109. Філософія Фрідріха Ніцше. Загальна х-ка

Головним питанням своєї епохи Ніцше вважає питання про «надлюдину». Коли він вживає поняття «надлюдина», то має на увазі не соціальний аспект людського життя, не суспільно-політичну ієрархію. «Надлюдина» — це те, що в філософії Стародавнього Сходу означає «досконало мудрий» — людина, яка осягнула Дао, пізнала чотири священних істини буддизму чи пройнялась складною діалектикою християнської трійці. Бути «надлюдиною» — не означає стояти при владі. «Надлюдина» у Ніцше постає як долаючий власні страждання творець особистого життя, а не як вождь, не як «повелитель людського стада».

Ніцше вважав, що розум не є головною характеристикою людини, це є незначна частина нашої душі. Основою життя взагалі і, зокрема, людського, є воля, хотіння, прагнення, тобто активність. Справжньою людиною є та, яка прагне виявити свою силу, свою активність, яка прагне до самовдосконалення. «Воля до влади» означає самоствержування, самопереборювання, владу над собою, а не над іншими. Людське щастя Ніцше вбачає в почутті зростаючої сили, влади, вмінні переборювати всі перешкоди. Він стверджує: «Хай гинуть слабкі, їм треба допомагати в цьому, тому що нічого немає гіршого, ніж співчуття».

У творчості Ніцше дається радикальна критика християнських цінностей.

У філософії Фр.Ніцше є з етапи розвитку:

I етап — Ф.Ніцше розвиває вчення Шопенгауера та розробляє естетичну проблематику (праці «Походження трагедії з духу музики», «Невчасні роздуми»);

II етап — вивчає проблеми людського пізнання, виявляє інтерес до позитивізму та природничих наук, піддає критиці мораль суспільства (твори «Людське, надто людське», «Ранкова зоря», «Весела наука»).

III етап — надає своїй філософській концепції відносно закінченого вигляду, осмислює метафізичну проблематику, розробляє концепцію «волі до влади» (праці «Так говорив Заратустра», «Антихристиянин», «По той бік добра та зла», «Генеалогія моралі», «Воля до влади»).

Твори Ф.Ніцше репрезентовані у різних жанрах. Тут і форма есе, і праці, які складаються з ланцюжка афоризмів і фрагментів. Філософія Ф.Ніцше набула вираження у поетичній творчості, в легенді, міфі.

В філософській творчості Ф.Ніцше поєднуються дві основні тенденції. З одного боку, Ніцше — прямий ідейний нащадок західної філософської класичної традиції — античної філософії, філософії Нового часу. З другого боку, Ніцше є виразником ірраціоналістичної тенденції європейської культури. Злиття цих двох тенденцій багато в чому обумовило багатоплановість і суперечливість як самої творчості Ніцше, так і його наступного впливу.

110. Ніцшівське протиставлення аполлонічного та діонісійного начал у житті і культурі.

Вже у своїх перших працях Ніцше протиставив дві основні орієнтації людини. У той час він був іще філологом і черпав метафори з античності: символ однієї з отих двох орієн­тацій бачив в Аполоні, другої - в Діонісі. Діонісійська орієнтація цінує передусім повноту та плідність життя, його стрімкість, що зносить всі границі, скидає всі закони, розбиває всі гармонії, для котрого динаміка є важливішою від досконалості. Ніцше, природно, пере­йшов на бік діонісійської орієнтації. Доводив, що вона була джерелом усього, що в історії було великим, потужним, творчим. Навіть грецька культура, яка здається дуже аполонівською, була, на думку Ніцше, у своїй основі діонісійською.

Це протиставлення - Діоніс і Аполон - Ніцше в останні роки замінив іншим, ще яскравішим: Діоніс був для нього символом життя як найвищого блага, а Бог на хресті — символом жертвування життя задля інших благ. Сам він був серцем на тому боці: був ворогом релігії та християнства.