Слиновиділення

Слинні залози. У ссавців в порожнині рота відкриваються протоки трьох пар слинних залоз.

Перша пара — привушні залози. Це серозні залози. Вони секретують рідку, злегка опалесцентну за рахунок білків, яка звичайно містить ферменти, слину. Протоки привушних залоз відкриваються па слизовій оболонці щік проти малих кутніх зубів.

Друга пара—підщелепні залози. Це мішані серозно-слизові залози, які секретують багату на муцин, але бідну на солі, що не міс­тить ферментів, слину.

Третя пара — п і д'я зикові залози. Це також мішані серозно-слизові залози. Вони секретують слину, багату на солі і з домішкою сли­зу. Підщелепні і під'язикові залози у більшості тварин відкриваються своїми протоками біля місця прикріплення вуздечки язика в куті ниж­ньої щелепи.

Крім цих залоз, на слизовій поверхні рота розкидано багато дріб­них залозок, які виробляють переважно слиз.

Фізичні і хімічні властивості слини. Слина, що знаходиться в по­рожнині рота, є сумішшю секретів усіх слинних залоз. Вона являє со­бою безколірну, злегка опалесцентну рідину. Слина буває рідкою, во­дянистою або густою, в'язкою. В'язкість слини залежить від наявності в ній особливої білкової речовини—м у ц и н у. Рідка слина—прозора, густа—мутнувата. Питома вага слини 1,002—1,009. Реакція слини у різних тварин значно коливається. У свиней рН слини—7,32, у собак і коней — 7,5, у жуйних — 8,1 і вища. У тварин одного і того ж виду реакція слини міняється залежно від характеру корму.

Слина містить близько 99,4% води і 0,6% сухого залишку. З неор­ганічних солей до складу слини входять: хлориди, фосфати, бікарбона­ти та ін.; у людини, а іноді і в собак, у складі слини є тіоціанати, з ор­ганічних речовин—містяться білки.

У слині привушної залози є ферменти полісахарази (птіалін) і глюкозидази (мальтаза), які діють на вуглеводи. Птіалін роз­щеплює крохмаль—полісахарид (особливо легко розщеплюється ва­рений крохмаль) до мальтози, а мальтоза розщеплює мальтозу до глюкози.

Найбільше цих ферментів є у слині людини. Це цілком закономір­но, бо варений крохмаль у харчовому раціоні людини займає велике місце. Є ферменти і в слині свині, але у значно меншій кількості. Щодо жуйних і коней, то при звичайній годівлі кількість ферментів в їх слині в усякому разі дуже незначна. Проте наявність їх підтверджено рядом дослідників (Курилов та інші).

Слинним залозам властива здатність змінювати свою роботу за­лежно від характеру корму. У звичайних умовах корм жуйних і коней не містить речовин, які можуть бути перетравлені ферментами слини” і тому слинні залози даних тварин майже не виробляють цих фермен­тів. Проте в експерименті було показано, що при зміні умов годівлі в оленів, коней і собак збільшується кількість діастатичного ферменту, що виробляється слинними залозами.

Значення слини. Значення слини у тварин різноманітне. Слина змо­чує і зволожує пережований корм, без чого проковтування його немож­ливе.

Муцин слини склеює корм, утворюючи грудку, робить його слизь­ким і тим самим сприяє проковтуванню.

Ферменти слини розщеплюють крохмаль, перетворюючи його & глюкозу-

Слина, розчиняючи складові частини корму, сприяє його випробо­вуванню, 'бо смакові сосочки в ротовій порожнині подразнюються тільки розчиненими речовинами. Слина, що виділяється у великій кількості при попаданні подразних речовин, виконує захисну функцію, сприяючи видаленню подразника.

Слина містить лізоцим — речовину, яка убиває бактерії. З цим, очевидно, зв'язане те, що тварини, зокрема собаки, зализують рани. У деяких тварин секреція слини має значення для теплорегуляції.

Методика вивчення слиновиділення. Для вивчення динаміки секре­ції слини та її складу необхідно добувати слину безпосередньо з прото­ки слинної залози.

Для цього застосовується ряд методик. На слизову оболонку рота в ділянці вивідної протоки слинної залози накладається металева кап­сула, що складається з двох камер: внутрішньої і зовнішньої, яка її оточує. Із зовнішньої камери насосом відкачується повітря, завдяки чому капсула місцеве присисається до слизової оболонки ротової по­рожнини (мал. 3). Слина, яка попала у внутрішню порожнину такої капсули, через гумову трубку виділяється назовні і збирається У пробір'ку.

Найдосконаліший спосіб добування слини безпосередньо з протоки залози — це виведення протоки слинної залози назовні. Ця методика розроблена учнем Павлова Глинським на собаках. Операція полягає в тому, що вихідний отвір протоки привушної залози разом з ділянкою слизової оболонки, що її оточує, вирізується, а протока з отвором відокремлюється від навколишніх тканин. Потім прорізується щока, і ви­ділена протока через розріз виводиться на зовнішню поверхню щоки, де і пришивається до шкіри (мал. 4). Через кілька днів рана загоюєть­ся. Так само накладаються фістули і на протоки інших слинних залоз.

Тепер залоза, на протоку якої накладено фістулу, виділяє слину не в порожнину рота, а назовні. До фістули приклеюють лійку з прикріп­леною до неї пробіркою, в яку стікає слина.

Оперована таким способом тварина залишається цілком здоровою протягом багатьох років.

Методика накладення слинної фістули у коней, жуйних та свиней трохи видозмінена. У зв'язку з особливим розміщенням протоки до неї підходять не з боку ротової порожнини, а із зовнішньої сторони щоки, розрізуючи шкіру і тканини біля переднього краю жувального м'яза. Виявивши протоку, її перерізують, а центральний кінець її вшивають у шкіру щоки. У жуйних і в коней значне виділення слини звичайно зава­жає міцному приклеюванню лійки до щоки, тому у цих тварин для цього застосовується ебонітова капсула, подібна до описаної вище, яка з допомогою водоструминного насоса присисається до шкіри щоки (мал. 5 і 6). Тепер для збирання слини, особливо привушної залози у жуйних, використовується подвійна фістула, яка забезпечує можли­вість у проміжку між дослідами спрямовувати слину через Другу фіс­тулу назад у порожнину рота, а під час досліду збирати в колбу.

Основні закономірності слиновиділення встановлено Павловим на собаках.