1. Річки басейну Дніпра.

У гідрографічному відношенні українська ділянка басейну Дніпра може бути поділена на 3 частини: 1) правобережжя р. Прип'ять, де найбільші її притоки беруть початок на Волино-Подільській і Придніпровській височинах; 2) лівобережжя Дніпра, де річки стікають із Середньоруської височини та її відрогів і течуть Придніпровською низовиною; 3) правобережжя Дніпра, де притоки беруть початок на Придніпровській височині.

Найбільш значними за водністю, площею водозборів і довжиною річками правобережжя Прип'яті і межиріччя Прип'ять–Рось є Стир, Горинь, Случ, Уборть, Уж, Тетерів та Ірпінь.

Найбільшими річками басейну Середнього та Нижнього Дніпра є Десна, Сейм, Снов, Рось, Сула, Удай, Псел, Хорол, Ворскла, Орель, Самара, Вовча та Інгулець.

Гідрографічна мережа басейну розвинута досить нерівномірно. В деяких районах, і насамперед, на Середньому Дніпрі, сході і півдні Нижнього Дніпра є території, де річкова мережа розвинута дуже слабко. Поряд з цим у верхів'ях річок Случ, Тетерів, Рось дуже маленькі річки та ручаї досить звичайні. Пересічна густота річкової мережі регіону – 0,30 км/км². Для басейну Середнього та Нижнього Дніпра вона складає 0,26 км/км², а для правобережжя Прип'яті – 0,39 км/км².

В басейні Середнього та Нижнього Дніпра найгустіша річкова мережа (0,3-0,5 км/км²) характерна для верхніх приток Росі, Сули, Псла, Орелі. Аналогічний розвиток має річкова мережа на правобережжі Прип'яті. Однак саме у верхніх ділянках басейнів Случі, Тетерева та Росі густота річкової мережі найбільша і коливається в межах 0,5-0,7 км/км². Слабко розвинута річкова мережа на лівобережжі Дніпра – поміж гирлами Десни та Сули (менш як 0,2 км/км²), а також у верхів'ях річок Самара та Вовча нижче р. Конка.

2. Житомирське Полісся 

Знаходиться на схід від Волинського. Воно займає більшу частину Житомирської та північно-східну частину Рівненської областей. Оскільки його територія розташована на Українському щиті, вона є більш піднятою порівняно з Волинським Поліссям. Річкові долини тут вузькі і глибокі, в них виходять на поверхню і відслонюються давні кристалічні породи. Серед інших фізико-географічних областей Житомирське Полісся є найменш заболоченим – болота становлять близько 3% його території. Великі площі займають піщані рівнини з сосновими та дубово-сосновими лісами. В східній частині Житомирського Полісся поширені моренно-піщані рівнини з дерново-середньопідзолистими ґрунтами, які переважно розорані і зайняті сільськогосподарськими угіддями. Серед піщаних рівнин Житомирського Полісся помітно виділяється Словечансько-Овруцька височина, складена лесовими породами і розчленована глибокими річковими долинами, густою яружно-балковою мережею. На території Житомирського Полісся знаходяться Поліський заповідник, заказники Городоцький, Дідове озеро, Поясківський та ін.

Білет 35

1. Річки Українських Карпат і Гірського Криму.

Річки Карпатського регіону України належать до трьох великих річкових басейнів – Вісли (через верхів’я Сану), Дністра (правобережні притоки) та Дунаю (мережі Тиси, Пруту й Серету) і протікають територіями Львівської, Івано-Франківської, Чернівецької та Закарпатської областей. Переважна більшість водних артерій Карпат – складова басейну Дністра та Дунаю. Всього на території регіону є три водотоки довжиною понад 200 км, 39 – протяжністю 50 км і більше та близько 460 – понад 10 км. А невеличких річок і потоків на Карпатських схилах нараховується понад 10 тис. Основні Карпатські річки – Тиса, Прут, Серет і Дністер – збирають свої води з території понад 30 тис. км². Їх потоки формуються за рахунок міріадів найдрібніших струмочків, сотень тисяч гірських потічків, тисяч малих річок – приток 3-го, 4-го, 5-го порядків. Хоча площа Українських Карпат складає лише 6% площі держави, тут формується третина її річкового стоку.

Густота річкової мережі в Карпатах найбільша в Україні. Здебільшого вона становить понад 0,5 км/км2, в окремих районах – 1,5 км/км² (для основних територій України – 0,10-0,15 км/км²).

Річки Криму, що беруть свій початок на північних схилах Кримських гір, окрім типових гірських ділянок у верхній течії, вирізняються наявністю рівнинних у середній та нижній течії. Верхів’я річки відноситься до гірського водозбору, що характеризується високим ступенем розчленування (особливо вертикального), загальною спрямленістю і звуженістю річкової долини, яка часто має форму ущелини або каньйону, невиробленістю поздовжнього профілю річища.

2. Київське Полісся

 Знаходиться на схід від Житомирського і охоплює північну частину Київської та східну частину Житомирської областей. Його східною межею є р. Дніпро з Київським водосховищем. Область розташована на схилі Українського щита, фундамент якого занурений на глибину 300-400 м. На ньому залягають породи крейдового, палеогенового, неогенового та антропогенового періодів. За рельєфом – це моренно-горбиста рівнина, помережена річковими долинами. Головними річками є Прип'ять, Уж, Тетерів, Здвиж, Ірпінь. Безморозний період триває близько 165 днів. За рік у середньому буває 550-620 мм опадів. У ландшафтній структурі території основними є природні комплекси піщаних та річкових піщаних рівнин, на яких розвинулись дерново-підзолисті ґрунти, соснові та дубово-соснові ліси. В південній частині Київського Полісся поширені моренно-піщані рівнини з дерново-середньопідзолистими ґрунтами, зайнятими тепер сільськогосподарськими угіддями. Природні умови Київського Полісся сприятливі для сільсько- і лісогосподарського використання, організації рекреації, природоохоронних об'єктів. У Київському Поліссі проводять залісення пісків, протиерозійні заходи, регулювання водно-повітряного режиму ґрунтів. Тут знаходяться Дніпровсько-Тетерівське заповідне лісомисливське господарство, Іллінецький заказник та інші природоохоронні об'єкти і території. Частину Київського Полісся вилучено з господарського обігу в зв'язку з радіаційним забрудненням внаслідок катастрофи на Чорнобильській АЕС у 1986 р.

Білет 36