54. Вільгельм фон Гумболдт. "Про порівняльне вивчення мов стосовно різних епох їх розвитку".

Першою лінгвістичною розвідкою Гумбольдта була доповідь «Про порівняльне вивчення мов стосовно різ­них епох їх розвитку», виголошена в 1820 р. в Берлін­ській академії. У цій доповіді викладені ідеї стадіаль­ної концепції мови. Гумбольдт прагне виявити загаль­ні закономірності історичного розвитку мов світу. Усі мови світу він поділяє на чотири морфологічних типи: 1) мови кореневі; 2) аглютинативні; 3) інкорпоруючі; 4) флективні (перший, другий і четвертий типи було виділено до нього А. Шлегелем, а інкорпоруючий упер­ше виокремив Гумбольдт). Ці типи мов учений розгля­дає як відображення хронологічно послідовних етапів світового мовотворчого процесу, як перехід від нижчої до вищої, досконалішої форми. За ступенем розвитку мов можна судити про ступінь інтелектуального роз­витку народу: народ, «який більше від інших обдаро­ваний природою і який перебуває у сприятливіших умовах, порівняно з іншими, повинен отримати й най­досконалішу мову». І хоч нині останнє положення Гум­больдта (перехід кореневих мов у аглютинативні, а далі аглютинативних у флективні як найдосконаліші) вва­жають помилковим, сама ідея структурного зіставлен­ня мов стала основою нової мовознавчої дисципліни, яка успішно розвивається, – лінгвістичної типології. У XX ст. стадіальну теорію відродив і розвивав радян­ський мовознавець М. Я. Марр.

55. Граматика Пор-Рояль. «Загальна раціональна граматика» а. Арно і к. Лансо.

Мовознавство XVII ст. розвиваюсь двома шляхами - дедуктивним (створення універсальної граматики) та індуктивним (спроба виявити спільні властивості наявних мов).

Найвідомішим зразком індуктивного й дедуктивного підходів була «Всезагальна раціональна граматика» (1660), відома як граматика Пор-Рояля французьких філософа й логіка Антуана Арно (1612-1694) і граматиста й логіка Клода Лансло (1615-1695). Це перша спроба науково осмислити структуру й функціонування мови, показати єдність усіх мов, побудувати всеосяжну граматичну систему на основі узагальнення фактів конкретних мов. Теоретичною основою граматики Пор-Рояля є філософія Декарта. Побудована вона за двома принципами: всезагальність і раціональність. Автори виходили з ідеї існування спільної логічної основи мови, від якої конкретні мови відхиляються тією чи іншою мірою. Через те вони вважали, що положення їхньої універсальної теорії незмінні й можуть застосовуватися до будь-якої мови, тобто не залежать від місця і часу. Звичайно, автори не могли проаналізувати всі мови, хоча назвою книжки заявили про свій намір «встановити раціональні основи, спільні для всіх мов. і головні відмінності, які в них трапляються». Ними проаналізовано тільки грецьку, латинську, давньоєврейську, французьку, італійську, іспанську, англійську й німецьку мови. Загалом ця праця - не зіставна, не порівняльна, а логіко-типологічна граматика, завдання якої зводилися до виявлення спільних мовних принципів і співвідношення між категоріями мови та мислення. Проте вже сама ідея встановлення спільних властивостей людських мов була важливим кроком у розвитку лінгвістичної думки. Відштовхуючись від поверхневих явищ, автори перейшли до опису глибинної семантики, яка не має прямих формальних відповідників. Так, речення Невидимий Бог створив видимий світ (в оригіналі це речення дане латинською мовою) складається з трьох суджень: 1) Бог невидимий; 2) Бог створив світ; 3) світ видимий. Ці судження є в нашій свідомості, але не виражені безпосередньо. Отже, Арно і Лансло в XVII ст. виявили те. до чого прийшли лінгвісти лише наприкінці XX ст. їхня заслуга в тому, що вони порушили кардинальні теоретичні проблеми, важливі як для загальної теорії мови. З XVIII до початку XIX ст. граматика Пор-Рояля була дуже популярною. Деякі фахівці вважають, що саме з цієї граматики бере початок наукове дослідження мови й зародження загального мовознавства. З таким твердженням можна не погодитися, однак ніхто не заперечить, що положення про мовний універсалізм і мовні універсали є одними з найсуттєвіших у сучасному мовознавстві.