12. Оцінка кредитоспроможність позичальника.

З метою управління кредитними ризиками банки мають проводити оцінку кредитоспроможності позичальника як на стадії прийняття рішення про доцільність видачі кредиту, так і на стадії контролю за процесом погашення відсотків і заборгованості за кредитом. У зарубіжній та вітчизняній банківській практиці кредитоспроможність позичальника завжди була і залишається одним з основних критеріїв визначення доцільності встановлення кредитних відносин з клієнтом.

Кредитоспроможність (платоспроможність) - це здатність позичальника повністю та у визначений строк розрахуватися за своїми борговими зобов'язаннями.

Головна мета оцінки кредитоспроможності позичальника - оцінка кредитного ризику та виявлення джерел погашення позичальником відсотків і заборгованості за кредитом.

Необхідно ретельно вивчити фін стан позичальника, ліквідність його балансу, ефективність вир-ва і використання основного й оборотного капіталу. Для цього використовується бухгалтерська, статистична і фінансова звітність позичальника, матеріали попередніх перевірок на місці, прогнози фінансового стану клієнта протягом усього періоду користування позичкою.

Оскільки банк як кредитор може мати різних клієнтів — підприємницькі структури (юр особи), фіз особи і банки — оцінювання їх кредитоспроможності здійснюється неоднаково.

Критерії оцінювання фін стану позичальника встановлюються кожним банком самостійно, його внутрішніми положеннями щодо проведення активних (кредитних) операцій та методикою оцінювання фін стану позичальника з урахуванням результатів аналізу їх балансів, звітів про фінансові результати тощо.

Фінансовий стан позичальника банк оцінює в кожному випадку укладання договору про здійснення кредитної операції, а надалі — не рідше одного разу на три місяці, а якщо позичальником є банк — не рідше ніж один раз на місяць.

Банки самостійно встановлюють нормативні значення та відповідні бали для кожного показника залежно від його вагомості (значущості) серед інших показників, які можуть свідчити про найбільшу ймовірність виконання позичальником зобов’язань за кредитними операціями.

Вагомість кожного показника визначається індивідуально для кожної групи позичальників залежно від кредитної політики банку, особливостей клієнта (галузь економіки, сезонність виробництва, обіговість коштів тощо), ліквідності балансу, становища на ринку тощо.

Для оцінювання фін стану позичальника — юр особи банк має враховувати такі основні економічні показники його діяльності:

• платоспроможність;

• фінансова стійкість;

• рентабельність (у динаміці);

• оборот за рахунками;

• склад та динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості.

Оцінювання фін стану позичальника — комерційного банку здійснюється на підставі:

• аналізу дотримання ним економічних нормативів та показників діяльності, передбачених нормативними актами НБУ;

• аналізу прибутків та збитків;

• аналізу якості активів та пасивів;

• створення резервів для покриття можливих втрат від активних операцій;

• виконання зобов’язань комерційним банком у минулому;

• якості банківського менеджменту.

При оцінюванні фін стану позичальника — фіз особи мають бути враховані:

• соціальна стабільність клієнта, тобто наявність власної нерухомості, рухомого майна, цінних паперів тощо, постійної роботи;

• сімейний стан клієнта;

• вік та здоров’я клієнта;

• доходи і витрати клієнта;

• інтенсивність користування банківськими позичками у минулому та своєчасність їх погашення і процентів за ними, а також користування іншими банківськими послугами;

• зв’язки клієнта у діловому світі тощо.

Головним джерелом інформації про фінансовий стан потенційного позичальника є його звітність: баланс, звіт про прибутки і збитки, звіт про наявність майна, а також розрахунки певних показників, зроблених на підставі цієї звітності. Але це не вичерпує усіх відомостей про клієнта. Є ще інші джерела, до яких належать архіви банку, інформація від інших фінансово-кредитних установ, економічна преса тощо.

Банк-кредитор має право вимагати у клієнта список банків і фінансових установ, з якими він має і мав відносини в минулому. Він повинен з’ясувати питання про стан поточних розрахунків клієнта з постачальниками, своїми працівниками.

Тільки на підставі результатів ретельної аналітичної роботи банк робить висновки про здатність клієнта повертати борги, а отже, і про можливість укладення з ним кредитної угоди.