3. Поняття функції. Природні, системні та функціональні якості. Функція, вживання та ефект.

Поняття функціональності почали тлумачити як комунікативність, виходячи з того, що мова є засобом спілкування з провідною комунікативною функцією. Комунікативність – функціональна якість мови.

Уявлення про акт комунікації як такий, в якому протікає простий обмін інформацією, не відповідає реальності, оскільки акт спілкування – це арена для впливу на свідомість співбесідника.

Функція мови – це роль, призначення мови у людському суспільстві. Функції мови є проявом її сутності, призначення і дії у суспільстві. Тобто вони є якостями без яких мова не може існувати. Якості – це те, завдяки чому предмет протягом певного часу залишається тотожним самому собі, і те, що його відрізняє від інших. Розрізняють природні, системні та функціональні якості. Природні – це матеріально структурні особливості реалій, які визначаються з точки зору свого матеріального складу. Системні – мають складну інтегральну природу. Вони  знаходяться поза межами безпосереднього спостереження, тому виявити їх можна саме за допомогою аналізу, який охоплює систему в цілому. Природу функціональних якостей зумовлює призначення реалій. Функція, вживання та ефект. Об’єкт виникає або створюється з певною метою, але іноді його призначення може змінюватися. У такому випадку говорять про вторинну переносну функцію об’єкта. Вживання відрізняється від функції тим, що воно не передбачається системою, але водночас наближається до функції за цілеспрямованістю своєї дії. Вживання має нерегулярний характер. Ефект характеризується цілеспрямованістю. Для функції характерна інтенціональність і регулярність її прояву і вживання, але воно є непередбачуваним системою. Ефект не залежить від наміру і має оказіональний характер. Відмінність функції від вживання і ефекту в основі розрізнення семантики – прагматики мовного висловлювання. Розрізняють функції первинні і вторинні, вживання і ефекти. Однак слід зазначити, що за умов високої частотності мовного явища, вживання може перейти до однієї з функцій мовного факту. Навмисне створення ефекту може теж спричинити перeтворення ефекту на вживання або функцію.

4. Мовознавство Давньої Греції. Олександрійський період.

У Давній Греції мовознавство розвивалось дещо в іншому напрямі, ніж у Давній Індії і Китаї. Початок античному мовознавству поклали філософи, тому розрізняю два періоди: філософський (V—III ст. до н. е.) і александрійський (III ст. до н. с. - IV ст. н. е.).

20. Філософський період. У цей період предметом наукових дискусій було питання про природу слова і відношення слова до речі. Філософів цікавило, отримує кожна річ назву відповідно до своєї природи чи зв'язок між назвою і річчю є довільним, установлюється людьми за умовною згодою, свідомо. Так,

Александрійський період. Бурхливого розвитку класична традиція у мовознавстві зазнала в Александрійській державі Птолемеїв (III ст. до н. е. - V ст. н. е.) - Єгипті. Саме тут граматика відокремилася від філософії, стала самостійною наукою. Це було зумовлено виданням класичних літературних творів (Гомера, Есхіла, Софокла та ін.), необхідністю філологічної інтерпретації цих творів, нормуванням спільної єдиної літературної мови всієї Греції - так званого койне. Найвідомішими мовознавцями александрійської школи є Арістарх Самофракійський (217-145 рр. до н. є.), Діонісій Фракійський (170-90 рр. до н. е.) і Аполлоній Діскол (II ст. н. є.). Арістарх Самофракійський видав і прокоментував твори Гомера, Гесіода, Архілоха, Піндара, Есхіла й Аристофана. Коментарі зводились до розбору текстів і виправлення помилок. Найбільшою заслугою Арістарха Самофракійського є створення повної класифікації частин мови. Він виділив вісім частин мови: ім'я, дієслово, дієприкметник, займенник, прислівник, сполучник, прийменник, член (артикль), і класифікація набула завершеного вигляду. Учень Арістарха Самофракійського Діонісій Фракійський створив підручник граматики. У цьому підручнику він уперше трактує частини мови в суто морфологічному (не синтаксичному) аспекті й уводить поняття акциденцій, тобто граматичних категорій. Так, у дієслові він виділяє категорії часу (теперішній, минулий і майбутній), стану (активний, пасивний і середній) та особи (перша, друга і третя).

Аполлоній Діскол - основоположник грецького синтаксису, який він визначає як учення про словосполучення. У словосполученні, на його думку, головну роль відіграють дієслово та ім'я. Синтаксичну теорію Аполлонія Діскола, викладену в його основній праці «Синтаксис», взято за основу багатьох пізніших шкільних граматик. Крім граматики александрійські мовознавці глибоко опрацювали фонетику. Вони чітко розрізняли звуки й букви. Звуки класифікували на голосні та приголосні. У букві розрізняли два елементи - зображення і назву.