2. Фізико-географічні зони

Пояси поділяються на фізико-географічні зони, які характери­зуються спільним балансом тепла і вологи, що зумовлює формуван­ня зональних типів ґрунтів і рослинності. Кожній зоні відповідає певний тип ландшафтів, підзоні — підтип ландшафтів. Співвідно­шення тепла і вологи змінюється з півночі на південь, що впливає на умови росту рослин і умови існування, на формування ґрунтів, розвиток стокових, ерозійних, геохімічних процесів, а це приводить до закономірної зміни типів рослинного і ґрунтового покриву, вили­ває на характер господарського використання ресурсів природних зон.

Фізико-географічна зона – це частина природної країни. На рівнинних територіях зони зберігають широтне або близьке до нього простягання. Природні умови кожної фізико-географічної зони мають свої, що залежать від широти місця, співвідношення тепла і вологи, характер циркуляції атмосфери. Внаслідок цього в межах зони існують типові для неї гідрологічні і теплові умови, що є вирішальним чинником формування зональних типів ґрунтів, рослинності і тваринного світу. Основною ознакою фізико-географічної зони є переважання в її межах певного зонального типу ландшафтів. У межах рівнинної частини України виділяють зону мішаних хвойно-широколистих лісів, лісостепову і степову зони. Природні умови цих зон значною мірою змінені господарською діяльністю, зокрема землеробством. Тому їх межі можна простежити за поширенням зональних типів сучасних ґрунтів та відновлюваного рослинного покриву. Зональні особливості природних умов враховуються в сільськогосподарському виробництві, лісовому господарстві, містобудуванні, під час проектування інженерно-меліоративних і природоохоронних заходів, проведення рекреацій та ін.

Білет 10

1. Основні етапи геологічної історії.

Найдавнішими гірськими породами є ультрабазити Українсько­го щита, вік яких — 3,5—3,7 млрд років. В археї на території Украї­ни панував геосинклінальний режим, відбувалися гороутворення, виливи магми, інтєнсиврш вулканічна діяльність, вивітрювання гірських порід та їхня метаморфізація. Наприкінці архейської ери на території України, очевидно, існували гори.

У протерозої тривали інтенсивні рухи земної кори.

У товщі докембрійських магматичних і осадочно-метаморфіч-ііих порід зосереджені значні запаси залізної руди, графіту, польо-вого шпату, лабрадориту, граніту тощо.

Рифейські відклади залягають нижче палеонтологічного охарак­теризованого нижнього кембрію на дислокованих породах кристаліч­ного фундаменту. Мілководне рифейське море займало Волинь та І Іоділля, Ранньопалеозойський етап вулканізму пов'язують з каледонс ьким гороутворенням. У кембрійський період море покривало захід­ну частину Волині та Поділля, Карпати і Придобруджя. Решта те­риторії України була сушею. У кембрійське море потрапляли про­пити руйнування з Українського щита, про що свідчать уламки і рпсталічних порід у кембрійських відкладах Волині.

У зв'язку з тектонічними рухами земної кори розміри і глибина рппньопалеозойських морів змінювались. На межі кембрійського й • ордовицького періодів відбулося загальне підняття території Украї­ни, яке потім змінилося опусканням і наступом моря.

У цей час на її території почали формуватися нові структури — Дніпровсько-донецька западина і Донецька складчаста область. Значно збільшилися моря в силурійський період

У девонський період морські трансгресії захопили не тільки західну а й східну частину України. Море покриває Дніпровсько-донецьку западину і Донецьку область. у кам'яновугільному періоді морські басейни займали в Україні значніплощі. Коливальні рухи земної кори часто змінювали глибину басейнів, берегову лінію і характер відкладів. На більшості території країни панував вологий субтропічний клімат, який сприяв розвиткові розкішної і різноманітної рослинності зі значним поширенням лепідодендронів, сигілярій, хвощів, папоротей, ліан. У дельтах річок, на берегах озер і лагун розвивалися торфові болота. Фізико-географічні умови були надзвичайно сприятливими для на­громадження рослинних решток, що потім перетворилися у вугіл­ля, зокрема в Донецькому басейні й Галицько-Волинській западині.

Завершення герцинського гороутворення в пермський період зу­мовило різке скорочення морських басейнів І розширення областей суші. Тільки в Дніпровсько-Донецькій западині та в Донецькій склад­частій області в окремі відрізки пермського часу були неглибокі моря. Решта території України являла собою низовини і височини. Тільки на півдні іі південному заході через Крим, Добруджу і Кар­пати простяглася гірська система. Клімат був сухий і теплий, а в другій половині пермського періоду — напівпустельний. У лагунах і озерах Дніпровсько-Донецької западини і Донецької складчастої області відкладалися солі. Кінець пермського періоду і перша по­ловина тріасового характеризуються посиленою денудацією за кон­тинентальних кліматичних умов.

Але більша частина мезозойського етапу розвитку території України характеризувалася значними трансгресіями і регресіями, інтенсивним розвитком органічного світу. В юрський період значні території в межах Дніпровсько-Донецької і Галицько-Волинської западин, у Карпатах і Криму неодноразово покривалися морями, в які зносився матеріал з Українського щита, Донецької складчастої області й Воронезького масиву. В середньоюрський період у Криму, Причорноморській западині й Донецькому басейні відбувалися інтен­сивні вулканічні процеси.

На початку крейдового періоду в платформних областях Украї­ни переважала суша, на якій панував помірний та субтропічний клімат. Пізніше, внаслідок опускань півдня Східно-Європейської платформи, площа морів розширювалась. Наприкінці крейдового періоду більшість території України пе­ретворилася на сушу

У кайнозойську еру територія України пережила складну геологіч­ну історію, значно змінилися її фізико-географічні умови, які зумо­вили формування сучасних ландшафтів. У палеогені платформна ча-стина України неодноразово покривалася морями. Максимальна трансгресія була в середині палеогену, коли майже всю південну частину Східно-Європейської платформи вкривало море, і тільки захід Подільської височини та окремі виступи Українського щита являли собою сушу. В Карпатській і Кримській геосинкліналях теж панував морський режим, інтенсивно виявлялися тектонічні рухи. Кліма-і ичні умови субтропічного характеру сприяли утворенню бурого ву-11 іля, нафти, горючих газів, марганцевої руди, бокситів і фосфоритів.

У неогені відбувалися активні тектонічні рухи альпійського гороутворення, внаслідок яких сформувалися гірські споруди Криму і Карпат. . Кліматичні умови протягом неогену вчинювалися від субтропічних до помірних. До неогенових відкладів приурочені нафта, горючі гази, буре вугілля, калійна сіль, будівельні їй гріали.

Палеогеографічні умови антропогену на території України ха­рактеризуються пануванням суші, зміною рівня південних морських басейнів, коливанням клімату з тенденціями до похолодання, мате­риковим зледенінням північної частини України, лесонакопичен-ням, розвитком річкових долин, зміною меж географічних зон, фор­муванням структури ландшафтів, близьких до сучасних.