- •1. Предмет історії філософії
- •2. Природа філософського знання, його місце у світогляді.
- •3. Духовне зростання людства крізь призму ясперівської концепції осьового часу
- •4. Західна та східна культурі парадигми. Проблеми сумісності.
- •5. Філософська культура Стародавнього Сходу. Основні особливості
- •7. Основні засади буддизму
- •8. Проблема страждання у буддизмі
- •9. Чотири буддистські благородні істини
- •10. Жень як центральна категорія конфуціанства.
- •11. Вчення Конфуція про виправлення імен.
- •12. Ґенеза, природа і розвиток античної філософії
- •13. Періодизація античної філософії.
- •14. Роль Гомера і Гесіода у формуванні давньогрецького світогляду
- •Гомер «Іліада», «Одіссея»
- •Гесіод «Теогонія», «Праці і дні»
- •14. Гомер і Гесіод.
- •15. Перші іонійці – натурфілософія мілетської школи
- •16. Філософія Фалеса.
- •20. Діалектика Геракліта Ефеського.
- •21. Геракліт і його вчення про Логос
- •24. Вчення про буття і небуття Парменіда.
- •Буття – Єдине
- •25. Апорії Зенона: логічне доведення відсутності руху.
- •26. Атомістична теорія Демокріта.
- •27. Софістика і зміщення осі філософського пошуку з космосу на людину.
- •28. Античні просвітники – особливості філософської пропаганди софістів.
- •29. Мудрець перед лицем смерті – Сократ.
- •30. Особливості філософського стилю Сократа – іронія і маневтика.
- •31. Переоцінка Сократом традиційних цінностей.
- •32. Постать Сократа. Історико-філософські наслідки.
- •34. Еллінська класика - тематика класичної грецької філософії
- •35. Друга навігація Платона та її наслідки для античної філософії.
- •36. Вчення Платона про ідеї
- •37. Структура платонівського світу ідей
- •38. Гносеологічні погляди Платона – теорія амнезису.
- •39. Проблема людини у Платона – дуалізм душі і тіла.
- •40. Діалог Платона Федон.
- •41. Критика Аристотелем платонівського вчення про ідеї.
- •42. Філософська система Арістотеля
- •Історичний підхід
- •Класифікація наук
- •44. Психологія Арістотеля – вчення про три душі.
- •45. Етика Арістотеля
- •46.Дві парадигми природи мист-ва: Платон і Арістотель. Вчення Аріфстотеля про катарсис
- •47. Вчення Арістотеля про Катарсис
- •48. Александр Македонський і перехід від класичної до елліністичної епохи. Зміна орієнтирів.
- •49. Філософські напрямки елліністичної епохи(епікуреїзм,стоїцизи, еклектизм)
- •50. Філософія скептицизму
- •51. Основні риси філософії стоїків
- •Епіктет
- •Марк Аврелій 2 ст
- •52. Стоїцизм. Періодизація і загальна х-ка
- •53. Філософія неоплатоніків. Вчення Плотіна про еманацію. Тріада неоплатонізму.
- •54. Вчення Плотіна про еманацію. Тріада неоплатонізму
- •56. Етика неостоїцизму – Сенека
- •57. Феномен християнства в історичному контексті.
- •58. Філософсько-богословські теорії Філона Александріївського. Теологічне переосмислення вчення про Логос. Гносеологічний принцип містичного екстазу
- •60. Періодизація патристики
- •61. Апологетика перших століть християнства. Фідеїзм Тертулліанна
- •62. Антагонізм граду земного і граду Божого у філософіїї Августина Блаженного
- •63. Філософські і богословські погляди Августина.
- •64. «Сповідь» Августина Блаженного.
- •65. Вчення про предестинацію Августина.
- •66. Августинове тлумачення проблеми співвідношення волі людини і волі Бога: проблема божественної благодаті. Вчення про предисценацію.
- •67. Пізня патристика. Северин Боецій.
- •69. «Розрада від філософії» Северина Боеція
- •"Бог- это само счастье, как высшее счастье".
- •70. Загальна характеристика схоластики та її періодизація.
- •71. Полеміка реалізму і номіналізму.
- •72. Рання схоластика. Ансельм Контерберійський.
- •73. Ансельм Кетерберійський і онтології доказу буття Бога
- •74. Зріла схоластика. Тома Аквінський.
- •75. Антропологія Томи Аквінського. Людина як compositum душі і тіла (вчення про людину).
- •77. Співвідношення віри і розуму, теології і філософії в ідейній спадщині Томи Аквінс.
- •79. Пізня схоластика. Вільям Оккам. “Бритва Оккама”
- •80. «Бритва Оккама» і специфіка пізньої схоластики
- •81. Антропоцентричність філософії епохи Ренесансу.
- •82. Натурфілософські ідеї мислителів доби Відродження.
- •84. Скептицизм Мішеля Монтеня
- •85. Зародження протестантизму. Мартін Лютер.
- •86. Емпіризм Френсіса Бекона
- •87. Емпірико-сенсуалістична лінія в теорії пізнання Нового часу.
- •88. Суб’єктивістське перетлумачення людського пізнання. Протиставлення суб’єкта до об’єкта у філософії Рене Декарта.
- •89. Принцип раціоналістичного методу Декарта.
- •91. Релігійна філософія Блеза Паскаля.
- •92. Суперечлива природа людини у паскаля. Людина як «Мислячий очерет».
- •93. «Думки» Паскаля. Основні ідеї.
