Соціально-культурні особливості ставлення до грошей

Ставлення до грошей визначається як особистісними психологічними особливостями людей, так і соціокультурними особливостями різних співтовариств, очевидно, що реакція на них не завжди і не в усіх однакова.

Спроби виявити соціокультурні особливості ставлення до грошей були зроблені в макроекономічних дослідженнях, як правило, що мають узагальнений характер. Найцікавішими є питання культури відношення грошей до:

• категорії «цінність», «вартість»;

• праці, трудової мотивації;

• змагальності, конкуренції;

• заощаджень.

Проте визначити вплив соціокультурних традицій у чистому вигляді сьогодні складно, оскільки переважаюче значення має рівень економічного розвитку, міри залученості країни у світову систему господарства, рівень організованості виробництва і банківської системи - якостей наднаціональних, що не мають відношення до соціокультурної специфіки. Хоча, поза сумнівом, традиції опосередковано впливають на національну економічну поведінку відносно грошей. Одних влаштовує позиція рантьє, для інших важливо, щоб гроші приносили гроші, треті віддають перевагу відразу їх витратити.

Англійський економіст Р. Лінн, узагальнивши висновки низки дослідників, виявив:

• Існує позитивна залежність (кореляція) між ціннісною оцінкою грошей і економічним зростанням країни (чим більше економічне зростання, тим більша цінність грошей в очах людей);

При економічному зростанні країни маса грошей росте, збільшується і число їх функцій, від чого їх цінність зростає, але не до безкінечності.

• Існує негативна кореляція між цінністю грошей і доходом на душу населення (чим більший дохід на душу населення, тим менша цінність грошей).

При низькому доході на душу населення гроші переважно призначені на щоденні витрати – тобто задоволення фізіологічних потреб людини (житло, тепло, їжа, одяг). Тому в бідному суспільстві цінність грошей висока. На етапі насичення грошима цінність їх в очах обивателя знижується.

Соціокультурні традиції тісно переплетені не лише з економічним станом, але і з етичними проблемами. Дослідження структури цінностей серед людей підтвердили, що в країнах із стабільною економікою, зокрема в Європі, більше цінуються етичні аспекти праці, майстерність (консервативні цінності), а в країнах з економічним зростанням (Японія, Туреччина, Тайвань, Бангладеш, Ізраїль) більше вітаються конкуренція, мотивація до успіху, зростання заощаджень.

Цікавий прояв компенсаторних механізмів. Виявлено, що в країнах з малим доходом на душу населення купюри і монети, як правило, більшого розміру, чим в багатих країнах.

Наведені вище приклади показують, що економічний чинник досить сильний, щоб зруйнувати соціокультурні особливості в сприйнятті грошей, а традиції зберігаються більшою мірою там, де нещодавно почалося економічне зростання.

Традиції пов'язані з системою самозбереження, що вироблялася у народів упродовж тривалого часу і що відбилася в їх менталітеті.

В Японії з причини багатовікової ізоляції зберігається специфіка відношення до грошей. Японці заощаджують для традиційних, релігійних мандрівок. В них інша від європейської структура витрат на предмети домашнього ужитку.

Підвищений інтерес до накопичення грошей, часто в їх золотому еквіваленті, зберігся у євреїв, багато віків вимушених думати «про чорний день».

Схильні ховати гроші білоруси, оскільки уся історія їх країни відрізняється нестабільністю, військовими руйнуваннями.

У росіян здебільшого легке відношення до грошей, яких в історичних умовах могли у будь-який момент відібрати.

Соціокультурні особливості відношення до грошей проявляються в структурі витрат, в збереженні грошей, у відношенні до гостей, в почуттях, що проявляються до багатших чи бідних співгромадян, в проблемах зрівняльного розподілу.

У традиції багатьох східних народів прийнято щедро приймати гостя. Нерідко для прийому позичають гроші, продукти. У цій акції бере участь увесь сімейний клан. Прийнято з далеких мандрівок усім родичам привозити подарунки.

Серед ряду європейських народів, вихованих у дусі протестантизму і лютеранства, в традиціях пошани до праці і отримання за неї грошей, сформувалися установки на індивідуальне їх використання: гостей зустрічають скромно, в ресторані гість сам платить за себе.

В країнах колишнього СРСР 70-річне перебування в стані формальної грошової рівності посилило негативне сприйняття майнової нерівності.

Матеріальна нерівність (співвідношення максимальної і мінімальної зарплат у Москві сягає 100/1) більше пригноблює старше покоління. Натомість молодь, яка не зазнала формальної рівності менш болісно реагує на майнові відмінності.

Більшість громадян колишнього СРСР, що мали гарантований заробіток і невеликі гроші, легко відносилися до їх витрат, більш охоче давали у позику, менше думали про гроші, майже не мали хвилювань, пов'язаних з ними. Тому люди легко довіряли свої статки «пірамідам», «продавцям повітря», не припускаючи, що в державі можуть бути такого рівня великомасштабні шахрайства.

Соціокультурні відмінності, викликані економічними причинами, проявляються у сфері негативних емоцій - провини, тривоги, напруженості, боязні безробіття, дискомфорту, що виникають при втраті контролю за своїм фінансовим становищем.

Ринкова система, надаючи більше можливостей для заробітку, сприяє розвитку здібностей, самореалізації і породжує водночас більше небезпек, що ведуть до стресів, неврозів – з причини ризиків в економічній поведінці, страхів пограбування, відчуження, відсутності співпереживання, грошового фанатизму. Недаремно в заможних країнах попит на послуги психотерапевтів є високим.

Вітчизняні підприємці в не меншій мірі зазнають постійний психологічний тиск - окрім психічної напруги, що є невід’ємним наслідком ринкової економіки, чималий вплив на них робить боротьба за переділ власності, ринків, невизначеність податкового законодавства і багато що інше.

Під комплексною дією національних і економічних причин формується особливий тип підприємця. Це підтверджується спеціальними дослідженнями. Для кожного суспільства характерний свій психологічний тип підприємця, що формується під впливом чинників культури і соціальної атмосфери.

На етапах первинного накопичення капіталу, оскільки, згідно з М. Вебером, захоплення власності здійснюють в основному авантюрні особи (що не створюють товари та цінності, а привласнюють вже існуючі), є небезпека перетворення грошей в самоцінність, в єдину цінність.

Легко зароблені гроші безглуздо тратяться (в ресторанах, магазинах, на курортах).

Соціокультурні відмінності проявляються у визначенні якостей, що вважаються першочерговими для набуття багатства.

В консервативних суспільства (як от Японії) більшою мірою схильні зв'язувати фінансову успішність із здібностями, зусиллями, знаннями індивіда.

В ліберальних країнах (європейських країнах) успішність в справах частіша зв'язують з ініціативністю, рішучістю, цілеспрямованістю, здатністю долати перешкоди.

Успішними у веденні справ виявилися так звані трудоголіки, що мають обидві групи вказаних властивостей і здатні присвячувати справі весь свій час, частенько не маючи вихідних і відпусток. Ці люди, як правило, забезпечують високу якість життя, але живуть (відносно своїх прибутків) скромно, усі гроші вкладаючи в виробництво.

У міру зростання багатства країн і окремих осіб, обізнаності більшості громадян про дисбаланс в прибутках усе частіше з'являються думки про справедливість зближення рівня доходів.

Фахівці-економісти натомість проти зрівняльного розподілу, але за створення видимості зближення прибутків шляхом проведення соціальної політики.