42. Зародження Американського структуралізму (дескриптивізму). Ф. Боас, е. Сепір, л. Блумфільд.

На відміну від Празького лінгвістичного осередку і глосематики американський структуралізм не є прямим продовженням запропонованих Соссюром теоретичних положень.

Американський структуралізм, або дескриптивізм – мовознавчий напрям, для якого характерний формальний підхід до вивчення мовних фактів (сполучуваність одиниць, їх місце в мовленні стосовно інших одиниць тощо).

Виник у 30-ті роки XX ст. і розвивався до 50-х років. Між ним і європейськими школами структуралізму існують відмінності, що зумовлено специфікою суспільно-історичних, філософських і мовних умов розвитку мовознавчої науки в США. Зародження дескриптивізму пов'язане з іменем відомого антрополога і лінгвіста Франца Боаса (1858- 1942). Він довів непридатність опрацьованих на матеріалі індоєвропейських мов методів і принципів для дослідження індіанських мов. Це пов'язано з тим, що цим мовам властиві інші мовні категорії і до них не можна застосувати порівняльно-історичний метод, бо вони «не мають історії», тобто зафіксованих у писем­них пам'ятках попередніх етапів свого розвитку. Саме цим зумовлено те, що, по-перше, ці мови можна вивчати тільки на синхронному зрізі, і, по-друге, потрібно створити такі об'єктивні методи їх опису, які б грунтувалися на суто зовнішніх, формальних ознаках. Ідеї Боаса розвинули у двох різних напрямах його учні Едуард Сепір (1884-1939) і Леопард Блумфільд (1887-1949). Сепір зосередив свою увагу на вивченні мови у зв'язку з культурою і таким чином заклав основи етнолінгвістики, а Блумфільд обгрунтував принципи «механістичної лінгвістики», яка розчленовує процес мовного спілкування на ряд стимулів і реакцій (мову розумів як різновид поведінки людини і її вивчення орієнтував на положення біхевіоризму - панівної на той час школи в американській психології, яка вважала предметом психології не свідомість, а поведінку як сукупність реакцій на певні стимули). Блумфільд також сформулював у дусі біхевіористської психології теоретичні положення синхронічного опису мови і запропонував дескриптивний метод. Дескриптивна лінгвістика не була однорідною течією. У ній чітко виокремлювались дві школи: єльська (Л. Блумфільд, Б. Блок, Дж.-Л. Трейджер, З. Харріс, Ч. Хоккет та ін.), яка досліджувала лише проблему структури мови, і аннарборська (Мічиганський уні­верситет), яку цікавила ширша проблематика, зокрема значення мовних одиниць (ця школа зближувалася з етнолінгвістикою). Представники – Ч.-К. Фріз, К.-Л. Пайк, Ю.-А. Найда та ін.

43. Лінгвістична концепція ф. Де Соссюра. Лінгвальна діяльність, мова і мовлення. Внутрішня і зовнішня лінгвістика. Поняття системності та значущості.

Філософською основою лінгвістичної теорії Соссюра є соціологічне вчення Огюста Конта й Еміля Дюркгейма. У «Курсі загальної лінгвістики» простежується вплив положень Конта, викладених у його «Курсі позитивної філософії» (1830-1842): положення про необхідність опису розглядуваних явищ без проникнення в їхню суть, а лише встановлюючи суто зовнішні зв’язки між ними, і положення про соціальну статику (стан суспільства) та соціальну динаміку, що досліджує вплив моральних стимулів на перетворення світу. «Курс загальної лінгвістики» починається з визначення об'єкта мовознавства. Оскільки мова у звичайному розумінні цього слова є багатоликим явищем (фізичним, фізіологічним, психічним, соціальним, індивідуальним тощо), то Соссюр уводить три важливі для його концепції терміни langage «лінгвальна діяльність», langue «мова» і parole «мовлення». Лінгвальна діяльність – це все, що стосується мовного феномену. Мова – це соціальний аспект лінгвальної діяльності, зовнішній щодо індивіда. Це система взаємопов’язаних елементів, обов’язкова для всіх членів певного колективу. Вона соціальна, нелінійна, має психічний характер. Мовлення – це лінгвальна діяльність мінус мова. Воно індивідуальне, лінійне, має фізичний характер (пов’язане з акустичним аспектом). Якщо мова є найважливішою (суттєвою) частиною лінгвальної діяльності, то мовлення є випадковим і побічним явищем. Із названим положенням пов’язане розмежування Соссюром внутрішньої лінгвістики, тобто лінгвістики власне мови, і зовнішньої лінгвістики, яка вивчає все, що є чужим організму мови, її системі. Внутрішня (мікролінгвістика) - розділ мовознавства, який вивчає мовні одиниці й відношення між ними. Не враховує зовнішньо лінгвістичних (екстралінгвістичних) факторів (їх розглядає зовнішня лінгвістика). В. л. досліджує мову як систему відношень, що складається з ряду підсистем (мікросистем). Зовнішня (екстра лінгвістика) — розділ мовознавства, що вивчає сукупність зовнішньолінгвістичних (екстралінгвістичних) чинників. Ці чинники (соціальні, суспільно-історичні, культурні, етнічні, географічні та деякі ін.) пов'язані з розвитком і функціонуванням мови як засобу мислення й спілкування. Вони впливають на функціонування мов і їхні взаємозв'язки.