63. Філософські і богословські погляди Августина.

Зрештою істину Августин знаходить у християнстві, до якого він переходить у 387 р. насамперед під впливом християнського проповідника, міланського єпископа Амвросія. Пізніше він був призначений пресвітером і зведений у сан єпископа північноафриканського міста Гіппо. Тут у 430 р. він і помер.

перевагу душі над тілом, волі і почуттів над розумом

Бог є вищою сутністю, тільки його існування випливає з власного єства, все інше з необхідністю не існує. Він єдиний, існування якого незалежно, все інше існує лише завдяки божественній волі.

Августин відкидає представлення, відповідно до якого світ, будучи створеним один раз, розвивається далі сам.

як самобутня субстанція не може бути ні тілесною властивістю, ні видом тіла. Вона не містить у собі нічого матеріального, має лише функцію мислення, волі, пам'яті, але не має нічого спільного з біологічними функціями.

що душа близька богу і безсмертна.

волюнтаризм а не раціоналізм

світ - акт божественної волі. Згідно з Августином, світ як вільний акт бога є творінням розумним, бог створив його на основі власної ідеї.

Досягнення людського щастя припускає насамперед пізнання бога й іспит душі.

Людське пізнання про вічні і незмінних ідеях переконує людини, що їх джерелом може бути лише абсолют - вічний і надвременний, безтілесний бог. Людина не може бути творцем, він лише сприймає божественні ідеї.

Істину про бога не може пізнати розум, але віра. Віра ж скоріше відноситься до волі, ніж до розуму. Підкреслюючи роль почуттів або серця, Августин затверджував єдність віри і пізнання. При цьому він прагнув не підняти розум, але лише його дополніт'. Віра і розум взаємно доповнюють один одного: "Розумій, щоб міг вірити, вір, щоб розуміти". Філософія Августина відкидає концепцію автономного положення науки, де розум є єдиним засобом і мірою істини.

Віра над розумом - вичення душі І Бога

Бог створив природу доброю, але отруїла її зла воля. З цим пов'язаний інша теза: Зло не є чимось, що абсолютно протилежно добру, воно є лише недолік добра, його релятивна щабель.

Етиці Августина властиво те, що він приписував злу інше походження, ніж добру. Зло походить від людини, має земний характер, добро ж виникає від бога, продукт божої милості. Людина відповідає за зло, але не за добро.

64. «Сповідь» Августина Блаженного.

«Сповідь» як сповідь»Сповідь. «Як я став християнином» Августин – сповідь грішника, який кається у гріхах. Маніхейство – відповідь на всі питання

Розчарувався в Біблії, зачарувався Цицероном і філософією

Маніхейство – є добро і зло, щоб перемогти зло потрібен аскетизм

Людське тіло зло – Августин шукав відповідь на «Зло»

Але вчення відкидало особисту свободу, його проповідники були не ерудованими та і сам Августин читав чимало філософії

65. Вчення про предестинацію Августина.

Предестинація – це напередвизначення. У християнстві означає, що доля людини вже наперед визначена Богом і наперед визначено, чи обрана вона і чи спасеться. Проблема напередвизначення в богословській літературі часто висвітлюється через використання термінів "Божественний промисел", "Боже провидіння", "предестинація". У вченні Августина про напередвизначеність епіцентром внутрішніх переживань людини постають її духовні пошуки істини та переживання моментів індивідуального ставлення до Бога, який передвизначив вибраних до спасіння й наділив їх своєю благодаттю. Людина повинна прагнути до пізнання себе, оскільки саме у внутрішній людині, у її безсмертній душі криється істина й образ Бога, від якого повністю залежна душа. Розглядаючи співвідношення напередвизначення (Божественного промислу) та волі людини, у філософії Августина прослідковуються суперечливі орієнтири. Людина без Божої благодаті, що направляє на добро, не може позбутися гріховних спонук, але "непідвласне людині те, що приходить їй у голову", а гріхи та зіпсутість натури людської, за Августином, Божественне провидіння виправляє й вирівнює війнами. Тобто, вчення Августина про предестанацію говорить, що є люди, наперед визначені до спасіння. Але ті, що не визначені до спасіння, не обов’язково визначені до загибелі. Їм потрібно багато молитися, щоб отримати Божу благодать і позбутися гріха. Тут же в пригоді стає Церква (представник Царства Божого на землі). Августин суперечить сам собі, бо то говорить, що джерелом зла є людина з її свободою волі, то каже, що "непідвласне людині те, що приходить їй у голову". Зрештою, Августин вважає таку нерівність між людьми (одні вибрані до спасіння, а інші - ні) нормальним явищем. Це – ідея нерівності.