Яких характеристик набуває суспільство в результаті модернізації?

Модернізація — концепція революційного переходу від до індустріального до індустріального суспільства шляхом комплексних реформ, що займають достатньо великої проміжок часу, внаслідок чого кардинально змінюються соціальні інститути суспільства і спосіб життя людей. Модернізація являє собою сукупність технологічних, економічних, культурних, політичних змін, які спрямовані на удосконалення соціальної системи в цілому. Це взаємообумовлені суспільні процеси зміни на базі індустріалізації, які характеризуються: зростанням спеціалізації і диференціації праці, бюрократією, формуванням політичних інститутів сучасного типу (виборча система, політичні партії, парламентаризм), відкритою стратифікаційною системою, високою мобільністю, послабленням традиційних цінностей (сім'ї, релігії, моралі), зростанням індивідуалізму і т.п.

Під модернізацією розуміються прогресивні соціальні зміни, в результаті яких соціальна система (підсистема) поліпшує параметри свого функціонування. Наприклад, модернізацією прийнято називати процес перетворення традиційного суспільства в індустріальне. "Модернізація" в такому розумінні означає досягнення визначених "світових стандартів" або "сучасного" рівня розвитку. В 1950—60-х роках у зв'язку з отриманням свободи і самостійності колишніми колоніальними країнами так званого третього світу гучну популярність отримує теорія модернізації, яка намагається встановити закономірності цього процесу і скласти прогнози на майбутнє. Польський соціолог Петер Штомпка формулює основні положення, в яких явно виступає спадщина еволюціонізму: положення про однолінійний розвиток: постколоніальні держави знаходяться на ранньому етапі тієї самої траєкторії розвитку, на іншому кінці якої знаходяться нині найрозвиненіші країни Західної Європи і США; положення про спрямований розвиток: розвиток проходить типові стадії: від традиційного суспільства (домінування консервативних, охоронних тенденцій, сімейних інститутів, форм соціального статусу, що приписані людині, фаталістичного, емоційного світогляду, сповненого забобонів) через середні ланки до сучасного суспільства (раціональний погляд на світ, здібність до інновацій, заповзятливість, орієнтація на майбутнє, домінування поза сімейних , професійних зв'язків, готовність до змін, отримання суспільного статусу шляхом особистих досягнень і успіхів); положення прогресивізму і етноцентризму. країни третього світу, що являють собою традиційні суспільства, запізнилися в своєму розвитку і повинні підтягтися до рівня західних країн, інститути яких демонструють дійсний прогрес; положення про диференціацію і інтеграцію: основний механізм модернізації — це диференціація структур і функцій при одночасному забезпеченні інтеграції, координації, "органічного" зв'язку диференційованих елементів.

Нова історична ситуація зумовлює те, що високо розвинуті і відсталі країни співіснують одна з одною, тому розвиток постколоніальних країн набуває екзогенного характеру, по-перше, всі схе- ми, програми розвитку описують процес "підтягування" периферії до центру, процес руху услід, прагнення наздогнати передові країни; по-друге, обов'язковим моментом є участь найрозвиненіших країн в цьому процесі. Причому це може бути опосередкована участь (на основі розвитку економічних, політичних, культурних зв'язків, зв'язків в сфері освіти) і саме безпосереднє втручання, коли ці країни самі включаються в політику модернізації своїх колишніх колоній.

Отже, модернізацію можна визначити як наближення суспільства через усвідомлене здійснення певних намірів, цілей і планів до ухваленої моделі сучасності, частіше за всього до зразка якогось існуючого суспільства, визнаного сучасним.

Деякі автори зосереджують увагу на економічному аспекті модернізації. Уолт Ростоу в праці "Стадії економічного росту" прагне визначити умови, необхідні для старту і подальшої постійної акумуляції капіталу і інвестицій, тобто для постійного зростання національного прибутку. Девід Аптер та інші автори аналізують політичні параметри модернізації, простежують шляхи формування демократичних інститутів.

Соціальні психологи шукають джерела обумовленості процесів модернізації в сфері особистісних, індивідуальних установок, мотивацій, орієнтацій окремих людей. Наприклад, Девід Макклеланд в "теорії мотивації успіхів" умовами модернізації вважає здатність до інновацій, дух підприємництва.

Алекс Інкелес описує синдром "сучасної індивідуальності", включаючи в нього такі моменти:

незалежність від традиційних авторитетів, анти догматична і скептична установка;

зацікавленість суспільними справами;

відкритість по відношенню до нового досвіду;

віра в розум і успіхи науки, тобто раціоналістична орієнтація;

передбачення і планування майбутніх починів, здатність відмовитися від користі і задоволення теперішнього моменту заради майбутніх переваг;

високі вимоги освітнього, культурного, професійного рівня, прагнення до самовдосконалення і самореалізації за допомогою успіху.

В результаті модернізації суспільство набуває наступні характеристики: у сфері економіки — панування промислових технологій масового виробництва; ринок праці, товарів, фінансів; наявність умов для економічного зростання; благополуччя людей;

в соціальній сфері — різноманітні компоненти способу життя (праця, побут, сім'я, суспільна діяльність) існують автономно, соціальні ролі диференціюються, зростає соціальна мобільність;

—у сфері політики виникає бюрократичний апарат, який керується раціональними критеріями діяльності, Легітимність спирається на закон і демократичні принципи;

в культурній сфері розширяється світська освіта, що забезпечує загальну писемність, повагу до книги.

У 1980-ті роки з явилися деякі праці, де були представлені концепції неомодернізації. Петер Штомпка так характеризує оновлений варіант модернізації:

рушійною силою уже виступає не еліта, а "маси";

зразком модернізації можуть бути не тільки західні країни, але й інші центри світової цивілізації;

процес модернізації стає асинхронним та різноманітним;

оптимізм поступається місцем обережним оцінкам;

приділяється значно більше уваги соціокультурним чинникам;

пропонується у разі необхідності використовувати традиційні механізми;

припускається можливість існування різних ідеологій для мотивації модернізації.

Сучасне українське суспільство суміщає риси традиційного, модерністського і постмодерністського етапів. Ознаками модернізації пропонується вважати наступні:

спеціалізація структурних одиниць, яка веде до розподілу ролей і виникнення проблеми їхньої координації;

самодостатність структурних одиниць, які при модернізації стають спеціалізованими;

зростання значення універсальної етики і взаємодії на загальнонаціональному рівні. Націоналізм активізується як своєрідна реакція на модернізацію; з з'єднання централізації і децентралізації управління. Централізм пов'язаний з авторитарною інтеграцією господарства, децентралізація посилює потребу в комунікативній централізації. Стабільність суспільства забезпечується за рахунок його інформованості, а не структурної жорсткості; —характер людських відносин описується парними категоріями:

а) раціональність — ірраціональність (за пізнавальними критеріями);

б) універсалізм — партикулізм (за критеріями груп примушення);

в) функціональна специфічність — функціональна дифузія (за критерієм визначеності відносин);

г) ізоляція — включеність (за критеріями емоційної прихильності індивідів до процесів модернізації"); розвиток узагальнених способів обміну і ринків; бюрократія як спосіб координації; сім'я як сфера функціональної реорганізації (зменшення організаційної і зростання рекреаційної функції у зв'язку із збільшенням вільного часу в суспільстві, що модернізується).