25.Організація договірних відносин з постачальниками товарів.

Господарські зв’язки суб’єктів роздрібної торгівлі з постачальниками – це система економічних, фінансових, право­вих, організаційних і етичних відносин між незалежними та рівноправними суб’єктами господарювання, які виникають у процесі їх спільної діяльності при підготовці до виробництва товарів, їх виробництві та доведенні до споживачів.

Суб’єктами господарювання можуть бути як фізичні, так і юридичні особи будь-яких форм власності та організаційно-правових форм. В залежності від їх ролі на споживчому ринку суб’єкти господарювання виступають як продавці, покупці чи посередники.

Господарські зв’язки можна розділити на декілька основних груп, в залежності від:

1) Характеру і мети – господарські зв’язки можуть бути суто економічні і соціально спрямовані. Метою суто економічних зв’язків є забезпечення пріоритетності економічних інтересів суб’єктів господарювання, тобто отримання максимального прибутку. Метою соціально спрямованих зв’язків є забезпечення пріоритетності інтересів споживача, суспільства і лише відтак суб’єкта господарювання. Такі зв’язки орієнтовані на впровадження екологічно чистих виробництв, формування духовності членів суспільства, збереження його здоров’я, розвиток культури нації.

Для соціально орієнтованої ринкової економіки найбільш характерними є наступні чинники:

1. Основна мета підприємства повинна полягати у задоволенні розумних, здорових потреб споживачів відповідно до гуманних інтересів суспільства.

2. Підприємство повинно бути постійно зайнято пошуком можливостей створення нових товарів, що повніше задовольняють потреби споживачів.

3. Підприємство повинно відмовлятися від виробництва і продажу товарів, що не відповідають інтересам споживачів, і якщо вони можуть спричинити шкоду споживачу і суспільству в цілому.

4. Держава, споживачі повинні підтримувати тільки ті підприємства, які піклуються’про задоволення нормальних,"здоровиم потреб носіїв платоспроможнкго попиту.

5. Споживачі, піклуючись про збереження і підвищення якості життя, не будуть купляти товари виробників, що використовують еколо­гічно "нечисті" технології.

6. Підприємство повинно створювати і впроваджувати в практику такі програми соціально-економічного розвитку, які служать не тільки інтересам самого підприємства та його трудового колективу, а корисно й для соціального розвитку регіону, в якому дане підприємство функціонує.

2) Структури та кількості учасників господарські зв’язки діляться на прямі (прості) та опосередковані (складні).

Прямі зв’язки – зв’язки, що встановлюються безпосередньо між товаровиробником і суб’єктом роздрібної торгівлі. Прямі зв’язки встановлюються, як правило, при постачанні швидкопсувними товарами і товарами з обмеженими термінами реалізації (хліб, хлібобулочні вироби, молоко і молочні продукти, свіжа риба та ін.) та товарами простого асортименту, що не потребують перетворення виробничого асортименту в торговий.

Опосередковані зв’язки – це зв’язки, в яких беруть участь оптові посередники. Через них здійснюються зв’язки між товаровиробниками і суб’єктами роздрібної торгівлі. За кількістю посередників розрізняють одно- дво- і багатоланцюгові зв’язки.

Прямий збут (без посередника) характеризується тим, що фірма-виробник безпосередньо управляє всім процесом товароруху і може швидко реагувати на зміну вимог покупця. Проте збут самим вироб­ником нерентабельний, якщо у країні є багато малих споживачів, розкиданих по всій території, а створення збутової мережі для обслуговування їх потребує непропорційно великих витрат щодо очікуваного обсягу продажу.

Прямий збут вважають вигідним при таких обставинах:

• кількість запропонованого для продажу товару досить значна, щоб виправдати великі витрати на прямий збут;

• споживачів небагато і вони розташовані на відносно невеликій території

• товар потребує висококваліфікованого сервісу;

• обсяг кожної партії товару достатній для заповнення контейнера або вагона

• мережа власних складів на ринках, де фірма здійснює торгівлю, достатня;

• товар є вузькоспеціальним за призначенням і виробляється за технічними умовами покупця;

• ціна часто коливається;

• ціна набагато перевищує собівартість, що виправдовує витрати, пов’язані з прямим збутом.

Продавати товар через посередника рекомендується у випадку, коли:

• ринок горизонтальний (багато споживачів у кожному секторі економіки) і потребує створення потужної збутової мережі, а коштів у товаровиробника для її організації не вистачає;

• ринок настільки різноманітний географічно, що прямий збут потребує великих витрат і є нерентабельним;

• необхідні досить часто термінові поставки невеликих партій товару;

• різниця між ціною і собівартістю незначна настільки, що організація власної збутової мережі невиправдана;

• можна значно заощадити на транспортних витратах, поставляючи великі партії товару невеликій кількості оптовиків.

