91. Релігійна філософія Блеза Паскаля.

Цитата з «Думок»: “Велич людини – у її здатності мислити. Людина усього лише очерет, найслабше із творінь природи, але вона – очерет мислячий. Щоб її знищити, зовсім не треба усього Всесвіту: досить віяння вітру, краплі води. Але хай навіть її знищить Всесвіт, людина все одно перевищує його, бо усвідомлює, що розлучається із життям і що слабша за Всесвіт, а він нічого не усвідомлює. Отже, уся наша гідність – у здібності мислити. …Спробуємо ж мислити гідно: у цьому основа моральності”. – Блез Паскаль.

92. Суперечлива природа людини у паскаля. Людина як «Мислячий очерет».

Блез паскаль пройшов досвід від механістичного раціоналізму і до його обмеженості. Він казав: «мрію побачити людський розум приниженим», - це антитеза до Декарта. Він не міг пробачити йому те, що Декарт хотів обійтися без Бога, йому він був потрібен лише для запуску механізму. Хоча, варто зазначити, що він багато в чому наслідував методологію Декарта, захоплювався ним. У філософії Паскаля головне – ЛЮДИНА. Вона є дуальною істотою, він вважав, що немає абсолютних праведників і грішників, бо у людині є 2 начала. Він протестував проти сприйняття людини доброю, святою.Він першим сказав про загубленість людини у просторі й часі. Він називає людину «МИСЛЯЧИМ ОЧЕРЕТОМ». Лиш вона здатна охопити своїм розумом стільки, як ніхто інший у світі. Людина є нікчемною на макрорівні. Бачимо одночасність величності та нікчемності. «Коли Земля втратила своє центральне становище у Всесвіті, свою уентричність втратила і людина. Це безмежжя, мовчання просторів лякає мене!», - Паскаль боявся загубитись у Всесвіті."Серце" — це властива людині здатність пізнання надприродних речей. Існує "закон серця", який відрізняється від закону розуму, який учені схильні вважати єдиним. "Серце має свою рацію, якої не знає розум".Паскаль глибоко перейнявшись аргументами скептицизму, закрив перед собою догматичний шлях. Він ніяк не міг узгодити між собою августинізм та раціоналізм. Рознляд етичних проблем для Паскаля був найважливішим.

93. «Думки» Паскаля. Основні ідеї.

У своїй праці «Думки»( що являє собоюпідготовчі матеріали до праці на захист християнства) відомий франц.фізик та філософ Блез Паскаль змальовує вражаючу картину людського існування на тлі космічних масштабів, в яких людина перетворюється на непомітну порошину, але, якщо рухатися углиб матерії, людина є велетнем порівняно з нескінченно малими величинами. Отже, людина ніби зависла поміж 2 безодень, і ось цю вихідну відсутність опори вона постійно відчуває: тривога, нудьга, невпевненість є її незвичними станами. Не маючи надійних коренів життя, людина кидається у розваги, інтриги, але вся людська велич полягає лише в мисленні. Мислити слід гідно, отже – мислити на меді буття й небуття, на останній межі щирості.під час такого мислення людина повинна зрозуміти, що єдиною життєвою опорою може бути лише Бог.

95. Феномен Просвітництва (від деїзму до атеїзму). Значення «Енциклопедії».

Епооха Відродження з її антропоцентризмом, опорою на людину і висуненням її на перший план, з невпинними спробами створення вільного від вимог середньовічного богослов'я культурного простору і виникненням автономної (світської і політичної) моралі всього лише готує умови для майбутніх атеїстичних вчень, але у своїй основі все ще залишається релігійною, незважаючи на те, що кордони християнства розмиваються і стародавній світ з його релігією і культурою стає невід'ємною частиною гуманізму.

У філософії Просвітництва в тісному зв'язку з абсолютизацією людського розуму, звільненого від «забобонів», вірою в розум як засіб вирішення всіх проблем і утопічними проектами перебудови суспільства на «розумних» засадах переоцінці піддається негативне ставлення до атеїзму. У теоретичних суперечках про «природні права» людини, «вільнодумстві» і «віротерпимість» робляться спроби реабілітувати атеїзм і зрівняти його з християнською вірою. Широке поширення отримує філософія деїзму, у своєму крайньому вираженні визнає Бога лише як Творця світу і заперечує Промисел Божий, підміняла християнство «природною релігією», в якій немає місця для дива, таємниці, авторитету і священства. Найбільш відомі представники французького деїзму - Вольтер (1694 - 1778) і Руссо (1712-1778) визнають існування Бога, але їх розуміння Бога не йде далі уявлень про нього як про анонімний Верховному Істоті, в кращому випадку, забезпечує право, і моральний порядок. Формально не будучи атеїстами і виступаючи проти атеїзму, вони, тим не менш, залишаються супротивниками церкви і християнства.

XIX столітті Німецька класична філософія, від Канта до Гегеля включно, незважаючи на ряд висунутих нею сумнівних ідей і вчень, однак, зберігає внутрішній зв'язок із християнством і вважає його абсолютної релігією. Це не завадило лівим гегельянцям еволюціонувати спочатку до деїзму і пантеїзму, а потім до відкритого атеїзму. У числі лютих критиків Гегеля був його сучасник А. Шопенгауер (1788 - 1860), атеїст за своїми переконаннями, що розвивав не без впливу з боку буддизму філософію «ніщо» і заперечував існування Бога.

У XIX ст. набуває широкого поширення теоретичний атеїзм;він пов'язаний з філософськими напрямками свого часу – позитивізмом, антропологічною філософією, анархізмом, матеріалізмом і філософією життя. Пронизані духом невіри і скептицизму численні дослідження в галузі історії релігії, її походження і виникнення. Під впливом позитивної філософії та еволюційної теорії Ч. Дарвіна, механічно перенесеної на громадське життя і тлумачення релігії, атеїзм починає розглядатися в якості необхідної складової «наукового світогляду». До відомих атеїстів XIX ст. відносяться ідеолог анархізму соціаліст П. Ж. Прудон (1809-1865), який стверджував, що «Бог - це зло»; матеріалісти Л. Бюхнер (1824-1899), К. Фохт (1817-1895), Я. Молешотт (1822 -1893), природодослідник Е. Геккель (1834-1919), автор кн. «Світові загадки».