Глава 4

з елементів інформаційної діяльності, спрямованого на задово­лення інформаційних потреб.

Таким чином, молена стверджувати, що важливим аспектом інформаційної діяльності спеціаліста, що вказує на рівень ІК, є якість формування його інформаційних потреб. Тоді роль ІК буде полягати у розвитку Інформаційної моделі спеціаліста і в удосконаленні його інформаційних потреб. Крім того, ІК повин­на відігравати провідну роль при підготовці інформації з метою задоволення зазначених потреб. Ця проблема, а також питання залежності ступеня розуміння і сприйняття спеціалістом інфор­мації від рівня його ІК будуть розглянуті в наступній главі.

Завдання і питання для самоперевірки

1. Визначте місце інформаційної діяльності в структурі за­ гальнолюдської діяльності.

2. Дайте найбільш розповсюджені визначення інформаційної потреби. У чому полягає її сутність?

3. Охарактеризуйте основні етапи формування інформаційної моделі особистості.

4. Якою є роль метаіиформації у формуванні і задоволенні інформаційних потреб?

1. Охарактеризуйте методи аналізу інформаційних потреб.

5. Яким чином визначається ступінь релевантності та пер- тинентності інформації?

6. Назвіть основні відмінності між статичними і динамічними інформаційними потребами.

■■

■

118

Глава 5.

ВПЛИВ ІНФОРМАЦІЙНОЇ КУЛЬТУРИ

СПЕЦІАЛІСТІВ НА ЯКІСТЬ ПІДГОТОВКИ

ІНФОРМАЦІЙНИХ ДОКУМЕНТІВ

Прикладний аспект застосування ІК в інформаційній діяль­ності спеціалістів найкращим чином проявляється при сприй­нятті інформації, а також при підготовці і обробці документів, в яких ця інформація міститься. Тому в цій главі розглянемо сут­ність текстової діяльності як підвиду інформаційної діяльності, а також особливості прояву інформаційної культури при роботі з інформаційними документами.

Документ—це спеціально створений людиною предмет, який призначений для передачі чи зберігання інформації [251]. Доку­мент — матеріальний носій запису із зафіксованою на ньому ін­формацією для її передачі в часі і просторі [ 169]. Документ—засіб закріплення різними способами на спеціальному матеріальному носії інформації про факти, події, явища об'єктивної дійсності та розумової діяльності людини [285]. Документ — визначена знакова і образна інформація на будь-якому матеріальному носії [268]. Документ —матеріальний об'єкт з інформацією, яка закріплена створеним людиною способом для її передачі у часі й просторі [73]. Документ — це соціальна інформація, зафіксована на будь-якому матеріальному носії з метою її зберігання, розпов­сюдження і використання [304]. Документ — цс матеріальний об'єкт, який містить закріплену інформацію, спеціально при­значений для її передачі і який використовується в суспільній практиці [41].

З вищенаведених визначень випливає, що будь-який доку­мент виступає перш за все носієм інформації. Однак сама ін­формація, що міститься в документі, може мати як нормативний характер (регламентувати професійну діяльність), так і інформа тивно-управлінський (забезпечувати процес прийняття рішень).

119

.

Виходячи з цього, всі документи, що циркулюють в установі чи організації, умовно можна розділити на два види: —■ нормативні (накази, розпорядження тощо);

— інформаційні (довідки, повідомлення тощо).

В подальшому будемо розглядати інформаційну діяльність спеціалістів (фахівців з ОІ) щодо виключно другого виду доку­ментів. А під документом будемо розуміти саме інформаційний документ.

В загальному випадку документ виконує кілька функцій: інформаційну (комунікативну), метаінформаційну (інформацій но-орієнтуючу), розвиваючу, евристичну.

Інформаційна функція орієнтована на передачу інформації в просторі і часі. Вона, в свою чергу, поділяється на такі підфункції:

• прикладна;

• орієнтуюча; - сигнальна.

