87. Емпірико-сенсуалістична лінія в теорії пізнання Нового часу.

Основною проблемою філософії Нового часу – гносеологія. У 17-18 ст. людина стає розкутоюі прагне пізнати. Це століття геніїв. Впали цінності Середньовіччя, виникає альтернатива раю – створення ідеальної держави. Тоді ж теорію пізнання поділяють на 2 фактори: ЕМПІРИЧНИЙ( пізнання за допомогою досвіду та відчуттів), СЕНСУАЛІСТИЧНИЙ ( метод занурення у матерію).

Бекон, Гоббс (систематизатор емпіризму Бекона, автор праці «Левіафана») і Локк були деїстичними матеріалістами. Природу вони розглядали як субстанцію, щось самостійне, а науку — єдиним вченням про природу. Сферу моралі во­ни залишали в компетенції Святого Письма. їх світогляду притаманний натуралізм у механістичній формі. Вони роз­глядали людську суб'єктивність як віддзеркалення зов­нішнього (механічного) світу. І сама ця суб'єктивність зво­дилась до механічної комбінації ідей (особливо у Гоббса). Суб'єктом пізнання вони вважали окремого індивіда, але вже у вченні про «привиди» (Бекон) і про суспільний ха­рактер знаків (Гоббс) вони зіткнулись із впливом суспільс­тва на процес пізнання.

Емпіризм у його крайньому сенсуалістському тракту­ванні, коли відчуття визнаються єдиним джерелом знан­ня, таїв у собі загрозу суб'єктивізму. (Якщо мені дані від­чуття і нічого, крім відчуттів, то на основі чого я суджу?)

88. Суб’єктивістське перетлумачення людського пізнання. Протиставлення суб’єкта до об’єкта у філософії Рене Декарта.

французький філософ, математик, основоположник аналітичної геометрії, представник класичного раціоналізму.

Основні твори Декарта: «Роздуми про метод», «Начала філософії».

Декарт звертає увагу до розуму і свідомості. Знаходження знання у собі самому. Він казав, що власне існування є більш достовірним, ніж існування зовнішнього світу. Полемізуючи зі схоластами, Декарт вимагав перевірки знань. Це передбачало відмову від усіх суджень, що сприймались на віру.Якщо авторитети філософії прходили перевірку розумом, то вони залишались. Декарт навчив людей технічного розуму. Саме завдяки йому почали робити техніку. Він був першим мислителем, який закликав не ставити над розумом ніяких меж. Гарантом пізнання і достовірнгості у Декарта виступив Бог, він є джерелом об'єктивної значущості людського мислення. Якщо людина сумнівається у пізнанні істини, значить –вона є обмеженою та недосконалою у розумі.«Я мислю, отже існую» — істинний і що він тому є першим і найвірнішим з усіх висновків.

Декарт був прихильником дуалістичної позиції при вирішенні проблеми субстанції (першооснови, сутності всього існуючого). Він стверджує про два начала світу: матеріальне і духовне, які існують паралельно і незалежно одне від одного. Декарт говорив про «вроджені ідеї», про інтелектуальну інтуїцію, про самоочевидні положення, спираючись на які, розум може давати істинні знання, не звертаючись до чуттєвого досвіду. Він вивів 4 принципи раціонального методу пвзнання.

89. Принцип раціоналістичного методу Декарта.

Істинного знання, за Декартом, люди досягають лише за допомогою розуму. Але не досить мати добрий розум, головне — вміти його застосовувати, використовувати істинний спосіб його застосування. Таким методом Декарт вважає раціональну дедукцію і пропонує 4 правила, яких слід дотримуватися в процесі побудови суджень при пізнанні істини:

1. Включати в свої міркування тільки те, що розум бачить ясно і чітко і що не викликає ніяких сумнівів щодо істинності.

2 Ділити кожну складну проблему на більш прості частини для подальшого їх пізнання.

3. Свої ідеї розміщувати послідовно, йти від простого до складного, не уникаючи жодних ланок.

4. Здійснювати нові розрахунки та огляди, щоб бути впевненим, що нічого не пропустили.

І не треба ставити межу перед людським розумом: немає нічого настільки далекого, чого не можна було б досягнути, і нічого настільки таємничого, чого не можна було б відкрити.

Декарт основну увагу звертав на роль дедуктивного методу — строгого виведення окремих наслідків із загальних положень . Декарт вірив у всемогутність математики і логіки вважав, що з їхньою допомогою можна відкрити будь-які таємниці природи, тому що вони грунтуються на інтуїції і дедуктивних стуктурах розуму.