Які основні рівні, типи та елементи політичної культури?

Політичну культуру можна розглядати як історично обумовлену якісну характеристику політичної сфери суспільства, яка охоплює рівень розвитку суб'єкта політики, його політичну діяльність і її результати, "опредмечені" у відповідних суспільно-політичних інститутах і відносинах.

У вузькому розумінні — це комплекс уявлень тієї чи іншої національної або соціально-політичної спільноти про світ політики. Політична культура визначає і пропонує норми поведінки і "правила гри" в політичній сфері. Вона надає окремій людині керівні принципи політичної поведінки, а колективу — систему цінностей і орієнтацій, що можуть забезпечити єдність.

Політична культура включає характерну для даного суспільства сукупність політичних знань, норм, правил, звичаїв, стереотипів політичної поведінки, політичних оцінок, політичний досвід і традиції політичного життя, політичне виховання і політичну соціалізацію.

Політична культура — це певний спосіб мислення і комплекс уявлень про світ політики, про те, що може бути прийнятним для більшості населення, а що буде відкинуто, всупереч ініціаторам політичних інновацій.

Політична культура уявляє собою складне явище, що складається з цілого комплексу взаємопов'язаних елементів. Розглянемо деякі з них:

Ціннісно-нормативний — політичні почуття, цінності, ідеали, переконання, норми, правила.

Пізнавальний — політичні знання, способи політичного мислення, уміння, навички;

Оціночний — відношення до політичного режиму, до політичних явищ, подій, лідерів;

Настановчий — стійкі особисті орієнтири поведінки, орієнтація на певні дії в тих чи інших умовах;

Поведінковий — готовність до дій в певній ситуації, а коли знадобиться — участь у відповідних діях.

Крім компонентів, можна також визначити рівні політичної культури:

Світоглядний рівень — наші уявлення про політику в різних її аспектах;

Громадянський рівень — визначення свого політичного статусу у відповідності з існуючими можливостями;

Політичний рівень — визначення свого ставлення до політичного режиму, до своїх союзників і опонентів.

Діяльнісний підхід до політичної культури підкреслює її функціональну послідовність, що базується на типологізованих способах діяльності.

Політична культура виконує такі соціальні і політичні функції в суспільстві:

ціннісно-нормативні — створення загальних "правил гри" в політичній сфері суспільства;

ідентифікації і інтеграції — розуміння загальної належності до певної соціальної групи або до суспільства в цілому;

нормативно-регулятивні — вироблення певних норм і стилів політичної поведінки, способів захисту громадянами своїх інтересів і здійснення контролю за владою;

мотиваційна — здатність обирати певні мотиви своєї політичної активності (пасивності);

соціалізації — засвоєння основних елементів політичної культури, набуття соціальних і політичних якостей, що надають індивідові можливість вільно орієнтуватись і функціонувати в по- літичній сфері;

комунікативні — забезпечення взаємодії усіх суб'єктів політичного процесу на основі загальних норм, цінностей, символів, зразків суттєвого сприйняття політичних напрямків.

Для кожної історичної епохи, для кожного виду політичних систем і соціальних спільностей характерний свій особливий тип політичної культури.

Загально визнаними вважаються методи класифікації політичних культур, запропоновані дослідниками Г. Алмондом і С. Вербою. Ця класифікація покладена в основу наведеної нижче:

Патріархальний тип — для нього характерними ознаками є: низька компетентність в політичних проблемах, відсутність інтересу громадян до політичного життя, орієнтація на місцеві цінності — общину, рід, плем'я тощо. Повністю відсутнє поняття про політичну систему суспільства і способи її функціонування. Члени спільноти орієнтуються на вождів, шаманів та інших значимих, на їх думку, особистостей.

Підданський тип — орієнтується на інтереси держави, але особиста активність невисока; такий тип добре засвоює виконавські ролі і функції, тому легко піддається маніпулюванню з боку різних політиканів, чиновників, політичних авантюристів. Індивідуальна політична активність представників цього типу досить низька, слабкий інтерес до політики. Поняття про політичну систему вже наявне, але зовсім відсутнє уявлення про можливості якимось чином впливати на владу.

