1.Відомості про Україну авторів середньовіччя.

Описи природи Придніпров'я, Причорномор'я і Криму зустрічаються у вірменських, арабських і персидських авторів VII—IX століть. У трактаті Константани Багряного було описано ріки й озера України.

У літописах часів Київської Русі (X — XII ст.) є важливі відо­мості про природне середовище і природні багатства її земель. Так, у літопису "Повість временних літ" (1114 —1116) є опис Дніпра і його приток, низовин і височин (згадуються гори Щекавиця і Хоревиця), лісів Чернігівщини і Волині, тваринного світу Полісся.

«За часів Ярослава Мудрого в збірнику норм права, відомому під назвою "Руська правда", було зафіксовано природоохоронні заходи іцодо збереження рідкісних тварин, регламентування полювання.

За наказом князя Данила Галицького (1220—1264) було створе­но своєрідні заказники в Біловезькій та Цуманській пущах.

В інших літописах є записи про засухи, дуже холодні зими, пове­ні, вітровали та рослинний і тваринний світ.

Одну з перших карт Русі склав у 1525 р. італієць Паоло Джовіо. В "Книгє Большому Чертежу" (1627) описано Лівобережну Украї­ну і Східне Придніпров'я.

У XIV—XV ст. поряд' з розширенням використання території лісостепу розпочалось освоєння причорноморських степів. Особли­во важлива роль належала Запорізькій Січі. Ще з кінця XV ст. козаки брали участь в обороні степів. Козаки добре знали особли­вості режиму Нижнього Дніпра, Дніпровські пороги і плавні, побу­дову берегів Чорного моря і його течій та иогодні умови півдня.

Територія України та її населені пункти були зображені на карті "Чертеж Украинским и Черкасским городам от Москвьі до Крьіма" (середина XVII ст.).

Важливі історичні, етнографічні та географічні дані вміщує книга французького інженера і картографа Гійома Левассера де Боплана "Опис України" (1650), який працював в Україні в 1630—1648 рр. У книзі подано характеристику Дніпра та інших річок, озер, клімату, флори і фауни України, включаючи Крим. Автор склав кілька карт України в різних масштабах. Книга і карти Г. Боплана тривалий час були основними джерелами з історії та географії України.

2.Обгрунтування схеми фізико-географічного районування України.

Фізико-географічне районування — одна з найголовніших проб­лем фізичної географії. Детальне фізико-географічне районування території України відображає детальність вивчення її території. Все­бічне урахування особливостей регіональних природних умов необ­хідне для вирішення економічних, геоекологічних, геополітичних, господарсько-адміністративних та інших питань.

Формулювання принципів фізико-географічного районування території України започаткував у своїх працях В. Докучаєв, який обґрунтував перші спроби виокремлення природних зон. У його праці "Зони природи і класифікація ґрунтів" (1900) характеризу­ються зони Північної півкулі: бореальна, лісова, лісостепова, степо- ва, сухих степів, пустель, субтропіків. Він розглядав природну зону як природно-територіальний комплекс, всі компоненти якого взає-мозумовлені. Ідеї В. Докучаєва стимулювали розвиток робіт з фізи­ко-географічного районування, ландшафтного картографування.

Пізніше, в 20-х роках, було опубліковано праці з природного райо­нування України Б. Лічкова "Естественньїе районні Украиньї" (1922) і П. Тутковського "Природна районізація України" (1922). У них в основу природного районування покладено геолого-геоморфологічні ознаки. Б. Лічков, з урахуванням історії геологічного розвитку те­риторії України, виділив 7 природних районів. II. Тутковський ви­ділив також 7 районів (за термінологією автора "краєвидів"): лесо-вий, зандровий, кінцевоморенний, моренний, острівних гір, товтровий і гранітний.

У 1928—1929 рр. В. Попов і В. Симиренко здійснили природно-історичнє районування України для обґрунтування розміщення плодових культур. В основу районування покладено ознаки теплового і водного режиму території, частково з урахуванням особливо­стей рельєфу і характеру ґрунтового покриву. В системі таксономіч­них одиниць було виділено 14 природно-історичних районів, згру­пованих у чотири краї. Академік К. Воблий в академічному ви­данні "Економічна географія Радянської України" (1945), у розділі "Фізико-географічні зони і райони УРСР", виділив поліську, лісо­степову і степову зони та гірську країну Карпат і Передкарпаття; зони поділялися на дев'ять макрорайонів.

В основу виділення одиниць фізико-географічного районування покладено аналіз ландшафтно-генетичної структури території з використанням матеріалів галузевих досліджень (геоморфологічних, кліматичних, гідрологічних, ґрунтових, геоботанічних) і схем райо­нування окремих компонентів природи.

Для відображення просторової диференціації ландшафтної обо­лонки на територіально обмежені природні комплекси шляхом фізи­ко-географічного районування прийнята така система таксономіч­них одиниць: країна, пояс, зона, підзона, край (провінція), область, район.

На карті фізико-географічного районування України показані країни, зони, підзони, краї (провінції) і області. Пояси на карті не відображені, бо майже вся територія України знаходиться в межах помірного поясу, за винятком Південного берега Криму, який ха­рактеризується низкою рис субтропічного поясу.

Білет 7