5 Критерії вибору об’єктів для інвестиційного кредитування (див питання №6)
6 Умови кредитування нового будівництва, витрати на технічне переозброєння, реконструкцію та розширення діючих підприємств, інноваційних заходів підприємства
Об’єкти для інвестиційного кредитування банки відбирають серед довгострокових кредитних проектів клієнтури на конкурсній основі. Зокрема, установи банку приймають до розгляду заявки на кредитування будівництва нових підприємств лише за умови, якщо проект, що кредитується:
* відповідає вимогам науково-технічного прогресу, що підтверджується висновком відповідних органів експертизи;
* має позитивний висновок державної екологічної експертизи;
* забезпечує: а) ефективність викор-ня вкладених коштів; б) окупність капітальних вкладень у межах п’яти років; в) дотримання нормативних термінів будівництва; г) сприяння рішенню економічних і соціальних проблем; д) розширення експортних можливостей.
До кред-ня витрат з технічного переозброєння, реконструкції та розширення діючих підприємств приймаються тільки високоефективні заходи, що забезпечують:
* прискорення науково-технічного прогресу; * розвиток наукомістких галузей; * випуск нової високоефективної продукції; * суттєве підвищення якості продукції; * підвищення продуктивності праці і скорочення чисельності працюючих; * розширення вир-ва товарів і платних послуг населенню.
При цьому в обов’язковому порядку повинні дотримуватися такі вимоги: * тривалість здійснення витрат не повинна перевищувати нормативну (2 роки) * продукція повинна відповідати світовому рівню, бути конкурентоспроможною
Установи банку України приймають на розгляд також заявки на кредитування інноваційних (пов’язаних з підвищеним господарським і фінансовим ризиком) заходів підприємств, але лише за умови, якщо проект, що кредитується, спрямований на: * впровадження у виробництво новітніх розробок, які відповідають світовому рівню, вперше освоюються й орієнтовані на експорт * придбання науково-технічної продукції, що призначена для інтенсифікації і технологічного оновлення виробництва; * реалізацію винаходів і високоефективних раціоналізаторських пропозицій; * прискорення впровадження у виробництво досягнень науки і техніки
7. Ціна інвестиційного кредиту. Фактори, що впливають на рівень відсотків за банківськими інвестиційними позичками.
Ціна інвест кредиту — це %-ставка, яка передбачається у кредитному договорі з урахуванням: терміну користування позичкою; заходу, що кредитується; забезпечення своєчасності розрахунків позичальника за раніше одержаними позичками та ступеня ризику. Найчастіше вона буває регульованою (плаваючою) за умови щорічного перегляду в бік зростання або зниження.
Відсотки за інвестиційними позичками сплачуються за фактичну кількість днів користування позичкою і нараховуються на суму залишку заборгованості за позичкою:
де С %—сума нарахованих відсотків; Вк — відсоток за кредит;
Зк — поточна заборгованість за кредитом; Д — кількість днів у поточному періоді.
У розвинутих країнах викор такі методи розрахунку %-ставок.
1. Нарахування % за принципом «вартість плюс». При нарахуванні % банк повинен керуватися вартістю залучених коштів та операційними витратами банку. Це означає, що банки встановлюють ставку за кредит за принципом «вартість плюс» на основі таких компонентів:
вартість залучення відповідних ресурсів для банку;
банківські операційні витрати;
компенсація банку за рівень ризику невиконання зобов’язань позичальника;
бажана маржа прибутку за кожним кредитом для здійснення достатніх виплат на користь акціонерів банку.
Таким чином, модель нарахування відсотків має такий вигляд:
Відсоткова ставка за кредит |
= |
Вартість залучення відповідних ресурсів для банку |
+ |
Банківські операційні витрати |
+ |
Компенсація банку за рівень ризику невиконання зобов’язань позичальника |
+ |
Бажана маржа прибутку банку |
Кожен із наведених компонентів може бути вираженим у формі річних відсотків відносно суми кредиту.
2. Модель цінового лідерства. Одним із недоліків моделі «вартість плюс» є те, що банк повинен точно знати свої витрати для нарахування % без урахування фактора конкуренції з боку інших кредиторів. Тому в банківській практиці з’явилась нова модель — «цінового лідерства», в основі якої лежить базова, або довідкова ставка «прайм-рейт», що є найнижчою %-ставкою, яку пропонують найбільш кредитоспроможним клієнтам за короткостроковими кредитами. На світових фінансових ринках такими ставками є ЛІБОР (LIBOR), ЛІБІД (LIBID), ФІБОР (FIBOR) та ряд інших. Ставка «прайм-рейт» щорічно розраховується за формулою простої (незваженої) середньої арифметичної з індивідуальних ставок групи провідних банків.