Активістський тип — передбачає активне включення громадян в політичний процес, участь у виборах органів влади і намагання вплинути в тій чи іншій мірі на розробку і прийняття політичних рішень. Інтерес громадян до політики досить високий, вони добре інформовані про структуру і функції політичної системи і намагаються реалізувати з допомогою конституційних прав свої політичні інтереси.

Політична соціалізація є частиною загальної соціалізації. її специфіка полягає в тому, що в процесі політичної соціалізації індивідом засвоюються норми і цінності переважно політичної культури, зразки політичної поведінки, знання і уявлення про політичну сферу суспільства.

Політична соціалізація — це процес інтеграції (входження) людини в політичне життя суспільства.

Процес політичної соціалізації здійснюється як в ході цілеспрямованого застосування по відношенню до індивіда методів виховання і навчання, так і під впливом різноманітних спонтанних чинників (спілкування, читання літературних творів, засобів масової інформації, впливу різних політичних подій, власного досвіду тощо).

Первинним органом загальної і політичної соціалізації стає сім я, де закладаються фундаментальні мотиваційні установки особистості. Значний вплив на процес соціалізації індивіда має також його найближче оточення (родичі, друзі, ровесники, вчителі), а також засоби масової інформації (ЗМІ), особливо телебачення.

Особливістю першого етапу політичної соціалізації є те, що дитина засвоює певні політичні норми і зразки культури, не розуміючи їх сутності і значення

На другому етапі соціалізації (шкільний період життя) основне значення мають адаптації, пристосування людини до тих політичних відносин, політичної культури, що склалися в суспільстві. В той же час, це не виключає можливості заперечення індивідом загальноприйнятих норм і переоцінку ним існуючих культурних цінностей.

Найвідповідальніший період в житті індивіда —- це третій етап політичної соціалізації. Це період, коли людина досягає вісімнадцяти років і у відповідності з Конституцією України стає пов- ноправним громадянином держави, здатним обирати різні органи влади і самому обиратись в ті чи інші владні структури.

Політична соціалізація надає людині можливість адаптуватись в конкретній політичній системі, засвоїти вимоги статусної поведінки, адекватно реагувати на різні політичні явища, визначати свою політичну позицію, своє ставлення до влади. Головне — це те, що в ході со- ціалізації людина стає повноправним суб'єктом політичного процесу, здатним усвідомлювати і захищати свої особисті і групові інтереси.

Процес заміщення раніше засвоєних індивідом знань, норм, цінностей і ролей новими називається ре соціалізацією.

Залучення простих громадян до політики називається політичною участю. Її слід відрізняти від схожих за змістом понять, таких як політична діяльність і політична поведінка.

Політична діяльність — це реалізація політичної стратегії і тактики, здійснювана перш за все інституціоналізованими суб'єктами політики (державними органами, політичними партіями, групами тиску тощо). Іншими словами — це діяльність політичних професіоналів, шо виконують свої професійні обов'язки.

Політична поведінка відображує якісну характеристику участі і діяльності, мотиваційну і емоційну складові в діях індивіда або групи, які беруть участь в тому чи іншому політичному процесі.

Політична участь — залучення громадян в політичний процес, участь їх в тих чи інших політичних акціях. Мова іде, перш за все, про участь у політиці простих громадян, що не претендують на звання "політиків-професіоналів", зокрема, участь пересічних виборців у виборчій кампанії.

Існують дві основні форми політичної участі громадян в політичному процесі: пряма і опосередкована.

. Пряма — коли індивід або група особисто беруть участь в політичних заходах, наприклад, у виборах депутатів до Верховної Ради або місцевих рад.

Опосередкована участь здійснюється через своїх представників. Наприклад, всенародно обраний парламент від імені виборців формує уряд, видає закони, тобто здійснює керівництво державою.

Дослідники поділяють різні види політичної участі на три основних типи:

участь-солідарність, спрямована на підтримку існуючої політичної системи;

участь-вимога або протест, спрямована на часткові або радикальні зміни існуючого курсу розвитку суспільства;

девіантна участь — використання неконституційних, в тому числі і насильницьких методів, з метою повалення існуючого політичного режиму.

Роль, значення і форми політичної участі багато в чому залежать від типу політичної системи, політичного режиму влади. В демократичній системі політична участь є однією з форм участі громадян в управлінні суспільством.