- •1. Предмет історії філософії
- •2. Природа філософського знання, його місце у світогляді.
- •3. Духовне зростання людства крізь призму ясперівської концепції осьового часу
- •4. Західна та східна культурі парадигми. Проблеми сумісності.
- •5. Філософська культура Стародавнього Сходу. Основні особливості
- •7. Основні засади буддизму
- •8. Проблема страждання у буддизмі
- •9. Чотири буддистські благородні істини
- •10. Жень як центральна категорія конфуціанства.
- •11. Вчення Конфуція про виправлення імен.
- •12. Ґенеза, природа і розвиток античної філософії
- •13. Періодизація античної філософії.
- •14. Роль Гомера і Гесіода у формуванні давньогрецького світогляду
- •Гомер «Іліада», «Одіссея»
- •Гесіод «Теогонія», «Праці і дні»
- •14. Гомер і Гесіод.
- •15. Перші іонійці – натурфілософія мілетської школи
- •16. Філософія Фалеса.
- •20. Діалектика Геракліта Ефеського.
- •21. Геракліт і його вчення про Логос
- •24. Вчення про буття і небуття Парменіда.
- •Буття – Єдине
- •25. Апорії Зенона: логічне доведення відсутності руху.
- •26. Атомістична теорія Демокріта.
- •27. Софістика і зміщення осі філософського пошуку з космосу на людину.
- •28. Античні просвітники – особливості філософської пропаганди софістів.
- •29. Мудрець перед лицем смерті – Сократ.
- •30. Особливості філософського стилю Сократа – іронія і маневтика.
- •31. Переоцінка Сократом традиційних цінностей.
- •32. Постать Сократа. Історико-філософські наслідки.
- •34. Еллінська класика - тематика класичної грецької філософії
- •35. Друга навігація Платона та її наслідки для античної філософії.
- •36. Вчення Платона про ідеї
- •37. Структура платонівського світу ідей
- •38. Гносеологічні погляди Платона – теорія амнезису.
- •39. Проблема людини у Платона – дуалізм душі і тіла.
- •40. Діалог Платона Федон.
- •41. Критика Аристотелем платонівського вчення про ідеї.
- •42. Філософська система Арістотеля
- •Історичний підхід
- •Класифікація наук
- •44. Психологія Арістотеля – вчення про три душі.
- •45. Етика Арістотеля
- •46.Дві парадигми природи мист-ва: Платон і Арістотель. Вчення Аріфстотеля про катарсис
- •47. Вчення Арістотеля про Катарсис
- •48. Александр Македонський і перехід від класичної до елліністичної епохи. Зміна орієнтирів.
- •49. Філософські напрямки елліністичної епохи(епікуреїзм,стоїцизи, еклектизм)
- •50. Філософія скептицизму
- •51. Основні риси філософії стоїків
- •Епіктет
- •Марк Аврелій 2 ст
- •52. Стоїцизм. Періодизація і загальна х-ка
- •53. Філософія неоплатоніків. Вчення Плотіна про еманацію. Тріада неоплатонізму.
- •54. Вчення Плотіна про еманацію. Тріада неоплатонізму
- •56. Етика неостоїцизму – Сенека
- •57. Феномен християнства в історичному контексті.
- •58. Філософсько-богословські теорії Філона Александріївського. Теологічне переосмислення вчення про Логос. Гносеологічний принцип містичного екстазу
- •60. Періодизація патристики
- •61. Апологетика перших століть християнства. Фідеїзм Тертулліанна
- •62. Антагонізм граду земного і граду Божого у філософіїї Августина Блаженного
- •63. Філософські і богословські погляди Августина.
- •64. «Сповідь» Августина Блаженного.
- •65. Вчення про предестинацію Августина.
- •66. Августинове тлумачення проблеми співвідношення волі людини і волі Бога: проблема божественної благодаті. Вчення про предисценацію.
- •67. Пізня патристика. Северин Боецій.
- •69. «Розрада від філософії» Северина Боеція
- •"Бог- это само счастье, как высшее счастье".
- •70. Загальна характеристика схоластики та її періодизація.
- •71. Полеміка реалізму і номіналізму.
- •72. Рання схоластика. Ансельм Контерберійський.
- •73. Ансельм Кетерберійський і онтології доказу буття Бога
- •74. Зріла схоластика. Тома Аквінський.
- •75. Антропологія Томи Аквінського. Людина як compositum душі і тіла (вчення про людину).
- •77. Співвідношення віри і розуму, теології і філософії в ідейній спадщині Томи Аквінс.
- •79. Пізня схоластика. Вільям Оккам. “Бритва Оккама”
- •80. «Бритва Оккама» і специфіка пізньої схоластики
- •81. Антропоцентричність філософії епохи Ренесансу.
- •82. Натурфілософські ідеї мислителів доби Відродження.
- •84. Скептицизм Мішеля Монтеня
- •85. Зародження протестантизму. Мартін Лютер.
- •86. Емпіризм Френсіса Бекона
- •87. Емпірико-сенсуалістична лінія в теорії пізнання Нового часу.
- •88. Суб’єктивістське перетлумачення людського пізнання. Протиставлення суб’єкта до об’єкта у філософії Рене Декарта.
- •89. Принцип раціоналістичного методу Декарта.
- •91. Релігійна філософія Блеза Паскаля.
- •92. Суперечлива природа людини у паскаля. Людина як «Мислячий очерет».
