10. Розвиток малої групи, групо утворення

Виникнення малої соціальної групи, як своєрідної одиниці в системі суспільного розподілу праці зумовлене запитами суспільно-економічного характеру.

Головними характеристиками малої групи є її розмір, структура та склад, які визначаються цілями та завданнями спільної діяльності, заради якої вона створена.

Серед психологічних детермінант виникнення певної соціальної групи слід виокремити прагнення індивідів до задоволення потреб, розв'язаних зі сферою людського спілкування. Мала група є своєрідним мікро середовищем спілкування, джерелом задоволення відповідних потреб індивіда.

Таким чином, виникнення організованої малої групи полягає в оголошенні її формальною, офіційною ланкою соціальної організації та в наповненні її конкретними індивідами, здатними взаємодіяти і кваліфіковано розв'язувати організаційні завдання.

Характер розвитку малої групи - це досить складний і суперечливий процес.

Двовимірні моделі розвитку групи передбачають виокремлення двох головних сфер її життєдіяльності:

ділової (інструментальної сфери);

емоційної (експресивної).

Стадії групотворення

Перша початкова стадія характеризується орієнтаційними тенденціями в поведінці людей. На цьому етапі групового життя формуються уявлення людей про групу і один про одного. Перші між особистісні взаємодії ще дуже обмежені і ведуть спочатку до утворення діат.

Друга стадія - це формування групових норм, початок становлення групової самосвідомості. На цій стадії можливий нерівномірний розвиток групи в діловій та емоційній сферах.

Третя стадія називається стадією конфлікту, коли спостерігаються зіткнення між окремими членами групи внаслідок переоцінки ними своїх можливостей і прагнення розв'язувати всі проблеми самостійно.

Четверта стадія характеризується як перехідна від стану конфлікту, до стану збалансованості у стосунках між членами групи. Спілкування стає конструктивнішим і відкритішим, з'являються елементи групової солідарності і згрунтованості.

П'ята стадія групового розвитку цікава тим, що тут вперше виникає сформована група з чітко вираженим почуттям “ми”, в якому виявляються турбота всіх членів групи про групу, інтерес до спільних проблем, прагнення до згуртування.

На шостій стадії домінуючу роль відіграє емоційна активність, різко зростає значення відносин типу “Я - ТИ”, особисті взаємодії стають особливо тісними, відбувається переоцінка групових норм.

Сьома стадія - це стадія актуалізації. Вона належить до вищого етапу групової зрілості, коли рівні розвитку обох сфер вирівнюються і міра згуртованості групи стає досить високою. Група є відкритою для виявлення і розв'язання конфлікту. Єдність думок стає єдиним шляхом прийняття рішення, а розбіжність у поглядах допускається, доки не вироблена спільна точка зору на проблему.

Вітчизняна модель розвитку груп складається з п'яти етапів:

1) етап номінальної групи характеризується зовнішнім, формальним об'єднанням індивідів навколо поставлених соціальних завдань;

2) етап групи-асоціації - етап утворення групи, в якій взаємини опосередковуються тільки особистісно значущими цілями (група друзів, приятелів), намічається початкова міжособистісна інтеграція в сфері емоційних відносин;

3) етап групи-кооперації - утворення групи, що відрізняється реально діючою організаційною структурою, міжособистісні відносини носять діловий характер, підпорядкований досягненню необхідного результату у виконанні конкретного завдання в певному виді діяльності;

4) етап групи-автономії, яка характеризується високим внутрішнім єдністю як у сфері ділових, так і в сфері емоційних відносин;

5) етап групи-корпорації відбувається в результаті ізоляції групи і концентрація активності її членів на вузькогрупових цілях, характеризується опосередкованість відносин особистісно значимим, але асоціальною за своїми настановам змістом груповий діяльності;

6) етап колективу - вища форма розвитку соціальної спільності. Це стійка в часі організаційна група взаємодіючих людей із специфічними органами управління, об'єднаних цілями спільної суспільно корисної діяльності і складною динамікою формальних (ділових) і неформальних взаємин між членами групи. Відмітною особливістю є інтеграція колективу з іншими групами на основі спрямованості на більш широкі соціально значимі цілі. Динаміка розвитку малої групи являє собою складний процес, що включає як етапи швидкого просування по рівнях, так і періоди тривалого перебування на одному і тому ж рівні і навіть його зниження, що супроводжується внутрішньогрупової антипатією, егоїзмом у міжособистісних відносинах, конфліктністю як формами прояву дезінтеграції.

Зарубіжні моделі розвитку груп зазвичай включають три етапи: орієнтування в ситуації, конфлікту і досягнення згоди або рівноваги.

Однією з таких моделей являетсямодель розвитку малої групи Б. Такмі, яка передбачає виділення двох основних сфер групової життєдіяльності: ділової, пов'язаної з вирішенням групової задачі, і міжособистісної, пов'язаної з розвитком групової структури.

Стадії в сфері ділової активності:

1) орієнтування і пошук оптимального способу вирішення завдання;

2) емоційні реакції і протидія членів групи вимогам, що пред'являються до них у зв'язку з вирішенням задачі;

3) відкритий обмін інформацією з метою досягнення більш глибокого розуміння намірів один одного і пошуку альтернатив;

4) прийняття рішення й активні спільні дії щодо його реалізації.

Стадії в сфері міжособистісної активності:

1) стадія орієнтування членів групи в характері дій один одного і пошук взаємоприйнятного поведінки;

2) стадія внутрішнього конфлікту;

3) стадія розвитку групової згуртованості;

4) стадія освітою рольової структури групи, що відповідає змісту групової задачі.

Психологічні механізмів розвитку малої групи:

1) дозвіл внутрішньогрупових суперечностей між зростаючими потенційними можливостями і її актуальною діяльністю, між зростаючим прагненням індивідів до самореалізації і посилюється тенденцією інтеграції з групою, між поведінкою лідера групи та очікуваннями його послідовників;

2) надання групою більш високого психологічного статусу індивідам у відповідь за більш високий їхній внесок у її життєдіяльність;

3) надання лідеру можливості відхилятися від групових норм («ідіосінкразіческое кредит»).