29. Порівняльно-історичний та зіставний методи у мовознавстві.

Порівняльно-історичний метод — сукупність прийомів і процедур історико-генетичного дос­лідження мовних сімей і груп, а також окремих мов для встанов­лення закономірностей їх розвитку.

Цей метод ґрунтується на наукових прийомах від­творення (реконструкції) не зафіксованих писемністю наявних у минулому мовних фактів шляхом планомір­ного порівняння відповідних пізніших фактів двох чи більше конкретних мов, відомих за писемними пам'ят­ками або безпосередньо за їх уживанням у мовленні. Як свідчить сам термін, техніка порівняльно-історич­ного методу складається з двох паралельних процедур: порівняння мовних явищ (причому для цього залуча­ють тільки споріднені мови) і їх розгляд в історичному аспекті. Головна мета порівняльно-історичного методу — це відкриття законів, за якими розвивалися мови в мину­лому.

Зіставний метод (контрастивний, типологічний) — сукупність при­йомів дослідження й опису мови через її системне порівняння з іншою мовою з метою виявлення її специфіки. Цей метод застосовується до вивчення будь-яких мов — споріднених і неспоріднених. Подібно до описового методу він спрямований на сучасний (певний) стан мови. Головним його предме­том є дослідження структури мови в її подібностях і від­цінностях. Зіставний метод спрямований передусім на вияв­лення відмінностей між зіставлюваними мовами, він ніби є зворотним боком порівняльно-історичного: якщо порівняльно-історичний метод має на меті встановлю­вати відповідності, то зіставний насамперед шукає від­мінності, на що звернув увагу.

30. Класифікація мовленнєвих актів. Непрямі мовленнєві акти. Імплікатура.

Серль виокремлює п’ять типів МА: Репрезентативи, або асертиви (Я стверджую). Зобов’язують мовця нести відповідальність за істинність висловлювання. Директиви (Я наказую). Змушують адресата зробити дещо. Комісиви (Я обіцяю). Зобов’язують виконати певні дії у майбутньому або дотримуватися певної лінії поведінки. Експресиви. Виражають психологічний стан мовця, характеризують міру його відвертості. Декларативи (Я звільняю). Встановлюють відповідність між пропозиційним змістом висловлювання та реальністю.

Майже всі типи мовленнєвих актів, обіцянки, поради, прохання та ін. можна віднести до одного з трьох класів, виокремлених на основі очікуваної реакції адресата мовлення: запитань, спонукань і декларацій або повідомлень. Непря́мий мовленнє́вий акт, непряма мова — стиль мови, мовлення, усне висловлювання, вираз, речення, мовленнєва дія, мовленнєвий акт адресанта (автора), смисл якої виводиться не буквально, а з опертям на підтекст, прихований зміст, імплікатури дискурсу.

Імплікатура – це не буквальні аспекти значення та сенсу, які не визначаються безпосередньо конвенціальною структурою мовних виразів, тобто те, що мається на увазі, на що натякається. Імплікатури мовленнєвого спілкування – прагматичні компоненти змісту повідомлень, мовленнєвих жанрів, дискурсів, які виводяться адресатом з контексту спілкування завдяки знанню комунікативних принципів, постулатів та конвенцій спілкування. Іншими словами, імплікатури дискурсу породжуються не структурою мовного коду, а виникають із загальних умов успішності комунікації.