34. Переваги групового прийняття рішення

Група не може існувати як цілісність, не маючи єдиних підходів, думок з принципових питань. Групова думка — це оптимальний для всіх індивідів спосіб розв'язання важливого завдання. Вона може визрівати різними способами. Найзначущішим етапом цього процесу є прийняття рішення. Прийняття рішення — волевиявлення індивіда або групи людей, спрямоване на формування послідовності дій і вибір альтернативи. Групові рішення можуть бути програмованими (базуються на заведеному порядку, послідовних процедурах, ухвалюються за типових обставин; мають обмежену кількість альтернатив; повинні відповідати динаміці розвитку організації) та непрограмованими (використовують у невизначених, неструктурованих ситуаціях, зумовлених відсутністю інформації, нечіткістю цілей, завдань; вибір засобів розв'язання проблем може бути надзвичайно великим). Прийняття групового рішення є складним психологічним процесом, під час розгортання якого не завжди спрацьовують логіка, інтуїція, оскільки в ньому переплітаються соціальні установки, особистісні характеристики, інтуїція, емоції тощо. Залежно від того, які чинники домінують, виокремлюють інтуїтивні (вибір на підставі відчуттів) та раціональні (базуються на судженнях, знаннях, попередньому досвіді) рішення. Соціальна психологія вважає прийняття групового рішення вольовим актом, результатом якого є формування мети і засобів її досягнення. Участь усіх осіб групи у плануванні й прийнятті рішення — відчутний мотивуючий чинник: чим більше учасників виконання завдань залучено до прийняття рішень, тим сильніша мотивація участі в реалізації групових рішень. Процедура прийняття групового рішення пов'язана із стилем керівництва. За авторитарного стилю керівник у процесі прийняття рішення керується своїми ідеями, досвідом, планами, орієнтується на свої оцінки проблеми, а думки колег адаптує до своєї концепції її розв'язання, намагаючись відповідно добирати засоби. Демократичний стиль забезпечує оптимальну взаємодію керівника з усіма індивідами групи. Усі вони мають широкий простір для особистої ініціативи та активності. За ліберального стилю особиста участь керівника у процесі прийняття рішення дещо занижена, внаслідок чого ініціативу перебирає на себе неформальний лідер, який активізує членів групи. Багато керівників у процесі прийняття рішення орієнтуються на зовнішні або внутрішні чинники, на підставі чого розрізняють “зовнішню” та “внутрішню” стратегії прийняття рішень. Групові форми прийняття рішень підпорядковані дії різноманітних принципів. Так, принцип співвідношення єдиноначальності та колегіальності відтворює взаємодію двох форм реалізації повноважень: єдиноначальність пов'язана з персональною відповідальністю керівника за прийняті рішення, а колегіальність є формою колективного розроблення проектів рішень. Принцип одноголосності передбачає: реальну (творче обговорення проблеми) та уявну (формальне погодження з керівником за незгоди з його думкою) одностайність. Принцип більшості переважає там, де взаємодіють дві або більше неформальних груп. За такої ситуації необхідне голосування, яке може засвідчити розподіл голосів на рівні частини, більшість голосів і абсолютну більшість голосів. Для розв'язання проблеми найприйнятніша абсолютна більшість голосів. Принцип мінімізації розбіжностей актуальний за оптимальної переваги думки керівника (лідера) та при активності учасників обговорення проблеми. В такому разі мінімізувати суперечності між членами групи покликана групова дискусія. Принцип узгодження пов'язаний з необхідністю вирішувати, готувати рішення. Прийняття групових рішень перебуває під впливом різних психологічних особливостей. Наприклад, емоції компенсують невизначеність ситуації, створюють сильнішу установку на вибір стійкої стратегії. Проте їх надлишок зумовлює імпульсивну поведінку. Це означає, що емоції можуть як підвищувати ефективність процесу прийняття рішення, так і знижувати її. Певні закономірності простежуються і щодо вияву мотивації осіб, належних до групи. За високої мотивації процес прийняття рішення є значно ефективнішим, ніж за низької. Відмінності між груповими та індивідуальними рішеннями: переваги – 1)більше гарантій виконання рішення, 2) рішення є більш демократичним, 3)рішення є раціональнішим, менш суб’єктивним; недоліки – 1)перебільшений оптимізм та схильність до надмірного ризику, 2)групове рішення може призвести до ігнорування моральних наслідків, 3)ілюзія одностайності=відкритий тиск на членів групи. Для усунення недоліків групового рішення використовуються такі методи:1)проведення дискусії, 2)формування у членів групи критичності мислення, 3)психологічне дослідження цінностей і потреб особистості, рівня домагань, 4)запрошення експерта.