У чому полягає сутність системного підходу до аналізу суспільства?

Суспільство розглядається як особливий вид соціальної системи. Суспільству як системі притаманна важлива характеристика, яка виявляє об'єктивну форму його існування — цілісність, тобто суспільству притаманні властивості, які не можна вивести з його окремих елементів. Йдуть з життя люди, зміняються покоління, але суспільство відтворює себе. Механізм відтворювання передбачає наявність в структурі суспільства особливо стійких відносин, які характеризуються значною самостійністю по відношенню до елементів і окремих ланок.

Важливою характеристикою системи виступає взаємозалежність із зовнішнім середовищем. За характером взаємин системи і середовища системи діляться на закриті (коли не відбувається ресурсний обмін із зовнішнім середовищем) і відкриті (відбувається ресурсний обмін із зовнішнім середовищем). Постійно реагуючи на виклики зовнішнього середовища, система, з одного боку, пристосовується до її параметрів, що змінюються, а з іншого — зберігає свою цілісність і якість. Якісні і кількісні зміни системи в просторі і часі відображають процес її розвитку. Чим стійкіше середовище, тим менш жвавою і гнучкою виявляється система.

Соціальна система як соціологічний феномен являє собою багатомірне та багатоаспектне утворення із складною структурою, типологією та функціями. Найбільш складною і загальною соціальною системою є саме суспільство (суспільство в цілому), яке відображує всі характеристики соціальних систем.

До основних ознак системи відносяться: цілісність, принципова неможливість ототожнення якостей системи з сумою якостей елементів, що її утворюють, неможливість виведення з останніх якості цілого; залежність кожного елемента, якості від його місця і функцій всередині системи; структурність — можливість описування системи через установлення її структури, тобто комплексу зв'язків та відносин системи; обумовленість поведінки системи не стільки поведінкою її окремих елементів, скільки властивостями її структури; взаємозалежність системи та середовища (система формує і виявляє свої якості в процесі взаємодії з середовищем); ієрархічність — кожний компонент системи, в свою чергу, може розглядатися як система, а система, що досліджується

уданому випадку, виступає одним з елементів більш широкої системи; — численність описів кожної системи (побудова множини різноманітних моделей, кожна з яких описує лише певний аспект системи). Всі ці ознаки дозволяють аналізувати суспільство як соціальну систему.

Системний підхід до аналізу суспільства полягає в реалізації наступних положень методологічного характеру. Необхідно виявити дійсно загальні сторони, зв'язки і відносини суспільства, які на всіх історичних етапах носять необхідний і достатній характер. При цьому складність полягає в тому, що деякі зв'язки можуть мати різну повноту історичного здійснення, наприклад: наука стала набувати вирішального значення тільки в другій половині XX століття і до цих пір ще неповно розкрила свій потенціал.

Кількість і сутність загальних сторін і зв'язків обумовлюється специфічною суспільною людською взаємодією з природою. Необхідно, правильно, але цілком недостатньо сказати, що між суспільством і середовищем існує речовинно-енергетично-інформаційний обмін.

Суспільна людина освоює дійсність трьома можливими способами: чуттєво-практичним, теоретичним і ціннісним. Всі ці способи набувають сенсу, коли суспільство діє, переслідуючи певні цілі.

Необхідним моментом виступає врахування і адекватна реакція на напружений зв'язок між цільовими устремліннями системи та її наявним станом. Це витікає з телеологічного характеру системи, наявності цілі та сенсу її функціонування.

Соціальна система — це цілісне утворення, основними елементами якого є люди, їхні зв'язки, взаємодії і відносини. Ці зв'язки, взаємодії і відносини носять стійкий характер і відтворюються в історичному процесі, переходячи з покоління в покоління.

Соціальний зв'язок — це набір фактів, що обумовлюють спільну діяльність людей в конкретних спільнотах за конкретного часу для досягнення тих або інших цілей. Соціальні зв'язки встановлюються не за примхами людей, а об'єктивно. Встановлення цих зв'язків диктується соціальними умовами, в яких живуть і діють індивіди.

Сутність соціальних зв'язків виявляється в характері дій людей, які складають дану соціальну спільність. Існують зв'язки взаємодії, відносин, контролю, інституційні та інші. Соціальний зв'язок як спільна діяльність людей в конкретних умовах місця і часу в ім'я досягнення конкретної мети встановлюється на тривалий період незалежно від соціальних якостей окремої особи. Наприклад, міняються конкретні співробітники, переобираються лідери, але структура залишається незмінною, пропонуючи певні посади і функції майбутнім співробітникам.

Розрізняються особистісні, соціально-групові, організаційні, інституційні у соцієтальні зв'язки. Об'єктивні зв'язки характеризують діючу особистість, соціальну дію, закономірність, систему управління. Суб'єктивні зв'язки включають особистісні норми і цінності, оцінки соціальної реальності. Суб'єктивно-об'єктивні зв'язки є найважливішою характеристикою сім'ї, релігії.

Соціальна взаємодія — це процес, в якому люди діють і випробовують взаємодію одного на іншого. Механізм соціальної взаємодії включає індивідів, що взаємодіють, суспільні зміни, вплив змін на індивідів і зворотну реакцію людей. Взаємодія призводить до становлення нових соціальних відносин.

Соціальні відносини — це відносно стійкі і самостійні зв'язки між індивідами і соціальними групами.