81. Антропоцентричність філософії епохи Ренесансу.

Період XV—XVI ст. прийнято називати епохою Відро­дження. Основою філософської практики стає схоластика. У цей час католицька церква стає слабкою та вразливою.Соціально-економічною суттю цієї епохи є заро­дження капіталізму та розкріпачення особи. У цей час помітне прагнення до бунту, програма розриву зі старим, утвердження нових форм спілкування, виховання , стосунків між людиною і природою, люд.і Богом. Найперспктивніше розвивається в Італії.

Хри­стиянство як релігія формувало особу, здатну до вибору між добром і злом, нести відповідальність за свій вибір. Але ця «внутрішня», духовна особа була скована феодаль­ними відносинами. Людина отримала свободу, але не знала як її використати.15 ст – це століття найбільшої культурної кризи, людина вірить у надприроднє і у себе, цікавиться соціальними речима, природою.Тоді не було жодної ідеї, не було впевненості. Людина відокремлилась від церкви, не вірить Богові, залишилась сама.Теологізм замінює антропоцентризм.Людина бере на себе атрибути Бога-творця.

Назва епохи походить від переконання її творців у то­му, що вони відроджують культуру античності. Відбувається переорієнтація на природньо-тілесне бачення світу. Відкритий гедонізм.Людина піддається насолоді, задоволенню. Але такий підхід є повер­ховим. Античність не знала духовного виміру особи, вона не була опосередкована середньовіччям. Тому особа епохи Відродження є принципово іншою.

82. Натурфілософські ідеї мислителів доби Відродження.

Відомий мислитель раннього Відродження — неопла­тонік Микола Кузанський, який в новому дусі трактував ідеї неоплатонізму. «Єдине», на його думку, охоплює все, воно не має нічого протилежного со­бі. Звідси парадоксальний, але логічний висновок: «єди­не» — тотожне безконечному. Згідно з цим твердженням одиниця, єдине (мінімум) і безконечне (максимум) збіга­ються. Іншими словами, безконечність можна мислити як єдине, а єдине — як безкінечність. На цій підставі М. Кузанський висловив кілька парадоксів, зокрема про збіж­ність діаметра і кола на безкінечності, про відсутність від­мінності між центром і колом.Людина – це центр, у якому концентрується Бог. На безкінечності будь-яка точка стає центром. Відбувається перехід від геоцентризму до геліоцентризму.До Бога ставляться негативно. Розрізняють розсудок і розум.Розум охоплює єдність протилежного. Ідея збіжності центру, одиниці (Бога) і без­кінечності (світу) стала основою пантеїзму.

84. Скептицизм Мішеля Монтеня

Основний твір Монтеня «Ессей» є скарбницею мудрості для усіх європейців. Предметом книги є він сам. Критикує схоластів. Він був сучасником Варфоломіївсвької ночі, Гугенотських війн. Монтень був ненависником ТЕРПИМОСТІ та серйозності. Він пропагував незалежність особистості, самостійний хід думок. «Що я знаю?», -питання, яке повинна ставити людина собі. Божевільна людина та, яка ні в чому не сумнівається. Вважав, що впертість та запальність духу – ощнаки нлупоти. Істина досяжна, але вона завжди відносна. Монтень зображає внутрішній світ суб'єктивних емоцій через саму людину – пізнання самого себе.Він був оптимістом та радісною людиною.» Глибоко помиляються ті, хто зображують філософію із похмурим чолом». Монтень вважав, що до природи потрібно ставитись як до матерії, а людина є її частиною. Його називали скептиком ренесансним. Про філософування він казав так: «Начало – здивування, дослідження – пошук, кінцем є незнання».

До Бога Монтень ставився скептично, вважав, що він є непізнаваним, а носієм звичаїв і традицій є релігія. Іскра розуму дана Богом, але це не багаття. Основою усього є мораль – наука добра і зла.

Він хотів займатися лише безспірними фактами людського життя, що їх треба визнавати незалежно від особистої позиції. Він намагався уникати загальних теорій. Він вважав, що неварто витрачати своє життя на теоретичні дослідження, як це робили скептики.

Філософія Монтеня містила скептицизму рівно стільки, скільки було по­трібно, щоб не торкатися заплутаних питань, щоб уникати фанатизму та жити в спокої. Скептицизм був для нього тільки способом полегшити й зробити приємнішим життя — відповідним, як судив, у важкі й неспокійні часи. Це був скептицизм, подекуди чимось схожий на той, що його пізніше поши­рюватиме Декарт, тобто був так само лише методом: як той методом здобу­вання істини, так цей — облаштування собі життя.