В чому виявляються особливості соціологічного прогнозування?

Ефективності соціального управління прямо або побічно служить соціологічне прогнозування, яке набуває особливої актуальності в періоди системних криз і особливо в перехідні періоди розвитку суспільства.

Прогнозування представляє собою наукове передбачення ходу соціальних процесів, змін в системі суспільних відносин, перетворення соціальних об'єктів і їхніх структур, динамічного розвитку соціальних систем.

Це комплексне передбачення перетворень соціального середовища під впливом об'єктивних і суб'єктивних чинників.

Це також визначення перспектив розвитку соціальної сфери, тобто всього, що пов'язано з життєдіяльністю суспільства і є предметом соціального управління або соціального регулювання. Завданням прогнозування може бути і визначення соціальних наслідків прийняття економічних і політичних рішень, що безпосередньо впливають на шляхи розвитку суспільства.

Розвиток прогностичних досліджень в суспільних науках (особливо економічних) привів на початку 60-х років XX ст. до формування прогностики як особливої наукової дисципліни, яка розвивалася у взаємозв'язку з теоріями наукового передбачення, ціле покладання, планування, програмування, проектування, управління.

В широкому розумінні прогностика — це теорія і практика прогнозування, а у вузькому — наука про закони і способи розробки прогнозів.

Основне завдання прогностики — розвиток методології прогнозування з метою підвищення ефективності методів і техніки розробки прогнозів. В проблематику вивчення прогностики входить:

вивчення особливостей прогнозування як форми конкретизації наукового передбачення і як специфічного різновиду наукового дослідження;

вивчення принципів оптимального підбору і поєднання методів прогнозування;

вивчення способів оцінки і перевірки, а також оцінки достовірності прогнозів;

вивчення принципів використання для розробки прогнозів висновків кібернетики, теорії вірогідності, теорії ігор, дослідження операцій, теорії ухвалення рішень.

До джерел інформації про майбутнє, що лежить в основі соціологічного прогнозування відносяться:

оцінка шляхів розвитку і перспектив прогнозованого явища, здійснена на основі досвіду і на аналогіях;

соціологічна модель стану явища в майбутньому з урахуванням змін основних показників в ході трансформації;

екстраполяція відомих тенденцій.

Для отримання інформації про майбутнє використовуються три основної групи методів, а саме:

опитування населення (експертів) з метою систематизації, впорядкування суб'єктивних оцінок прогнозного характеру;

екстраполяція і інтерполяція, тобто побудова динамічних рядів показників прогнозованого процесу;

моделювання, тобто побудова пошукових і нормативних моделей з урахуванням вірогідної або бажаної зміни прогнозованого явища на основі наявних даних про масштаб і напрям змін.

Залежно від рівня соціологічне прогнозування розрізняється за масштабом охоплення соціальних явиш, комплексності, конкретності і адресності. За просторовим критерієм соціологічне прогнозування розрізняють на державному, регіональному і місцевому рівнях. За критерієм часу розрізняють короткострокове (оперативне), середньострокове (тактичне) та довгострокове (стратегічне) соціологічне прогнозування.

В соціальних науках короткостроковим вважається прогнозування на 1—2 роки, середньостроковим — до 5 років, довгостроковим — до 10—15 років.

Прогнозування особливо актуально під час переходу від однієї форми економічних відносин до іншої, при розробці не тільки так званих прогнозів-маяків, але і прогнозів-наслідків — позитивних або негативних для життєдіяльності суспільства і окремих його сфер.

Розробка питань методології і методики прогнозування інтенсифікувалася на Заході з початку 50-х років XX століття (роботи Г. Тейлора, Б. де Жувенеля, Д. Белла, Е. Янча, Ф. Полака та інших дослідників). З кінця 1960-х років (роботи М. Моісєєва, В. Ковди, В. Тимофєєва-Ресовського, М. Боголюбова та інших) доводиться безперспективність використання ядерної зброї, несумісність науково-технічної революції з її соціально-економічними наслідками.

На перший план висуваються екологічні проблеми, проблеми гармонізації паливно-енергетичної, матеріально-сировинної, продовольчої, демографічної та інших сфер (Д. Медоуз, Дж. Форрестер та інші).

Виділяють два основні види прогнозів — пошукові і нормативні.

Пошукові (дослідницькі, пошукові, трендові) — це такі розробки майбутнього стану соціальних процесів, систем і об'єктів, які засновані на виявленні тенденцій їхнього розвитку, за допомогою метро і інтроспективних методологій, і прогнозуванні цих тенденцій при дотриманні певних соціально-економічних і політичних умов.

Нормативні, переважно економічні прогнози розробляються на основі попередньо визначених, спеціально розроблених, вивчених соціальних цілей, ідеалів, норм, стандартів і т.п.

Якщо пошукові прогнози відповідають на питання, що є можливим, яким може бути стан соціального процесу, системи, об'єкта, то нормативні прогнози відповідають на питання: як досягти майбутнього, шо передбачається, вони істотно відрізняються один від одного по розподілу вірогідності на умовній шкалі можливостей.

Якщо в пошукових прогнозах цей розподіл йде у напрямку від виявленої тенденції до заданої перспективи, то в нормативних все будується в зворотному порядку: від заданого (ідеального) зразку до спостережуваних тенденцій з розрахунком їхньої послідовної зміни, аж до досягнення заданої перспективи.

Специфіка нормативних прогнозів полягає в їх прагматичному характері: вони більшою мірою, ніж пошукові, використовуються в управлінській практиці і служать для обґрунтовування перспективних цілей, завдань, програмних і планових розробок, середньострокових і довгострокових рішень.

Оцінка ступеня достовірності пошукових і нормативних прогнозів здійснюється за допомогою соціологічної експертизи.