Методи вивчення фізіології травлення

Початкові шляхи вивчення фізіології травлення були дуже при­мітивні. Так, для одержання шлункового соку Реомюр (XVIII ст.) давав проковтувати тварині прив'язану на вірьовці губку. Через певний час губку витягали з шлунка, рідину ж, якою вона просочувалася, віджи­мали і досліджували. Так вперше було одержано відомості про хімізм шлункового вмісту та його перетравну здатність.

Травлення вивчалося також способом дослідження вмісту шлунка і кишечника, одержаного від забитих тварин, а також при випадкових пораненнях шлунка та ін. Крім того, були спроби добути чистий сік травних залоз способом приживлення скляних трубочок у протоках за­лоз (Людвіг, Колен, Клод Бернар та інші). Проте трубочки швидко випадали, а тварини часто гинули. Незважаючи на недосконалість цих методів, все ж вони дали деяке уявлення про чистий сік травних залоз.

Поворотним моментом щодо методики вивчення фізіології травного тракту став метод хронічної фістули, запропонований в 1842 р. росій­ським вченим Басовим для вивчення травлення в шлунку. Проте дослід­ники з допомогою простої фістули не могли вивчати справжню секретор­ну діяльність шлункових залоз, бо одержуваний вміст був змішаний з слиною, кормом та ін.

Завдання полягало в тому, щоб у цілком нормальної тварини мо­жна було в будь-який час добути потрібну кількість травного соку, при­чому в абсолютно чистому вигляді. Необхідно було мати можливість вивчати вплив на секрецію соку різного виду і сорту корму, стан твари­ни та ін. Це завдання було поставлене і повністю розв'язане великим російським фізіологом І. П. Павловим.

І. П. Павлов розробив і широко впровадив у науку фістульну методику, завдяки якій були вивчені процеси травлення. Суть цієї методики полягає в тому, що тварині в умовах хірургічної операції накладається фістула на протоку будь-якої травної залози з виведен­ням цієї фістули назовні, на поверхню шкіри. Через деякий час, коли рана загоювалася, тварина видужувала, через фістулу можна було добувати потрібну кількість соку.

Головна перевага фістульної методики — це те, що процес трав­лення вивчається на здоровій тварині, яка не відчуває больових функцій і знаходиться в нормальних умовах життя. Спеціальні методики виведення фістул будуть далі описані докладно. Застосувавши фістуль­ну методику для вивчення секреторної діяльності залоз травного кана­лу, І. П. Павлов не тільки вивчив “дійсний хід секреції залоз травного тракту”. Він на дійсно науковій основі вперше створив вчення про травлення.

Фістульна методика була застосована Павловим у дослідах на со­баках і частково випробувана на жуйних тваринах (Бельговський, Савич, Тихомиров та інші). В радянський же період в безпосередніх інте­ресах практики ця методика була широко використана для вивчення фізіології травлення у сільськогосподарських тварин. Тепер з її допо­могою розкрито особливості травлення в усіх сільськогосподарських тварин. Встановлені закономірності, яким підпорядкована робота трав­них органів, не тільки дають можливість керувати цими процесами, але й забезпечують організацію раціональної годівлі сільськогосподарських тварин.

Завдяки застосуванню класичної фістульної методики встановлено, як реагує травний тракт на поїдання різного корму, як міняється робо­та залоз при різному стані організму і при зміні зовнішніх умов оточен­ня та ін.

РОТОВЕ ТРАВЛЕННЯ

Ротове травлення складається з поїдання корму, власне ротового травлення—жування та ослинювання—й акту ковтання.

ПРИЙМАННЯ ЇЖІ

З допомогою органів чуттів, головним чином зору і нюху, тварини відшукують їжу і оцінюють її якість. Придатна їжа захоплюється і подається в порожнину рота. З допомогою смакових і тактильних ре­цепторів, які знаходяться в порожнині рота, тварина остаточно випро­бовує їжу і непридатні речовини відкидає. У цих процесах провідну роль відіграє нервова система — кора головного мозку.

У захоплюванні корму участь беруть губи, зуби, язик, а іноді й передні лапи.

Собаки та інші хижаки звичайно захоплюють їжу зубами — різцями й іклами, відкушуючи, рвуть її, іноді тримаючи здобич лапами, їжу вони звичайно не розжовують, крім кісток і сухарів. Рідку їжу собаки хлебчуть, опускаючи язик в рідину і закидаючи її в порожнину рота-Коні захоплюють траву переважно губами і різцями. Неперекушені травинки рухом голови до заду або вбік обриваються; в захоплюванні сіна або зерна участь беруть губи і частково язик. Коли кінь п'є, то за­нурює в рідину середню частину губної щілини. Завдяки відведенню нижньої щелепи від верхньої і відтягування язика до глотки відбувається розрідження повітря в порожнині рота. При відкриванні губної щілини рідина насисається в рот. Язик під час пиття виконує нагніталь­но-присисну роль подібно до поршня.

У корови основним знаряддям, що подає корм в порожнину рота, є довгий і рухливий язик. Захоплюючи пучки рослин, корова ніби об­виває їх язиком і спрямовує в рот. Язик вкритий гострими зроговілими сосочками, спрямованими до глотки. Це полегшує захоплення корму. Завдяки притисканню різців до дентальної пластинки міжщелепної кістки трава обрізується або обривається при похитуванні головою. У захоплюванні коровою трави беруть участь губи і різці.

Вівці захоплюють корм головним чином верхньою губою. У свиней в поїданні корму бере участь передусім язик, для відкушування трави на пасовищі служать різці.

Малята ссавців поїдають їжу (молоко матері) з допомогою ссан­ня, яке відбувається так: при опусканні нижньої щелепи і відтягуванні язика в 'порожнині рота збільшується негативний тиск. Рух язика і ще­леп, ритмічно змінюючи розрідження повітря в порожнині рота, за­безпечує насисання молока з соска. Ссання є актом рефлекторним і ви­кликається 'подразненням рецепторів губ.