Вибір каналів розподілу продукції є одним з найскладніших і відповідальних елементів діяльності фірм-виробників товарів і повинен не тільки сприяти одержанню максимального прибутку, а й забезпечувати високий рівень обслуговування своїх партнерів. Тому в країнах з розвинутою ринковою економікою посередника вибирають на основі ретельного аналізу всіх його позитивних і негативних сторін.

Фірма-виробник, вибираючи посередника, з’ясовує:

• чи доповнюватиме товар ту номенклатуру, яку пропонує оптовик;

• зону дії оптовика і чи не перетинається ця зона із зонами інших посередників, що може спричинити небажану конкуренцію;

• наскільки надійне його комерційне становище;

• як оцінюють певного оптовика його колеги та інші фірми-продавці;

• наскільки вміло залучає оптовик нових клієнтів і професіонально діє на ринку;

• як обладнано його склади;

• наскільки зручні під’їзні шляхи до цих складів;

• як здійснюється облік запасів товарів на складах;

• чи згідний оптовик здійснювати ту політику цін, яку обрав виробник.

3) Ступеня урегульованості взаємовідносин суб’єктів ринку з боку державних органів розрізнюють:

• господарські зв’язки з повним або частковим державним регулюванням, які встановлюються шляхом розміщення держав­ного замовлення, застосування системи дотацій, фондування, лімітування, контролю, обмеження цін, або встановлення граничного рівня рентабельності;

• господарські зв’язки, які формуються в процесі вільного вибору постачальників і покупців в умовах вільного ціноутворення та вільного визначення партнерами обсягу асортименту, умов поставки товарів і надання взаємних послуг.

4) Строків дії – господарські зв’язки поділяються на умовно-постійні (взаємовідносини партнерів тривають більше року) та оперативні (разові).

5) Відомчої підпорядкованості розрізняють міжсистемні та внутрісистемні господарські зв’язки. При міжсистемних госпо­дарських зв’язках взаємовідносини щодо поставок товарів і надання послуг встановлюються між суб’єктами господарювання. які нале­жать різним відомствам. До таких зв’язків, зокрема, відносяться зв’язки товаровиробників з суб’єктами господарювання споживчої кооперації. Внутрісистемні господарські зв’язки встановлюються між суб’єктами господарювання одного відомства, наприклад, в системі споживчої кооперації між споживчими товариствами та між райбазами.

6) Місця знаходження партнерів – внутрішні та зовнішні господарські зв’язки.

7) Форми укладання договірних відносин партнерів – розрізнюють господарські зв’язки, укладені шляхом підписання договору поставки (контракту, угоди), обміну телефонограмами чи через електронну пошту тощо.

Основними документами, що регулюють взаємовідносини партнерів, пов’язаних з поставкою товарів, є: Цивільний кодекс України, Господарськкй кодекA України, Господарський процесуальний кодекс України, Закон України "Про господарські суди", Закон України "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти", Положення про поставку виробів народного споживання та Особливі умови поставки окремих видів товарів.

Господарські зв’язки між постачальниками товарів і суб’єктами роздрібної торгівлі вважаються встановленими, коли укладено договір (контракт) поставки, який регламентує їх відносини.

За договором поставки одна сторона – постачальник зобов’язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні – покупцеві товар (товари), а покупець зобов’язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Сторонами договору поставки можуть бути:

• юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані у встановленому законом порядку;

• громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці;

• філії, представництва, інші відокремлені підрозділи господарських організацій (структурні одиниці), утворені ними для здійснення господарської діяльності.

Умови договорів поставки повинні викладатися сторонами відповідно до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів "Інкотермс".

Поставка товарів без укладання договору поставки може здійснюватися у випадках і порядку, передбачених законом.

У зміст договору поставки повинні входити такі основні розділи:

• преамбула;

• предмет договору (найменування товару, кількість, асортимент, номери та індекси стандартів, технічних умов або іншої документації про якість товарів, їх комплектність);

• ціни на товари і загальна сума договору;

• загальний строк дії договору і строки поставки товарів;

• вимоги до тари і упакування;

• порядок відвантаження, поставки і здавання товарів;

• порядок розрахунків;

• умови страхування;

• майнова відповідальність сторін за неналежне виконання дого­вірних зобов’язань;

• порядок вирішення спірних питань;

• інші умови.

При поставці товарів різноманітного асортименту (за видами, марками, типами та ін.) до договору додається специфікація, в якій обумовлюється кількість товарів у розгорнутому асортименті з визначенням термінів їх поставки. Відповідно до Господарського кодексу України договір поставки може бути укладений на один рік, на строк більше одного року (довгостроковий договір) або на інший строк, визначений угодою сторін. Якщо в договорі строк його дії не визначений, він вважається укладеним на один рік.