У випадку реалізації прикладної функції документ висту­пає джерелом інформації, необхідної для прийняття рішення в процесі виконання певної задачі. При здійсненні орієнтуючої функції документ слугує джерелом інформації, яка потенційно може бути використана спеціалістом для прийняття рішення. У випадку сигнальної функції документ сигналізує про появу в інформаційних потоках джерел, релевантних інформаційним потребам спеціаліста.

Метаінформаційна функція реалізується в документі через формування у спеціаліста загальних уявлень про зміст інфор­маційного потоку.

Розвиваюча функція орієнтована на формування особистіс-них тезаурусів спеціалістів, які виступають в якості певної систе­ми індивідуальних знань. В загальному випадку будь-який доку­мент за своїм змістом може бути співвіднесений зі структурами особистісних тезаурусів.

Евристична функція займає особливе місце серед функцій до­кументів. При здійсненні вищеперерахованих функцій документ виступає як джерело знань, в цьому ж випадку—як їх генератор.

Функції документів тісно пов'язані з інформаційною діяльніс­тю. Вони багато в чому визначають зміст інформаційної діяль­ності й самі детермінуються цим змістом.

Як відомо з багаточисельних психологічних досліджень, оп­тимальною формою уявлення інформації в документі (в смислі сприйняття інформації) є зв'язний текст (на відміну від анкети, групи текстів із взаємними посиланнями тощо). Виходячи з цьо­го, можна стверджувати, що в більшості випадків інформаційна діяльність зводиться до текстової діяльності. При цьому друга виступає підвидом першої.

В результаті, одним із найважливіших проявів ІК є уміння пра­цювати з текстом, як в частині його сприйняття, так і в частині підготовки. Зокрема, особливу увагу слід приділяти здатності спеціаліста сприймати зміст тексту і закладений у ньому смисл, а також адекватно висловлювати за допомогою тексту, тобто в знаковій формі, свої думки, готувати якісний (за структурою, змістом та іншими критеріями) документ. Іншими словами, роль ІК в практичній інформаційній діяльності зводиться до підви­щення рівня комунікації.

Перш ніж розглядати текстову діяльність, як основний підвид інформаційної діяльності, слід зазначити, що будь-який текст фізично являє собою певну сукупність знаків. Тому спочатку доцільно розглянути саме поняття знака, а також властивості знака. В подальшому це буде сприяти кращому розумінню при­роди тексту, як похідного утворення знака, а також його (тексту)

властивостей.

В сучасній семіотиці під знаком розуміють матеріальний пред­мет (явище, дію), який виступає в процесі пізнання як представник (замісник) іншого предмета (дії) і використовується для отримання, зберігання, перетворення і передачі інформації [58].

Знак є специфічним відношенням заміщеності одного явища (предмета) іншим, що являє собою необхідний момент всіх процесів взаємодії матеріальних систем і процесів їх відображення [187].

Як вважає Дрідзе Т.М., знак — це квазіоб'єкт (матеріалізована «фігура свідомості»), який, виступаючи як замісник реального об'єкта, задає програму діяльності і поведінки його тлумача. Знак може мати значення лише у співставленні з іншими знаками, тобто у визначеній знаковій системі [89].

Значимість знака полягає перш за все в тому, що людське мис­лення за своєю сутністю і формою є знаковим, за виключенням простіших форм наглядно-образного мислення на ранніх ступе-

121

нях онтологічного розвитку людини. Одиниці думок поміщені у форму знаків і знакових моделей.

Однак знак не можна розглядати сам по собі, у відриві від денотата (предмета, який знак означає) і образа цього предмета. Знак за своєю сутністю комунікативний, а умовою такої комуні-кативності є певна замкнутість змістовно-смислової структури знака, його «програмність», яка реалізується тим повніше, чим чіткіше і аргументованіше втілена ця програма в знаку. При цьо­му, як зазначає Мальчуков В. А. у [ 187], образ існує лише у зв'язку і через знакову форму. Конфігурація цієї форми нерідко створює образність, але в цілому образність до цього не зводиться. Вона за своїми характеристиками значно багатше, ніж це може реп­резентувати безпосередньо знакова форма. Взаємопроникнення знакового і образного в пізнавальному відображенні встанов­люється на основі ізо~ гомоморфізму.