Фактична ставка за кредит будь-якому конкурентоспроможному позичальнику нараховуватиметься за такою формулою:
|
|
|
|
НАДБАВКА
|
|
Відсоткова ставка за кредит |
= |
Базова ставка, або прайм-рейт, включаючи бажану маржу банку |
+ |
Премія за ризик невиконання зобов’язань, яка виплачується непершокласними банками |
Премія за ризик, пов’язаний зі строковістю, яка виплачується за довгостроковими кредитами
|
Ця модель найбільш притаманна інвестиційним позичкам, бо включає премію за ризик, пов’язаний зі строковістю кредиту, оскільки за довгостроковими кредитами банки можуть понести більші збитки, ніж за короткостроковими. Розмір премій за ризик визначається банком у кожному конкретному випадку окремо. На рівень відсоткових ставок за інвестиційними кредитами впливають такі фактори:1) зміна відсотків за депозитами;2) офіційно оголошений індекс інфляції;3) можливості одержання довгострокового інвестиційного кредиту в інших банках на більш пільгових умовах;4) характер партнерських взаємовідносин із позичальником, його фінансове становище, тривалість та міцність зв’язків;5) альтернативні варіанти вкладення (інвестування) коштів в інші активи з метою одержання максимального доходу;6) можливий ризик кредитування, особливо інноваційних проектів; 7)витрати з оформлення позички та проведення банківського моніторингу;8) розмір позички; 9) строк позички та інші фактори.
(З конспекту)Плата складається з відсоткової ставки та комісії.
Методи визначення %-ставки при банківському інвест кредитуванні:
1«Вартість плюс» враховує вартість залучених коштів та всі витрати банку пов’язані з наданням кредиту. Недолік методу: не враховуються ринкові чинники, отже застосовуватися він може на ринках з низьким рівнем конкуренції.
2Метод «надбавки» полягає у визначенні кредитної ставки як суми відсоткових витрат за залученими коштами та надбавки. Надбавка включає премію за ризик та прибуток банку. Метод при інвестиційному кредитуванні майже не використовується.
3«Базова ставка плюс» полягає у визначенні кредитної ставки як суми базової ставки і кредитного спреду. За базову можна взяти ставку пропозиції міжбанківського регіонального ринку, ставку першокласного позичальника, ставки міжнародних ринків як LIBOR, KIBOR та інші ставки, що є загальноприйнятими на конкретних ринках. Кредитний спред включає премію за ризик невиконання зобов’язань клієнтом та премію за строк надання кредиту. Розмір кредитного спреду диференційований залежить від категорій клієнта, його кредитоспроможності.
Перевага: простота врахування впливу конкуренції; зручність застосування в умовах встановлення плаваючих ставок.
4«Аналіз доходності клієнта». Базується на врахуванні всіх взаємостосунків з конкретним клієнтом. Метод потребує точного обліку всіх доходів і витрат пов’язаних з кожним клієнтом і застосовується насамперед для кредитування великих компаній, що мають постійні та різноманітні зв’язки з банком.
5«Середні витрати плюс прибуток». Базується на розрахунку ціни шляхом визначення витрат на надання кредитних послуг та надбавки у вигляді доходу банку.
6«Ціноутворення на основі відчутної цінності продукту». Базується не на врахуванні витрат, а на сприйнятті послуги клієнтами. При інвестиційному кредитуванні майже не використовується.
7«Ціноутворення на основі рівня поточних ринкових ставок». Передбачає орієнтацію банку на ціни, які діють на ринку.
8«Ціноутворення з метою проникнення на ринок».
Види комісій:Одноразова: як фіксована сума або як % від суми кредиту. Банки називають її як плата за розрахунково-касові операції, та ін.Щомісячна: фіксована сума.
Щомісячна від залишку заборгованості
% можуть нараховуватися:
Наприкінці періоду – декурсивні %;
На початку періоду – авансові %.
Банк може нараховувати % використовуючи один з 2-х методів:
Метод «простої відсоткової ставки», згідно з яким сума всіх майбутніх доходів лінійно розподіляється протягом періоду дії кредитної угоди;
Метод «фактичної %-ї ставки» або «актуарний метод», згідно з яким береться до уваги фактор часу, в результаті чого фактична сума доходу, що нараховується у ближчий період менша за абсолютну суму доходу, що нараховується в пізніший період.
Можливі три варіанти розрахунку %:
Німецька 30/360
Банківська (французька) 30/факт
Англійська факт/факт.