У чому полягає сутність "органіцизму" в соціології Герберта Спенсера?

"Позитивна" соціологія знайшла свій подальший розвиток у працях англійського вченого Герберта Спенсера (1820—1903). Він є одним із засновників органічного (біологічного) напрямку в соціології.

Спенсер порівнював суспільство з біологічним організмом, кожний "орган" (соціальний інститут) якого виконує певну функцію і тим самим сприяє функціонуванню всього суспільства. Проте, таке порівняння, за Спенсером, не означає повного ототожнення живого соціального організмів.

Розвиваючи ідеї "органічної" соціології, Спенсер вважав, що в біологічному організмі "частини" (окремі органи) існують заради "цілого", а в соціальному організмі — "ціле" суспільство) існує для блага своїх "частин" (окремих членів суспільства).

Структура суспільства (соціального організму) в ході свого еволюційного розвитку ускладнюється: зростає чисельність населення, з'являються нові види діяльності, виникають нові соціальні інститути, окрема особистість стає більш самостійною, незалежною від суспільства.

Як прибічник теорії соціального дарвінізму, Спенсер вважав, що економічна конкуренція в промисловому типі суспільства виконує роль природного добору, в результаті якого виживають найбільш пристосовані та обдаровані. При цьому соціальні революції він розглядав як хворобу, як явища, що руйнують єдність соціальної системи.

Які основні положення соціальної теорії марксизму?

Принципово інших поглядів на соціально-політичний розвиток суспільства притримувався Карл Марксі 1818—1883). Значний вплив на розвиток соціології мала соціальна теорія марксизму. Як і багато інших соціальних мислителів XIX сторіччя, К. Маркс прагнув по-новому осмислити сучасні йому соціальні науки і здійснити переворот в поглядах на суспільство. Проте він не ставить питання про створення нової окремої науки про суспільство, методи якої не були б ідентичними методам політичної економії, права, історії і т.п.

Марксизм, на відміну від інших течій, які існували в XIX столітті, виступає не тільки як напрям в теоретичній думці, але і як впливовий перебіг соціально-політичної думки, тісно пов'язаної з масовими соціальними рухами. В основу свого вчення він заклав розроблений ним принцип історичного матеріалізму, згідно якого розвиток суспільства детерміновано існуючим способом виробництва та рівнем розвитку економічної системи.

Історія, за Марксом, — об'єктивний процес зміни суспільно-економічних формацій (від нижчих до вищих) в результаті класової боротьби та соціальних революцій.

Маркс зробив значний внесок у становлення і розвиток соціологічної науки. їм було всебічно проаналізовано соціальну структуру сучасного йому капіталістичного суспільства, виявлено роль економічних факторів у розвитку соціально-політичних відносин, дано визначення таких понять, як "клас", "соціальна верства", "класова боротьба" тощо.

Формування марксизму відбувалося в умовах революційного підйому, який охопив західноєвропейські країни в 40-і роки XIX ст. Всі події, які відбувалися в цей період, Карл Маркс оцінював крізь призму ідеології соціалістичного руху, а свої погляди називав "науковим соціалізмом". Одним з основних положень наукового соціалізму виступає теорія класової боротьби між буржуазією і пролетаріатом як рушійна сила суспільного розвитку. Необхідно відзначити, що теза про класову боротьбу як про зміст новітньої європейської історії вперше був сформульований Ф. Гізо.

Аналізуючи буржуазне суспільство, К. Маркс визначає основні елементи його внутрішньої структури: капітал, наймана сила, земельна власність, яким відповідають три великі класи — буржуазія, пролетаріат і селянство.

Марксистська концепція соціального розвитку зв'язана, перш за все, з аналізом антагоністичних відносин між буржуазією і пролетаріатом як головними класами. Основною ознакою класу виступає право володіння засобами виробництва або його відсутність. Загострення соціальних конфліктів і доведення їх до соціального вибуху — пролетарської революції — об'єктивна тенденція соціального розвитку. Таким чином, марксистська концепція класів і класової боротьби має чітко визначену політичну спрямованість.

Що ж до суспільного розвитку в цілому, то марксизм виділяє історичні типи суспільств — суспільно-економічні формації, які визначаються способом виробництва. Заміна одного способу виробництва іншим складає безперервну лінію прогресу.

Раціональне зерно соціальної теорії марксизму полягає, перш за все, у вивченні впливу системи матеріально-виробничих відносин і інтересів на функціонування різних соціальних субсистем — передусім правової і політичної.

Дві центральні концепції К. Маркса, що розкривають організацію суспільства навколо матеріального виробництва і показують взаємозв'язки між економічними і всіма іншими суспільними відносинами, — базис і надбудова. Базис — це спосіб виробництва, основний спосіб суспільної організації виробництва товарів, що включає відносини власності на засоби виробництва, економічні взаємозв'язки класів і соціальних груп, відносини між людьми з питань виробництва і розподілу продуктів праці. Згідно Марксу, базису належить визначальна роль по відношенню до надбудови, куди можна віднести політичні, правові, етичні, естетичні, релігійні погляди і відповідні їм установи. Як стверджують марксисти, кожну суспільно-економічну формацію відрізняє певний тип базису і надбудови.

Маркс здійснив ґрунтовний аналіз категорії "відчуження", визначивши його філософський, економічний і соціальний зміст. Свій аналіз він здійснив через характеристику відчуженої праці, яка в буржуазному суспільстві здійснюється пролетарем на умовах приватно - капіталістичної власності.

Отже, соціологічна концепція марксизму будується на визнанні дії в природно-історичному процесі об'єктивних закономірностей, сформульованих в таких законах:

закон відповідності виробничих відносин характеру і рівню розвитку продуктивних сил;

закон первинності базису і вторинності надбудови;

закон класової боротьби і соціальної революції;

закон природно-історичного розвитку людства через зміну суспільно-економічних формацій.