Разом з тим, знак має певні переваги перед образом і тим більше перед предметом, який він означає [71]:

ї. Незалежність знака. Знак як засіб забезпечення довільно співвідноситься з предметом. Знак є інваріантним по відношен­ню до форми предмета.

2. Різноманітність зв'язків з предметом. Зважаючи на неза­ лежність форми знака від форми предмета, зв'язки між пред­ метом і знаком можуть бути значно ширшими, ніж зв'язки між предметом і образом. Зокрема, знак може замінити не лише окремий предмет, а і сукупність предметів, до того ж сукупність настільки велику, що її неможливо уявити у вигляді образа. Знак може представляти явища, які взагалі не мають видимого образа, наприклад, частину, сторону, властивість предмета, які неможливо уявити окремо від самого предмета. Сюди ж можна віднести складні для образного сприйняття описи процесів, які відбуваються, наприклад, в сфері економіки.

3. Рефлексивність знака. Природа операції позначення така, що після того як вона вже була введена, припускаються неоднора­ зові повторення, перепозначення, перекодування знаків в інших знаках і в інших знакових системах. Саме ця властивість знака використовується для скорочень в тексті, наприклад, абревіатур. Цей же ефект використовується при операціях згортування і розгортування текстів, які будуть розглянуті дещо нижче.

122

4. Дискретність знаку. Необхідною умовою ефективності символічних методів є безумовна дискретність, чітка відмінність знаків, більш чітка, ніж відмінність відповідних образів. Однією з умов, що забезпечують дискретність знаків, запобігають злиттю різноманітних знаків, що досить характерно для образів, є нез­ мінність форми знака. Дискретність знака дозволяє зробити ло­ гічне, символічне мислення більш надійним, ніж образне, будува­ ти просторові ланки міркувань без втрати смислу і достовірності. Дискретність знаку є засобом підсилення пам'яті людини. Образ з плином часу звичайно розпливається, зливається з іншими образами. Ентропія у ньому збільшується, а інформація, що в ньому міститься, втрачається. Знак може зберігати інформацію як завгодно довго і передавати її в просторі і часі.

5. Стійкість знака. Ця властивість проявляється як стійкість зв'язку між предметом і знаком, який цей предмет означає. Без такої відносної стійкості знак не міг би виконувати функції поз­ начення. Це ж можна сказати і про смислову стійкість знака.

Наведені властивості знака надають такі можливості зістав­лення, узагальнення і аналізу об'єктів, які недоступні образному мисленню. Саме завдяки цій здатності до узагальнення знак стає незамінним засобом для представлення понять, тобто цілих класів однорідних об'єктів.

Крім іншого, слід зазначити, що образ може перешкоджа­ти сприйняттю інформації, виступаючи як абсолютно істинне знання, стереотип, і, таким чином, заперечувати інші образи і уявлення. Якщо образ, який сформувався в результаті сприйнят­тя знакового масиву, суперечить існуючій інформаційній моделі особистості й відкидаються нею, то це означає, що вказаний масив не сприймається. В професійній діяльності такі ситуації можуть виникати в результаті дії раніш невідомих факторів, коли достовірна інформація виглядає неправдоподібною, оскільки суперечить вже сформованим уявленням.

Феномен знака полягає саме в смислі, який несе цей знак. Як зазначає Педько С.С. [229], смисловий простір знака формується з особистісних смислів. Його структура містить складові, детер­міновані індивідуальними особливостями суб'єктивної системи значень, яка актуалізується в процесі сприйняття знака в умовах визначеного контексту.

123

Порівнюючи смисл знака і його значення, можна сказати, що смисл є більш динамічною складовою знака, він перш за все під­дається трансформаціям, змінам, розвитку. Така динаміка смислу, його розвиток пов'язується з об'єктивним розвитком денотата, варіативністю контексту вшивання знака, рівнем засвоєння пред­метного світу, глибиною його пізнання. Поява навіть в індивідуаль­ній свідомості новихнюансів, відтінків, розширення контексту вжи­вання знакового масиву веде до зміни смислового змісту знака.

