37. Комунікативна лінгвістика. Мовний етикет. Максими г. Грайса.

Комунікативна лінгвістика — напрям сучасного мовознавства, який вивчає мовне спілкування, що складається з таких компонентів, як мовець, адресат, повідомлення, контекст, специфіка контакту та код (засоби) повідомлення.

Умовою успішної комунікації є бажання її учасників спілкуватися; за відсутності такої кооперації виникає конфліктна комунікативна поведінка. На думку американського логіка Г. Грайса, успішна комунікація можлива за умови дотримання чотирьох максимів: інформативності (висловлення повинно бути змістовним), істинності (говорити тільки правду), релевантності (говорити тільки те, що стосується справи), ясності, чіткості (говорити коротко і зрозуміло).

Важливим чинником у спілкуванні є дотримання мовленнєвого етикету — прийнятої певним суспільством системи стійких норм спілкування для встановлення мовленнєвого контакту співбесідників, підтримки спілкування відповідно до їхніх соціальних ролей чи рольових позицій. У кожному мовному суспільстві виробилися певні стереотипи мовленнєвої поведінки: звертання на ти чи Ви, звертання по імені чи інакше, специфічні форми спілкування між старшими і молодшими, а також форми привітання, прощання, знайомства, вибачення, вираження вдячності, поздоровлення, побажання, прохання, запрошення, поради, згоди, відмови, схвалення, співчуття тощо. Мовленнєвий етикет характеризується яскравою національною специфікою, пов'язаною з неповторною мовленнєвою поведінкою, звичаями, ритуалами, невербальною комунікацією представників певного етносу. Йому притаманна фразеологізована система формул (укр. Ласкаво просимо).

38. Типологічна (морфологічна) класифікація мов.

Типологічна класифікація мов. Типологічна класифікація полягає у виявленні подібностей і відмінностей, що притаманні мовній будові як найбільш важливі властивості мови, але які не залежать від генетичної спорідненості мов. Найбільш відома морфологічна класифікація мов, за якою відповідно до морфологічної будови слів мови поділяються на: а) кореневі, або аморфні, або ізолюючі, б) аглютинативні ('склеювання), в) флективні, або фузійні ('злиття) і г) полісинтетичні (багатоскладові), або інкорпоруючі.

а) У кореневих мовах слова не розпадаються на морфеми: корені й афікси. Слова таких мов являють собою морфологічно неоформлені одиниці типу невідмінюваних слів української мови там, тут, звідки, куди. б) У будові слів аглютинативних мов (до них належать тюркські й фінно-угорські мови), крім кореня, виділяють афікси (і словозмінні, і словотворчі). Своєрідність афіксів у цих мовах у тому, що кожен афікс однозначний, тобто кожен з них служить для вираження лише одного граматичного значення, з яким би коренем він не сполучався. Цим вони відрізняються від флективних мов, у яких афікс виступає носієм одразу кількох граматичних значень. Наприклад, в українській мові, яка належить до типу флективних мов. одна флексія -eu у формі слова (від) людей передає і значення множини, і значення родового відмінка. в) Виділенням типу флективних мов наука завдячує німецьким ученим початку XIX ст., які звернули увагу на відмінну граматичну будову різних мов, зокрема на флективний тип, відмінний від аморфного (властивого китайській мові) і від афіксуючих (аглютинуючих), які протиставляються флективним за ознакою незмінності кореня. Тоді ж усі флективні мови були поділені на синтетичні й аналітичні. Сучасне розуміння цих типів мов таке. г) Своєрідну групу мов становлять полісинтетичні, або інкорпоруючі мови, у яких різні частини речення у вигляді аморфних слів-основ об'єднуються в єдині складні комплекси, схожі на складні слова.

Такі основні типи мов, що виділяються при розгляді їх морфологічної будови. Однак граматична структура слів у мовах світу настільки своєрідна, що не всі мови легко розподіляються між названими типами.