38. Визначення кредитного ризику.

Процес кредитування інвестиційних проектів у цілому є ненадійним, тому інвестиційні кредити повинні бути достатньо ліквід­ними для того, щоб покривати будь-який відплив коштів, витрати та збитки і при цьому забезпечувати прийнятний для акціонерів банку розмір прибутку.

Кредитний ризик, або ризик неповернення боргу, при інвестиційному кредитуванні може бути визначеним як невпевненість кредитора у спроможності боржника виконати свої зобов’язання за умовами кредитної угоди. Можливість такого ризику виникає через:

• помилки самого банку під час розгляду кредитної заявки, розробки умов кредитної угоди;

• неефективну роботу клієнта, що отримав інвестиційну позичку;

• неефективність інвестиційного проекту, під який надається кредит;

• нездатність банку створити адекватний грошовий потік у зв’язку з непередбаченими змінами в діловому, економічному і/або політичному оточенні позичальника;

• невпевненість у майбутній вартості та якості (ліквідності чи можливості продажу на ринку) застави під кредит;

• кризу в діловій репутації позичальника.

Серед причин виникнення цих ризиків, що залежать від самого банку, слід відзначити:

• ліберальне ставлення до позичальника під час розгляду заявки на кредит;

• неякісна оцінка кредитоспроможності позичальника;

• погане структурування позички;

• помилки в оцінці забезпечення позички;

• неповне відображення в кредитній угоді умов, що забезпечують інтереси банку;

• відсутність контролю за позичальником у період повернення позички та ін.

Основні причини створення кредитних ризиків, що залежать від позичальника, пов’язані з:

• незадовільним керівництвом підприємства;

• погіршенням якості продукції та робіт;

• помилками в оцінці ринків збуту та ін.

До факторів, які не перебувають під контролем банку та позичальника, належать: погіршення економічної кон’юнктури та зміна політичного стану, законодавства та ін.

Управління кредитним ризиком при інвестиційному кредитуванні можна представити у вигляді моделі, що складається з наступних етапів:

1. Оцінка кредитних ризиків. Кредитний ризик — це функція параметрів позички та позичальника. Оцінка кредитної пропозиції, представленої потенційним позичальником, є оцінкою різних видів можливого ризику, які виникають під час надання бажаного кредиту для банку, що кредитує. Така оцінка повинна провадитися за п’ятьма критеріями:

1. репутація — бажання позичальника забезпечити свої зобов’язання. Процес оцінки має передбачати перевірку кредитних справ позичальника тощо;

2. можливості позичальника на одержання коштів за всіма своїми операціями або за конкретним інвестиційним проектом та здатність його управляти своїми коштами;

3. капітал — оцінка бази капіталу позичальника та його готов­ність використовувати власний капітал у проекті, на який заявлений кредит;

4. умови — оцінка поточного стану та прогнозу розвитку місцевої, регіональної та загальнонаціональної економіки, а також галузей господарства, де оперує позичальник;

5. застава — надійне забезпечення кредиту у формі застави або гарантії. Банк не повинен надавати кредитів лише під заставу або лише під гарантію, потрібне подвійне покриття.

2. Оцінка фінансової інформації. На основі попереднього аналізу працівник банку приймає рішення про продовження розгляду заявки на кредит, для цього він повинен оцінити фінансову інформацію позичальника: фінансову звітність підприємства; детальну структуру запасів, розшифрування дебіторської та кредиторської заборгованості; бізнес-план, де буде показано, як надходження від позички відбиватимуться на майбутньому фінансовому стані підприємства і особливо на грошових потоках.

3. Захист від втрат у разі невиконання зобов’язань. Для захисту від непередбачених втрат за кредитними операціями банк вимушений вимагати від позичальників забезпечення кредиту (матеріальний актив, на який банк має права застави, а також потенційне вторинне джерело погашення кредиту). Забезпечення заставою не гарантує погашення кредиту, тому банк повинен ретельно оцінити ринкову та ліквідаційну вартість забезпечення, а потім постійно здійснювати його поточну переоцін­ку. Найчастіше вартість забезпечення вища, ніж сума кредиту, бо вона повинна покривати не лише ризик від того, що ліквідаційна вартість забезпечення може виявитися меншою від оцінювальної, а й відшкодовувати відсоткові платежі, які нагромаджуватимуться в міру погіршення стану кредиту.

4. Аналіз якості кредиту. Система рейтингу кредиту за критерієм якості є важливим інструментом систематичної оцінки ступеня кредитного ризику, пов’язаного з непогашеними інвестиційними кредитами банку. Використання системи рейтингу допома­гає визначити дохідність кредиту у зв’язку із ризиком, що виникає при цьому.

Банки найчастіше складають власні рейтинги кредиту за якістю, проте основою для них є класифікація за ступенем ризику, яка наведена в Положенні НБУ «Про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредит­ними операціями» від 6 липня 2000 р. № 279.

Отже, незважаючи на те, який рейтинг кредиту за якістю вибере банк, він завжди має базуватися на врахуванні низки факторів: мети кредиту, розміру та загального обсягу можливих втрат з вини позичальника, фінансового стану та минулих кредитів позичальника.

5. Система спостереження за кредитами. Після надання кредиту банкам необхідно відстежувати фінансовий стан позичальника та виконання всіх умов кредитного договору, щоб виявити проб­леми позичальника з погашенням кредиту на ранніх стадіях. Це забезпечить банку максимальну ефективність коригуючих дій що­до запобігання та зменшення збитків.

Спостереження за використанням кредитів особливо важливе на етапі їх погашення, коли вони стають простроченими або коли порушуються визначені кредитною угодою мінімальна сума застави чи величина фінансових коефіцієнтів.

У процесі спостереження банк зобов’язаний аналізувати фінансовий стан та тенденції розвитку клієнта, його минулі та майбутні можливості щодо обслуговування боргу, а також дохідність його операцій. Незалежно від того, чи перші ознаки проблематич­ності кредиту є фінансовими або не фінансовими за характером, їх треба ретельно проаналізувати. З погіршенням стану кредиту банк повинен виявити ступінь складності проблем, що виникли, та вжити відповідних заходів.