Разом з тим, значення — більш універсальне поняття, ніж смисл. Знак може мати значення, але не мати смислу. Смислзна-ка конкретизується в контексті його вживання й не є фізичним об'єктом. Смисл — феноменологічний об'єкт, який актуалізується як унікальний ментальний образ, когнітивна подія, психічне відчуття при застосуванні знака.

В свою чергу, нові трансформації смислової структури, що ви­никають у свідомості і викликані поглибленням пізнання сутності знакового повідомлення, вносять відповідні зміни до структури значення. Таким чином, вони сприяють розвитку значення зна­ків. У поглибленні пізнання, розширенні контекстів вживання міститься джерело розвитку смислу і значення знака. Розумін­ня знака виступає як процес відтворення структури смислу, як структури смислового змісту, опредмеченого в цьому знанні.

Знакова інфовзаємодія може бути ідентифікована як комуні­кативний пізнавальний процес. Структура комуні кати вн о -пізн авального процесу формується структурами дій породження і інтерпретації текстів. Породження і інтерпретація текстів — це види так званої «знакової» діяльності, іноді поєднані, а іноді роз­ділені у часі. Однак вони завжди залишаються компонентами механізму складної та багатогранної діяльності більш високого порядку — комунікативно-пізнавальної. Знакова взаємодія — це:

• комунікативно-пізнавальний процес, який формується «зціпленням» дій породження і інтерпретації текстів;

• комунікативно-пізнавальна діяльність, яка передує прак­ тичній діяльності;

• смисловий контакт, який досягається лише у випадку збігу смислових ріавантажень породжуємого та інтерпретуємого текстів.

124

Таким чином, знакова взаємодія, яка виступає елементом пізнавальної діяльності, є методологічною основою текстової діяльності. При цьому структура текстової діяльності відобра­жається в змістовно-смисловій структурі тексту як цілісної оди­ниці спілкування. Сам же текст є не лише продуктом і об'єктом пізнавальної діяльності, але і образом цієї діяльності, незалежно від того, в межах якої підсистеми знаків текст породжується і

інтерпретується.

Текст як складний знак і цілісна одиниця спілкування — це певна система смислових елементів, функціонально об'єднаних в єдину замкнуту ієрархічну комунікативно-пізнавальну структуру спільною концепцією або задумом. Тому інформативне і смислове навантаження в тексті несуть не знаки, з яких він складається, а смисл, що закладений в цих знаках, тобто, як зазначається у [150], своєрідна єдність смислового змісту і мовної форми. На семантичному рівні текст являє собою послідовність мовних зна­чень. На смисловому рівні він являє собою конкретну Інформацію, оформлену послідовністю смислових категорій, реалізованих у

мовних формах.

Як зазначає Чепєлєва Н.В., смисл — це інформаційне ут­ворення, яке не містить слів, але може бути розгорнуте в ряд синонімічних текстів [328].

Кажучи про необхідність діяльнісної трактовки смислу, Си­доров Е.В. вказує на необхідність оцінювати трактовку смислу як ситуативно визначеного значення [271]. Але зміст категорії смислу не зводиться до ситуативної визначеності значення. Ситуація впливає на формування смислу, але вона здійснює вплив не інакше, як через комунікативно-пізнавальну діяльність, зокрема, через орієнтовні механізми діяльності. Тобто, сама си­туативна визначеність значень в смислі має діяльнісну природу. Саме значення тексту, як і окремого поняття, розіфивається лише в межах визначеного ментального простору, в межах категори-зацїї, властивої індивіду. При цьому особливо важливі позиція суб'єкта, його знання про світ, які присутні при інтерпретації знака, поняття, тексту, і визначають цю інтерпретацію.

Будь-який текст, що несе смислове навантаження, має такі властивості, які одночасно є властивостями будь-якої семантич­ної інформації:

125

1. Непідкорюваність закону адитивності: семантична інфор­ мація не піддається операції механічного додавання внаслідок її

взаємопов'язаності і взаємообумовленості.

