2. Сонячна радіація і радіаційний баланс

Кількість годин сонячного сяйва змінюється за сезонами, залежить від погодних умов, тривалості дня. Середня річна кількість годин сонячного сяйва в Україні зростає з північного заходу на південний схід і південь від 1700 до 2400 год. Найменші його показники спостерігаються на півночі України (1720-1800 год). Найбільше годин сонячного сяйва на узбережжях Чорного і Азовського морів (2300-2400 год), на південних схилах Кримських гір (більш як 2400 год). Від кількості годин сонячного сяйва залежить інтенсивність сонячної радіації, що надходить на поверхню Землі за одиницю часу: день, місяць, рік і вимірюється в кілокалоріях на 1 см кв (ккал/см кв) або мегаджоулях на 1 м кв (МДж/м кв). Сонячна радіація є основним джерелом енергії природних процесів, що відбуваються в географічній оболонці, Інтенсивність сонячної радіації залежить від географічної широти і висоти Сонця над горизонтом, хмарності, прозорості атмосфери. Ці чинники зумовлюють добову і річну зміни сонячної радіації, її розподіл по земній поверхні. Взаємодіючи з атмосферою, земною поверхнею, променева сонячна енергія перетворюється в теплову. Не вся енергія, що випромінюється Сонцем, досягає поверхні Землі. Частина її відбивається хмарами, пилом, поверхнями суходолу і моря, розсіюється. До поверхні Землі надходить пряма і розсіяна сонячна радіація. Загальна кількість променевої енергії, яка досягає земної поверхні, називається сумарною сонячною радіацією На території України сумарна радіація в північних районах досягає 4190 МДж/м кв, а в південних районах – 4000-5200 МДж/м кв. Більшу частину сонячної радіації поверхня України одержує з травня по вересень. З сонячною радіацією тісно пов'язаний радіаційний баланс – різниця між сумарною і відбитою радіацією та випромінюванням підстилаючої поверхні. Радіаційний баланс є важливим кліматичним чинником. Від нього залежать температури повітря і ґрунту, випаровування, швидкість танення снігу. На території України середньорічні показники радіаційного балансу є додатними. В північних районах вони становлять 1700 МДж/м кв, в середній частині – 1850 і на півдні – 2650 МДж/м кв.

Білет 29

1. Річки.

Річки України течуть переважно з півночі на південь до Чорного й Азовського морів; Ріки північно-західної України течуть з півдня на північний захід і північ до Вісли і Прип'яті. Басейн Чорного й Азовського морів охоплює понад 90 % української території. Тут знаходяться ріки: Дунай з Тисою і Прутом, Дністер, Південний Буг, Дніпро з Прип'яттю і Десною, Дон з Донцем. До стоку Балтійського моря належать праві притоки Вісли: Вепш, Сян і Західний Буг. Головний вододіл між Чорним і Балтійським морями та між басейнами головних рік проходить переважно низовинами, за винятком Карпат, і дає змогу пов'язати ріки різних басейнів системою каналів та сполучити обидва моря — Чорне і Балтійське.Кількість рік на українській етнічній території оцінюють близько 30 000, у тому числі в Україні — 23000 з загальною довжиною близько 170000 км, з них бл. 3 000 завдовжки 10км і більше , 116 понад 100 км. Характер рік, зокрема густота річкової мережі, величина стоку, водоносність, сезонові й багаторічні зміни тощо залежать від клімату, рельєфу, геологічної основи, рослинного покриву, культурного освоєння місцевости та інших факторів.Щільність річкової мережі, як і в інших районах суходолу, найбільша у гірських областях. В горах України вона складає близько 1,1 км довжини на 1 км² площі; на Передкарпатті, Потиській низовині й Передкавказзі — 0,6 км/км², на височинах (Розточчя, Поділля, Донецький кряж) близько 0,5 км/км². На південь і схід річкова мережа рідшає. На території між нижньою Десною й верхів'ями Остра, Трубежу і Сулії вона найменша (нижче 0,1 км/км², а між нижнім Дніпром і рікою Молочною інші річки практично відсутні.Живлення рік складають дощові, снігові, підземні й частково льодовикові води. При цьому на частку дощів припадає близько 75 % усій атмосферних опадів. Разом з тим, тільки частина води атмосферних опадів стікає до річок: найбільше в горах — близько 50 %, на рівнинах — менше 10 %. Інша частина вологи випаровується або інфільтрується. У степовій смузі майже вся дощова вода випаровується, а малі річки пересихають, якщо не дістають підземного живлення. Головним джерелом живлення річок рівнинних областей є води талого снігу, які завдяки незначному випаровуванню у холодний період року і перерваній інфільтрації в замерзлий ґрунт у переважній більшості стікають до річок. Підземне живлення, яке має місце впродовж року, особливо важливе взимку, коли атмосферичні опади випадають у вигляді снігу. Льодовиковими водами живиться лише Кубань та інші ріки, що витікають з льодовиків Кавказу. Основну частину живлення гірських рік становлять дощові, рівнинних — талі снігові води (50-80 %); живлення підземними водами складає 10 — 20 %.Загальний стік українських рік — близько 16 % усієї атмосферичної води; для України пересічна річна сума опадів — бл. 300 км³, стік — 48 км^З.

2. Опади.

Найбільше опадів випадає у гірських районах Карпат (в окремих районах понад 1500 мм), найменше — на узбережжях Чорного та Азовського морів (близько 300—350 мм). Пересічна кількість опадів у Поліссі становить 550—700, у Лісостепу — 600—450 мм/рік. У Поліссі та Лісостепу спостерігається поступове зменшення кількості опадів у напрямі з заходу на схід. У степовій зоні в північних районах випадає 450—475, а найменше (300—350 мм/рік) у південних низовинних районах морського узбережжя. У степовій частині Криму кількість опадів зростає у напрямі на південь до Кримських гір (до 470—500 мм/рік). У Кримських горах випадає понад 1000, на Південному березі Криму — 550—600 мм/рік. У теплу пору року опадів випадає у 2—3 рази більше, ніж в холодну. Винятком є Південний берег Криму, де найбільша кількість опадів припадає на холодну пору року.

Білет 30