- •93. «Думки» Паскаля. Основні ідеї.
- •95. Феномен Просвітництва (від деїзму до атеїзму). Значення «Енциклопедії».
- •96. Деїзм філософії просвітників.
- •99. Ідеалістичне спрямування німецької класичної філософії.
- •100. Особливості діалектичного методу Гегеля. Гегелівська тріада.
- •101 Філософська система ґ.В.Ф. Геґеля.
- •102. Суперечність між системою і методом у філософії Гегеля
- •103.Етичні погляди Канта.
- •104. Гносеологічна концепція Канта. Розум і Розсудок.
- •105. Особливості розвитку філософії в хiх ст. Започаткування некласичної парадигми
- •106. Передекзистенціалізм Скорена Кєркегора. Вчення про 3 стадії людського існування.
- •107. Філософія життя. Загальна х-ка
- •110. Ніцшівське протиставлення аполлонічного та діонісійного начал у житті і культурі.
- •109. Філософія Фрідріха Ніцше. Загальна х-ка
- •111.. Психоаналіз і духовна ситуація хх століття.
- •112, 113. Головні засади фройдизму. Неофройдизм. Поняття колективного безсвідомого.
- •114. Філософія позитивізму. Основні етапи
- •115. «Перший позитивізм» Огюста Конта. Критика «псевдопонять» і «псевдопроблем» метафізики.
- •116. Неопозитивізм і «лінгвістичний поворот» у філософії.
- •117. Екзистенційна філософія у хх столітті.
- •118. Людське існування у світлі онтології: філософські погляди Мартіна Гайдеґґера
- •119. Релігійна та атеїстична форми екзистенціалізму.
- •120. Екзистенція і трансценденція у філософії існування.
- •123. Філософія неотомізму.
58. Філософсько-богословські теорії Філона Александріївського. Теологічне переосмислення вчення про Логос. Гносеологічний принцип містичного екстазу
ягве – сущий, буття дано в первинному стані, Бога можна визначити через те чим він не є.. примирення античності і євреїв логос – посередник між Богом Творцем і людьми. логос стає у теологічному плані. Книги Святого письма потрібно читати алегорично.
«Среди земных вещей, - говорит он, - ничто не священнее и не богоподобнее человека, ибо он есть великолепный отпечаток великолепной иконы, созданной по образу идеального первообраза».
«Сотворенный человек чувствен и причастен качеству; он составлен из души и тела; он мужчина или женщина, и смертен по природе. Человек же по образу, наоборот, есть некая идея или по роду, или по отпечатку, умопостигаем, бесплотен, ни мужчина, ни женщина, и по природе нетленен»
Этот «небесный», «истинный» человек представляет собою высший тип человека, идею о нем, соответственно другим идеям в мире умопостигаемого. Он соотносителен Логосу, как образу Божию по преимуществу и как совокупности идей в их целом. – Адам
Синтез Єврейської і античної філософії
Завдання філософії – пізнати Бога
Бог определяется у Филона как сущее — единое и безусловно простое, неизменное, непреходящее и не имеющее связи ни с чем, кроме него самого. Сущее не пребывает ни в мире, ни в пространстве, оно обнимает в себе все остальное и есть чистая бескачественная субстанция. Оно несказанно, никакое слово не может его сполна и точно выразить — ни даже «Бог», ни «благо». Над благостью и могуществом, охватывая их обоих, стоит как посредствующее звено логос.
Бог действует, как действует свет, не претерпевая при этом никакого изменения и никакого истощения светоносной силы.
догмат о- сотворении мира Богом. Поэтому для него было неприемлемо учение Аристотеля о вечном и безначальном существовании мира. И пространство, и время возникли вместе с миром. Мир сотворен, но он непреходящ. Однако возникновение мира не следует, понимать в буквальном смысле, и рассказ о «днях творения» Моисеевой Книги Бытия не следует понимать как) повествование о реальных промежутках времени, а только как пояснение порядка и последовательности, в какой моменты творения представляются философской мысли.
теоретическую жизнь он предпочитал практической с еще, большей силой и настойчивостью, чем Аристотель. Однако теория (qewria), о которой говорит Филон, по сути ограничивается только познанием Бога и отношением к нему человека. Филон не верит в познавательные силы человека. Его высказывания о возможности познания часто граничат с совершенным скептицизмом.
59.
60. Періодизація патристики
Патристика – сукупність філософських, теологічних, політико-соціологічних доктрин християнських мислителів 2-8 ст.н.е.Боролась із єресами. Виникла і розвивалась через постійну критику традиц.язичницького світогляду. Часто патр.вступала у взаємозв.із платонізмом. Її ще називають розвитком християнс.мислення у період пізньої античності.
1-2 ст.н.е. – 1період. Діяльність апологетів(Тертуліан, Юстин, Оріген), христ.мислителі ревно захищають христ. Істиниперед язичниками.Відкидають ідею примирення між течіями іфлос, Гр. і Риму.Загострена полеміка.
4-5 ст. н.е. – 2 період. Систематизація християнської докрини. Розвив.на латинській основі. Домінує мислення Августина. Грецький Схід – Кападокійський гурток, тлумачення світу, як сист.символів.
6-8 ст. н.е. – 3 період. Заключний. Характеризується стабілізацією догми, період енциклопедичного кодифікування наук під егідою теології. Северин Боецій.