2. Непідкорюваність закону комутативності: переміщення фрагментів тексту неприпустимо.

3. Незалежність цінності інформації від витрат джерела на її отримання в умовах однакової достовірності.

Крімтого, смислове навантаження, атакожкомунікативність тексту в цілому багато в чому визначаються характеристиками і властивостями тексту, які Гречихіним А.А. у [74] умовно були розділені на дві групи — логічні і позалогічні.

До логічних характеристик відносяться абстрактність, двос-мисловість, доведеність, достовірність, ідентичність, істинність конкретність, логічність, монотонність, несулеречливість, обґрунтованість, об'єктивність, однозначність, зв'язність, ціль­ність, системність, змістовність, точність, а до позалогічних відносяться: виразність, доступність, дохідливість, активність, інваріантність, інтелектуальна насиченість, стислість, напру­женість викладу, органічність, оригінальність, ритмічність, складність, співвіднесеність, захопленість, переконливість, ек­спресивність, образність.

Окремі, найбільш значимі характеристики і властивості тексту будуть розглянуті дещо нижче. Прояв же зазначених властивостей в кожному конкретному тексті багато в чому за­лежить від задуму цього тексту. Задум проявляється як єдність цілей і засобів. Задум можна описати як випередження того, яким способом можна передати певну ідею і досягти ефекту її сприйняття. Тоді дуалізм форми і змісту може бути зрозумілий як задум, що реалізує себе в адекватній структурі і такий, що не існує поза цією структурою. Змінена структура буде нести інший задум.

В загальному випадку, зааналогієюз [145], можна виділити 5 типів структур:

Лінійна структура. Текст розгортається як послідовність положень, які випливають одне з одного і складають одновимір-ний ряд. Структура безумовно буде лінійною у випадку хро­нологічного викладення подій. Крім того, для побудови тексту може використовуватися послідовний аналіз функцій об'єкта, 126

що розглядається, і текст розгортується у відповідності з таким функціональним аналізом.

Циклічна структура. Проблема, яка описується, перевиз-начається або формулюється кілька разів. При цьому з кожним разом підвищується рівень глибини і складності викладення. Тобто смисл передається через спіралеподібну траєкторію, де кожний новий віток вносить нові елементи у викладення і має

свої особливості.

Деревоподібна структура. Тут мається на увазі смисловий згусток, на початку тексту, який реалізує основний задум. Текст розгортається як виведення з певного набору альтер­натив і наслідків. Потім береться одна з альтернатив і знову робиться ряд висновків. При цьому можуть встановлюватися, підтримуватися і розвиватися смислові зв'язки між окремими елементами дерева. Певною модифікацією цього структурно­го типу є тексти, у яких всі аспекти розглядаємої проблеми замикаються на основній ідеї, а самі не мають достатнього

розгалуження.

Точечна структура. Текст являє собою послідовність окремих точок (згустків), які є смислонесучими, і у яких міститься основна ідея. При цьому може не існувати явного зв'язку між цими точ­ками, які об'єднуються глибинним смислом. Точечна структура є прообразом циклічної структури, розгорнутої в просторі, іншими словами, вона є синтезом циклічної та лінійної структур, але не подібна ні першій, ні другій.

Змішана структура. Являє собою комбінацію двох вищез­гаданих структур.

Правильний вибір структури тексту багато в чому визначає його комунікативність. Адже фактично текст являє собою лінійну послідовність знаків. Тому будь-яке викладення незалежно від його логічної структури є лінійним (послідовним). Уміння підго­товки тексту (відповідно документу) полягає у здатності виклас­ти у лінійному тексті певний «нелінійний зміст», встановивши відповідні взаємозв'язки, логічні відношення. При спробі схема­тичного окреслення логіки тексту, він прийме вигляд, подібний до однієї з вищенаведених структур.

Велике значення має також класифікація текстів за ступенем їх абстрактності:

127