46. Диспозиційна концепція регуляції поведінки Ядова

Цю концепцію скоріше можна віднести до соціально-психологічної, в якій враховуються і загальнопсихологічні особливості структури особистості і конкретно-соціальні умови, в яких ця особистість формується. В основу концепції автором покладені настановні або диспозиційні механізми регуляції соціальної поведінки особистості. Це означає, що поведінка особистості регулюється її диспозиционной системою, проте, в кожній конкретній ситуації залежно від її мети провідна роль належить певному рівню диспозицій. Оскільки сама диспозиція (установка) формується за наявності потреби і відповідної їй ситуації, в якій вона може бути реалізована, то ієрархії диспозицій відповідають ієрархія потреб, з одного боку, і ієрархія ситуацій, з іншого.

Що стосується ієрархії потреб, то їх класифікація здійснюється В. А. Ядова за принципом предметної спрямованості людських потреб як потреб фізичного і соціального існування. Підставою класифікації, за словами автора, з одного боку, виступає поділ потреб на біогенні та соціогенні, а з іншого - виділення різних видів соціогенних потреб на основі включення особистості в усі більш розширюються сфери діяльності, спілкування. На цій підставі виділяються наступні види потреб:

• психофізіологічні, вітальні потреби,

• потреби у найближчому сімейному оточенні,

• потреби включення в численні малі групи і колективи,

• потреби включення в цілісну соціальну систему.

Умови діяльності або ситуації, в яких можуть бути реалізовані дані потреби також утворюють ієрархічну структуру. За основу класифікації автор пропонує приймає «тривалість часу, протягом якого зберігається основна якість даних умов», іншими словами, стійкість ситуації.

Нижчий рівень цієї структури складають найменш стійкі «предметні ситуації». Протягом короткого проміжку часу людина переходить з однієї ситуації в іншу.

Наступний рівень - це «умови групового спілкування». Ці ситуації більш стійкі, оскільки основні вимоги групи, закріплені в «груповий моралі», зберігаються незмінними на протязі значного часу.

Ще більш стійкі в часі умови діяльності в тій чи іншій соціальній сфері - праці, дозвілля, сімейного життя.

Максимально стійкими виявляються загальні соціальні умови життєдіяльності людини - економічні, політичні, культурні. Ці умови зазнають значних змін в рамках «історичного» часу.

Оскільки, як зазначалося вище, диспозиції особистості являють собою продукт «зіткнення» потреб і ситуацій, в яких потреби задовольняються, то формується відповідна ієрархія (система) диспозицій.

Перший, нижчий рівень утворюють елементарні фіксовані установки. Вони формуються на основі потреб фізичного існування і найпростіших, предметних ситуацій. Ці установки позбавлені модальності і не осознаваеми. Вони лише лежать в основі свідомих процесів.

Другий рівень диспозиційної системи - соціально фіксовані установки або соціальні установки. Провідними чинниками їх формування є соціальні потреби, пов'язані з включенням особистості в первинні групи і відповідні їм соціальні ситуації. Соціальні установки утворюються на базі оцінки окремих соціальних об'єктів (або їх властивостей) і окремих соціальних ситуацій. По суті це «відносини особистості» за В. Н. Мясищева.

Третій рівень системи становить загальна (домінуюча) спрямованість інтересів особистості. Вона формується на основі вищих соціальних потреб і являє собою схильність до ідентифікації з тією чи іншою областю соціальної діяльності. У одних людей ми виявляємо домінуючу спрямованість інтересів у сферу професійної діяльності, в інших - сім'ї, у третіх - дозвілля (хобі) і т. д.

Вищий рівень диспозиційної системи утворює система ціннісних орієнтації на цілі життєдіяльності та засоби їх досягнень. Вона формується на основі вищих соціальних потреб особистості (потреба включення в соціальне середовище) та у відповідності зі способом життя, в якому можуть бути реалізовані соціальні та індивідуальні цінності особистості. Саме цьому рівню належить вирішальна роль в саморегуляції поведінки.

Всі елементи і рівні диспозиційної системи не ізольовані один від одного. Навпаки, вони тісно взаємодіють між собою, а сам механізм взаємозв'язку, на думку В. А. Ядова, слід розглядати як «механізм мотивації, що забезпечує доцільне управління поведінкою особистості, його саморегуляцію».

Найважливіша функція диспозиційної система полягає в регуляції соцально-го поведінки особистості. Сама поведінка являє собою складну структуру, всередині якої можна виділити кілька ієрархічно розташованих рівнів.

Перший рівень - це поведінкові акти, реакції суб'єкта на актуальну предметну ситуацію. Їх доцільність детермінована необхідністю встановлення адаптивних відносин між середовищем і індивідом.

Наступний рівень поведінки - звична дія або вчинок, що формується з цілого ряду поведінкових актів. Вчинок - це елементарна соціально значима одиниця поведінки, мета якого у встановленні відповідності між соціальною ситуацією та соціальної потребою.

Цілеспрямована послідовність вчинків утворює поведінку в тій чи іншій сфері діяльності, яка видається для людини максимально значущою. Приміром, яскраво виражене професійне поведінку, що реалізовує себе в стилі професійної діяльності.

Нарешті, цілісність поведінки в різних сферах життєдіяльності людини і є власне прояв діяльності у всьому її обсязі. Цілепокладання на цьому рівні являє собою якийсь «життєвий план».

Завершуючи характеристику свій концепції особистості, В. А. Ядов підкреслює, що «диспозиційна регуляція соціальної поведінки є в той же час і диспозиційна мотивація, тобто механізм, що забезпечує доцільність формування різних станів готовності до поведінки. При цьому регуляція соціальної поведінки повинна бути витлумачена в контексті всієї диспозиційної системи особистості ».