1.Створення університетів і розвиток територіальних географічних досліджень.

Зі створенням першого вищого навчального закладу в Украї­ні — Києво-Могилянської колегії (1632), пізніше академії (1701) — географію почали вивчати як предмет. Це сприяло географічним дослі­дженням України.

Помітною подією стало створення першого в Україні університету в місті Львові (1661).

У Харківському університеті відразу після заснування (1805) було розпочато вивчення кліматичних умов. У Київському університеті, який засновано в 1834 р., фізичну географію було введено в на­вчальні плани з часу його відкриття.

У другій половині XIX ст. фізична географія оформилась у самостійну га­лузь науки. Одним із її засновників був В. Докучаєв, який у 1888— 1894 рр. керував експедиційними дослідженнями в Україні. Він розробив вчення про зональність природи та заклав основи ланд­шафтознавства і геоекології. В. Докучаєв очолював земські експе­диції, які проводили комплексне вивчення ґрунтів (земель) Полтав­щини, лісостепу Правобережної України, степів Причорномор'я. Йому належить класична праця "Наші степи колись і тепер", якою закла­дено основи комплексного підходу до вивчення природи степових ландшафтів.

Наприкінці XIX ст. в університетах України було створено ка­федри географії. У Київському університеті її очолив П.І. Броунов, Кафедру географії в Харківському університеті очолював Л.М. Краснов, якому належать важливі фізико-географічні дослі­дження та описи Лівобережної України й степів Причорномор'я. Західну Україну та Карпати вивчали Є. Ромер і С. Рудницький.

В 1918 р. у Києві було створено Академію наук України, Україн­ський геологічний комітет, у 1919 р. — Українське геодезичне управ­ління, у 1921 р. — Гідрометеорологічну службу, які розгорнули мас­штабні дослідження природних умов і природних ресурсів України.

Академік В. Вернадський (1863—1945) — перший президент Академії наук України, своєю науковою творчістю в галузі приро­дознавства та організаційною діяльністю сприяв розвиткові геогра­фічної науки. Вчення Вернадського про біосферу, праці з геохімії та геології мають важливе значення для ландшафтознавства, зокрема геохімії ландшафтів, геоекології та палеогеографії. У

Одним із засновників сучасної фізичної географії в Україні був академік П. Тутковський (1858—1930). Участь в експедиціях на Поділля, Таврію і Полісся дала йому можливість по-новому поясни­ти походження рельєфу, з'ясувати палеогеографічні умови цих регі­онів. Важливий внесок зробив П. Тутковський у геоморфологію, вивчення геоморфологічної будови України й особ­ливо Полісся. Йому належить перший підручник "Загальне земле­знавство" (1927) українською мовою

2 Фізико-географічні країни.

Фізико-географічна країна – це великі частини суходолу, що займають сотні тисяч і навіть мільйони квадратних кілометрів. їх утворення і розвиток пов'язані з великими тектонічними структурами (платформи, складчасті області). Розрізняють рівнинні і гірські фізико-географічні країни, які характеризуються властивими їм системами ландшафтної зональності. Рівнинна територія України належить до країни, що розташована в межах давньої докембрійської платформи, фундамент якої перекритий товщею мезозойських і кайнозойських відкладів. їх горизонтальне залягання і зумовлює рівнинність поверхні України. Ландшафтні зони на рівнинній частині території України змінюються з півночі на південь. Українські Карпати і Кримські гори є складчастими спорудами, що сформувалися в результаті альпійського горотворення. Для цих фізико-географічних країн характерна вертикальна зміна ландшафтних поясів, оскільки з підняттям угору змінюються умови ландшафтоутворення, розвиток фізико-географічних процесів. Українські Карпати і Кримські гори – фізико-географічні країни, що чітко відмежовуються від рівнинної частини.

Білет 9