розкритим до кінця і не відповідає очікуванням співрозмовників. Незавершеним спілкування може бути з об'єктивних причин, коли між співрозмовниками виникають просторові проблеми (роз'єднаність людей) або проблеми щодо засобів зв'язку та інших необхідних умов для підтримування контактів.
Суб'єктивними причинами є заборона, небажання комунікантів продовжувати спілкування, усвідомлення необхідності його припинити. Залежно від ситуації, характеру та цілей спілкування класифікація його різновидів може бути здійснена й за іншими критеріями.
Формалізована структура змісту теми
Соціальна функція спілкування: забезпечення міжособистісної взаємодії.
Механізм спілкування: обмін інформацією.
Оскільки людина є істотою соціальною, то і її пізнавальна діяльність реалізується в соціальному контексті. Спілкування – це складний багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів між людьми (міжособистісне спілкування) і групами (міжгрупове спілкування), в якому здійснюється обмін інформацією; обмін діями; сприймання і розуміння учасниками один одного, спільна взаємодія. Згідно з усталеною традицією, у вітчизняній соціальній психології виділяють три різних за своєю орієнтацією типу міжособистісного спілкування: 1) імперативне, 2) маніпулятивне і 3) діалогічне. Імперативне спілкування - це авторитарна, директивна форма впливу на партнера по спілкуванню з метою досягнення контролю над його поведінкою і внутрішніми установками, примусу до певних дій або рішень. У даному випадку партнер по спілкуванню розглядається як об’єкт впливу, виступає пасивною, “пасивний” стороною. Особливість імперативу в тому, що кінцева мета спілкування - примушення партнера - не завуальована. В якості засобів опису впливу використовуються наказ, вказівки, розпорядження і вимоги. Маніпуляція - це поширена форма міжособистісного спілкування, що припускає вплив на партнера по спілкуванню з метою досягнення своїх прихованих намірів. Як і імператив, маніпулятивний тип спілкування припускає об’єктне сприйняття партнера по спілкуванню, який використовується маніпулятором для досягнення своїх цілей. Ріднить їх і те, що при маніпулятивнім спілкуванні також ставиться мета добитися контролю над поведінкою і думками іншої людини. Корінна відмінність полягає в тому, що партнер не інформується про справжні цілі спілкування; вони або просто ховаються від нього, або підміняються іншими. У маніпулятивнім процесі партнер по спілкуванню сприймається не як цілісна унікальна особистість, а як носій певних, “потрібних” маніпулятору властивостей і якостей. Діалогічне спілкування – це рівноправне суб’єктно-об’єктне спілкування, яке має на меті взаємопізнання. Особливості та результати взаємодії між людьми значною мірою залежать від того, як вони сприймають, розуміють, відтворюють та інтерпретують поведінку одне одного, оцінюють можливості інших учасників спілкування та власні. Процес взаємодії супроводжується взаєморозумінням чи непорозумінням, здатністю чи нездатністю прогнозувати поведінку партнера по спілкуванню. Сфера, способи і динаміка спілкування визначаються соціальними функціями його учасників, їх положенням у системі суспільних відносин. Регулюються вони характером виробництва, обміном і потребами, писаними і неписаними правилами суспільного життя, моральними і правовими нормами, соціальними інститутами і службами. В індивідуальному плані вони обумовлюються: рівнем свідомості особистості; психічним типом та характером розвитку індивіда; засвоєним особистістю культурним рівнем спілкування.
Взаємодія — це систематичні, досить регулярні дії суб'єктів один на одного, які мають на меті викликати певну відповідну реакцію, котра породжує нову реакцію того, хто робить вплив. Тобто відбувається обмін діями, зароджується спорідненість дій обох суб'єктів, їхня координація, стійкість інтересів, планування спільної діяльності, розподіл функцій тощо. Дії сприяють взаємному регулюванню, взаємовпливу, взаємному контролю, взаємодопомозі. Все це передбачає, що кожен з учасників взаємодії зробить свій внесок у виконання спільного завдання, коректуючи свої дії, враховуючи попередній досвід, активізуючи власні здібності й можливості партнера. В СП контексті під взаємодією розуміють не лише взаємозалежний обмін діями, а передусім організацію людьми взаємних дій, спрямованих на реалізацію спільної діяльності. Постановка питання саме таким чином не припускає відриву комунікації від взаємодії і не ототожнює ці поняття. Зазвичай стратегія взаємодії зумовлена характером суспільних стосунків, які представлені виконуваною соціальною діяльністю, а тактика — визначається безпосереднім уявленням про партнера (його наміри, мотиви, установки).І. Усі види взаємодії традиційно поділяють на дві групи: співробітництво і суперництво (дихотомічний поділ усіх видів взаємодій). До першої групи належать дії, які сприяють організації спільної діяльності, забезпечують її успішність, узгодженість, ефективність (відомі й інші терміни для позначення цього виду взаємодії: кооперація, згода, пристосування, асоціація). Друга група охоплює дії, що тією чи іншою мірою перешкоджають спільній діяльності, створюючи перепони на шляху до порозуміння. Цей вид взаємодії позначається такими поняттями, як конкуренція, конфлікт, опозиція, дисоціація. ІІ. Класифікація, що у своїй основі має кількісний аспект, тобто йдеться про кількість суб'єктів, які беруть участь у взаємодії: взаємодія між групами, між особистістю і групою, між двома особистостями (діада).