13. Періодизація античної філософії.

Всього у античній філософії є 5 періодів:

1 Натуралістичний 6-5ст.да.н.е. – ключові проблеми космосу, природи – іонійці, піфагор.,елеати, атомісти.

2 Космологічний(антропологічний) 5 ст.до н.е. – перші спроби визначити сутність і природу людини – софісти, Сократ.

3 Синтетичний 5-4 ст.до н.е. – відкрита реальність надчуттєвого світу. Органічне формування основних філос ідей – Платон, Арістотель.

4 Елліністичний 4ст. до н.е.-2-3ст.н.е. – епоха А.Македонського, створ.еллініст.шкіл:кінізм, епікуреїзм, стоїцизм, скептицизм.

5 Релігійний 3-5ст. н.е. – період античної язичницької думки. Ключова ідея – неоплатонізм. Наступним був етап зародження і формування догматів християнства.

14. Роль Гомера і Гесіода у формуванні давньогрецького світогляду

1. Гомер «Іліада», «Одіссея»

1. Люди покликані забезпечити справедливість

• Діке – вічна справедливість

• Темес – справедливість, права людей

2. Фаталізм

3. В поемах немає потворного, деформованого

4. Гармонія, міра, пропорція

5. Причини і мотиви подій, воля до находження мотивів

2. Гесіод «Теогонія», «Праці і дні»

1. Зевс і Феміда породили три дочки:

• Діке - справедливість

• Ейрена – мир

• Еномія – порядок

2. Для забезпечення справедливості всі повинні тяжко працювати

14. Гомер і Гесіод.

Вже в епосах Гомера і Гесіода, хоча і на міфологічній основі, починають розвиватися певні правові та політичні ідеї. Так, в поемах Гомера, його життя і творчість відносяться до VIII ст. до н.е., а описані в "Іліаді" та "Одісеї" події — до XIII ст. до н.е., на яких пізніше виховувалася вся Еліада, Зевс у морально-правовій площині виступає, як верховний заступник загальної справедливості (діке), який суворо карає тих, хто творить насильство і неправий суд. Порушення справедливості (діке) — не просто антигромадський, але, перш за все, антибожественний акт, за який неминуче наступає божа кара. Власне, закріплення у вказаних поемах суспільно-політичної ситуації та ідеології тієї доби дає уявлення про праворозуміння того періоду. Цей період (кінець II – початок I тисячоліття до н.е.), який називають "гомерівською Грецією", характерний відсутністю держави і, відповідно, права у значенні державного законодавства, але воно знає право у вигляді звичаю і справедливості (теміс), знає принцип політичної та правової справедливості (діке). Вже в цей період право і справедливість в уявленні греків, хоча і тісно пов'язані між собою, але розрізняються навіть термінологічно. Справедливість (діке) — безумовна основа і принцип права, як сформованого звичаю, звичаєвого права (теміс); звичаєве ж право (теміс) є певною конкретизацією вічної справедливості (діке), її присутності, прояву і дотримання між людьми. Хоча норми звичаєвого права не були ще записані, проте дотримання цих правил було неухильним. У античних греків уже в цей період, судячи з Гомерових поем, було сильно розвинуте розуміння закону, пов'язане з поняттям справедливих і несправедливих діянь.

Ідея права і справедливого суспільно-політичного устрою набуває ще більшого значення в поемах Гесіода, VII ст. до н.е., "Теогонія" ("Походження богів") і "Роботи і дні". У гесіодівській інтерпретації, боги виступають носіями морально-правових принципів і сил. За Гесіодом, правління Зевса знаменується встановленням основ справедливості, законності і суспільного добробуту. Справедливість (діке) у Гесіода, як і Гомера, протиставляється силі і насильству. В Гесіода вперше зустрічається зародження двох понять, які проходять через всю давньогрецьку політичну та правову думку, — поняття про право по природі, або природне право (фєсеї) і поняття про право, встановлене людьми (номо), або поняття про природне і позитивне право.