- •95. Феномен Просвітництва (від деїзму до атеїзму). Значення «Енциклопедії».
- •96. Деїзм філософії просвітників.
- •99. Ідеалістичне спрямування німецької класичної філософії.
- •100. Особливості діалектичного методу Гегеля. Гегелівська тріада.
- •101 Філософська система ґ.В.Ф. Геґеля.
- •102. Суперечність між системою і методом у філософії Гегеля
- •103.Етичні погляди Канта.
- •104. Гносеологічна концепція Канта. Розум і Розсудок.
- •105. Особливості розвитку філософії в хiх ст. Започаткування некласичної парадигми
- •106. Передекзистенціалізм Скорена Кєркегора. Вчення про 3 стадії людського існування.
- •107. Філософія життя. Загальна х-ка
- •110. Ніцшівське протиставлення аполлонічного та діонісійного начал у житті і культурі.
- •109. Філософія Фрідріха Ніцше. Загальна х-ка
- •111.. Психоаналіз і духовна ситуація хх століття.
- •112, 113. Головні засади фройдизму. Неофройдизм. Поняття колективного безсвідомого.
- •114. Філософія позитивізму. Основні етапи
- •115. «Перший позитивізм» Огюста Конта. Критика «псевдопонять» і «псевдопроблем» метафізики.
- •116. Неопозитивізм і «лінгвістичний поворот» у філософії.
- •117. Екзистенційна філософія у хх столітті.
- •118. Людське існування у світлі онтології: філософські погляди Мартіна Гайдеґґера
- •119. Релігійна та атеїстична форми екзистенціалізму.
- •120. Екзистенція і трансценденція у філософії існування.
- •123. Філософія неотомізму.
53. Філософія неоплатоніків. Вчення Плотіна про еманацію. Тріада неоплатонізму.
Неоплатонізм — напрям античної філософії, який систематизував учення Платона, поєднавши їх з ідеями Арістотеля щодо єдиного абсолюту та ієрархічної будови буття.
Розквіт його припадає на III ст. — час агонії Римської імперії, поширення християнства. Неоплатоніки спробували вибудувати щось на зразок інтелектуальної релігії. Найвідомішими представниками цієї течії є Плотін, Порфирій, Прокл .
Буття, за Плотіном, має ієрархічну структуру. Вищими субстанціями постають Єдине, НУС-Розум і Душа. «Єдине» є неподільним, позбавленим меж, йому притаманна найбільша повнота буття. Це «Єдине» від повноти (від надлишку) буття через витікання, випромінювання- ЕМАНАЦІЯ-творить Розум, але нічого не втрачає при цьому. Розум у Плотіна — це платонівський світ ідей,їх сукупність. Він через повноту свого буття творить Душу, яка упорядковує весь видимий матеріальний світ, надає гармонії руху небесних тіл, створює живі істоти. Душа надала матеріальному світу сенс, цінність і красу, без чого він є мертвим. Видимий світ — тільки викривлена копія ідей Розуму. Саме це і є ТРІАДОЮ ПЛОТІНА. Є ще 4 щабель – природа., яка творить матерію. Матерія – це зло, і сприймається як відсутність добра. Зло, отже, не від Бога і не від людини, але воно здатне оволодіти людиною.
Особливою проблемою є відношення неоплатонізму і християнства. Деякі дослідники відзначають вплив неоплатонізму (вчення про Єдине, Розум і Душу) на Святу Трійцю (Бог-Отець, Бог-Син, Бог-Дух Святий) християнства.Але відмінністю є те, що у християнстві немає ієрархії, як у неоплатонізмі.
54. Вчення Плотіна про еманацію. Тріада неоплатонізму
Плотін (платонік) – пріоритетність духовного над матеріальним, Єдине – найвище, але про нього нічого не скажеш. 1. Єдине знає себе через пізанная і все існує через причетністьдоєдиного, цілісне джерело всього сущого 2. Світовий Розум(найближче до Єдиного) сіт ідей – зведений до єдиного(єдиний Розум) відведений відєдиного множинний Розум – пізнає себе і існує поза часом. Поза часом себе пізнає 3. Світова душа – існує в часі, походить безпосередньо від Розуму і опосередковано від єдиного(верхняя душа(звернена до Розуму не має контакту із чуттєвим) нижня душа - має контакту із чуттєвим – ланка між надчуттєвим і чуттєвим. 4. природа- світ явищ звернена і відвернена від душі) 5. проміння єдиного тут зникає(пітьма недостатність світла і неє самодостатньою. Матерія протистоїть до єдиного. Зло – недостатністьдобра. Єдине непізнаване, відкривається через посланця, філософія зливається із теологією. Ісус – посланник.
Еманація – перехід – від єдиного в Розм(єдине і сам розум) в розумі є ідеї Від нусу до світової душі в якій є всі душі які попадають на природу Якщо розвивати розум і стати істиним філософом усвідомлюш єдине
55. Луцій Анней Сенека. «моральні листи до Луцилія»
Ми помираємо наш час забирають
Мати необхідне – багатство – стабільність і щастя
Смерть або не прийшла або вже відійшла
Треба жити теперішнім – страх і надія на майбутнє
Цілковита неподібність внутрішня але зовнішньо подібні
Філософія – людяність і вміння жити у суспільстві
Незнаня – зло – треба читати визнаних авторів і тих хто тобі імпонує
Проти фізичних вправ
Жити в гармонії з природою – раціо над бажаннями
Розумний слідує за долею, дурня вона тягне