Строки поставки встановлюються в договорі з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам. Якщо в довгостроковому договорі кількість поставки визначено лише на рік, або менший строк, у договорі повинен бути передбачений порядок погодження сторонами строків поставки на наступні періоди до закінчення строку дії договору. Якщо такий порядок не передбачений, договір вважається укладеним на один рік.

У разі якщо сторонами передбачено поставку товарів окремими партіями, строком (періодом) поставки споживчих товарів є, як правило, місяць. Сторони можуть погодити в договорі також графік поставки (місяць, декада, доба тощо).

У договорі поставки за згодою сторін може бути передбачений порядок відвантаження товарів будь-яким видом транспорту, а також відбір товарів покупцем.

Договором може бути передбачено відвантаження товарів вантажовідправником (виготовлювачем), що не є постачальником, та одержання товарів вантажоодержувачем, що не є покупцем, а також оплата товарів платником, що не є покупцем.

Договором може бути передбачений порядок поставки недоодержаної покупцем у встановлений строк кількості товарів.

При укладанні договорів і здійсненні поставок імпортних товарів є певні особливості.

Порядок укладання і виконання зовнішньоторгових договорів визначається Конвенцією ООН про міжнародні договори купівлі продажу товарів (1980 р.), при поставках товарів в країни СНД – міжурядовими угодами "Про загальні умови поставок товарів між організаціями країн-учасників СНД" та "Про порядок вирішення спорів, пов’язаних з господарською діяльністю" (1992 р.).

Загальні умови та порядок здійснення зовнішньоекономічної діяльності, зокрема поставок імпортних товарів, суб’єктами госпо­дарювання визначаються Господарським кодексом України, Митним кодексом України, Законом України "Про зовнішньоекономічну діяль­ність" та іншими нормативно-правовими актами.

З пропозицією про встановлення господарських зв’язків і укладення договору (контракту), яка називається офертою, може виступати будь-який із потенційних партнерів.

Розрізняють тверду та вільну оферти. Тверда оферта – це письмова пропозиція на укладання договору (контракту), що була надіслана оферентом одному потенційному покупцю з вказівкою строку, протягом якого продавець є зв’язаним своєю пропозицією і не може зробити аналогічну пропозицію іншому покупцю.

Вільна оферта – це письмова пропозиція на укладення договору (контракту), що була надіслана на адресу декількох потенційних покупців. Вільна оферта, порівняно з твердою, менш вигідна покупцю, так як у нього немає впевненості у тому, що, надіславши контроферту, з ним буде укладено договір і він отримає товар, між тим як час для вигідної закупівлі товару в іншому місці може бути втрачено.

Якщо оферта включає необхідний мінімум умов (найменування товару, визначено його кількість, асортимент, якість, ціна), то при підтвердженні умов акцептантом (потенційним покупцем), договір (контракт) буде вважатися укладеним на цих умовах.

У тих випадках, коли оферент має типовий договір (контракт), розроблений акцептантом, і він з ним згоден, в оферті можна посилатися на типовий контракт, зокрема відносно тих умов, які відсутні в оферті.

Оферта може бути складена на типографському бланку типового контракту оферента, в який вписано конкретні умови його виконання.

Товари вітчизняного виробництва та імпортні можуть поставлятися суб’єктами роздрібної торгівлі на умовах консигнації. Існує три види консигнації: безповоротна, частково поворотна, поворотна.

Безповоротна консигнація означає, що якщо якась частина товарів, яка була поставлена на умовах консигнації, не буде реалізована консигнатором (роздрібним торговцем), то він – зобов’язаний купити їх у консигнанта (постачальника – власника товару).

Частково поворотна консигнація має місце, коли консигнатор бере на себе зобов’язання реалізувати товари на певну частину суми, а товари на решту суми, якщо він їх не зможе реалізувати, треба повернути консигнанту.

Поворотна консигнація означає, що всі нереалізовані товари підлягають поверненню консигнанту. За згодою партнерів можна продовжити строк консигнації, або консигнант зробить на ці товари знижку. При вирішенні цього питання порівнюються розміри знижки з витратами на повернення товарів. Як правило, витрати на повернення товарів партнери розподіляють порівну, так як обидві сторони в певній мірі можуть бути винними – консигнант-виробник виготував неконкурентоспроможний товар або поставив більше, ніж обсяг попиту на нього, а консигнатор недостатньо доклав зусиль, щоб його реалізувати.

Договори поставки – це замовлення товаровиробникам на виготовлення певного обсягу продукції за асортиментом, цінами тощо. Однак в умовах ринкової економіки товаровиробник має право, не очікуючи замовлення, виготовляти з урахуванням потреб ринка, нові товари, збільшувати обсяг виробництва вже відомих товарів, шукати ринки збуту, нових покупців, тобто працювати і на вільний ринок.