У чому полягає специфіка соціологічного підходу до аналізу суспільства?

В соціологічному знанні можна виділити макросоціологічний і мікро соціологічний підходи. Макро і мікросоціологія — два рівні соціологічного аналізу, соціологічних узагальнень.

Макро-соціологічний підхід виходить з того, що лише аналізуючи суспільство як цілісність, можна зрозуміти особистість. Макро-соціологія — рівень соціологічного аналізу цілих суспільств, соціальних структур і систем, фундаментальних соціальних закономірностей і процесів (структурний функціоналізм, еволюціонізм, теорія конфліктів тощо). Базові поняття цього рівня — суспільство, соціальна система, клас, влада і т.п.

Мікро-соціологічний підхід — це прагнення охопити цілісність соціального життя, вивчаючи інтеракцію, тобто соціальну взаємодію індивідів. Мікросоціологія — рівень соціального аналізу, заснований на вивченні безпосередніх міжособистісних взаємодій повсякденного рівня, на відносинах в групі (символічний інтеракціонізм, етнометодологія та ін.). Базові поняття цього рівня — соціальна група, групова динаміка, лідерство і таке інше.

В центрі соціології — людина в системі соціальних зв'язків, як представник соціальної спільноти. Людина завжди включена в складну систему соціально-класових, професійних, демографічних, поселенських груп, відображає їхні інтереси, орієнтації, цінності і т.д.

Переконання, соціальні установки і цінності — це погляди, оцінки і уявлення, які лежать в основі поведінки людей, визначають їхню спрямованість і впливають на групи, в які вони об'єднуються, а також в цілому на рішення, які дані групи приймають.

Переконання — це особисті погляди на особливості і властивості конкретної людини або об'єкта. Переконання є затвердженням того, що саме індивіди сприймають як відповідний дійсності стан речей, незалежно від того, наскільки їхні твердження об'єктивні і справедливі. Переконання не бувають помилковими, оскільки вони відображували тільки те, що сам індивід визнає істиною; вони можуть бути як обґрунтованими, так і необґрунтованими.

Соціальні установки — це особиста оцінка індивідом конкретної людини або об'єкта на основі переконань індивіда з приводу тієї або іншої людини або об'єкта. Вони мають деякі загальні риси: на відміну від переконань, які презентують уявлення індивідів про людей або об'єкти, соціальні установки передають те, як індивіди відносяться або сприймають що-небудь або кого-небудь. Соціальні установки — це особиста оцінка людини відносно певних об'єктів (сприймає він щось як "красиве — некрасиве" "приємне — неприємне", "справедливе — несправедливе" і т.п.). Як і переконання, соціальні установки не можуть бути помилковими, оскільки засновані на ставленні індивідів до певних соціальних явищ і процесів.

Цінності — це показники загальних, абстрактних цілей, які має індивід або група. Вони спираються (принаймні — частково) на переконання і соціальні установки. Цінності репрезентують риси, до яких люди прагнуть, визнають гідними поваги, якими захоплюються, вважають зразками поведінки. В українській культурі хоробрість, врода, розум, доцільність, гуманність вважаються позитивними рисами; вони визнаються найважливішими культурними цінностями.

Переконання, соціальні установки і цінності — це показники того, як найімовірніше люди або групи будуть намагатися поводитись. Наприклад, якщо людина вважає, що проституція негативно впливає на суспільство (переконання), і тому вона — неправомірна і аморальна, оскільки порушує суспільні норми, що регулюють сексуальну поведінку і норми подружньої вірності (цінності), то можна очікувати, що ця людина буде прагнути протидіяти практиці проституції і, можливо, буде вживати заходи відносно її заборони.

Нормами називають закріплені в суспільстві стандарти поведінки. Без норм повсякденні відносини стали б хаотичними і безладними (якщо не сказати — неможливими), адже ніхто б не знав, як поводитися і що чекати від інших людей. Порушення норм більш істотне, ніж порушення звичаїв. Моральні норми, рівно як норми і звичаї, визначаються як зразки поведінки, що очікуються від людини. Моральні норми — це суспільні норми, які люди вважають основоположними для їхнього життєвого устрою, або, інакше кажучи, вони є цінностями, які найбільш значущі в суспільстві. На відміну від порушень звичаїв або норм, неповага до моральних норм розцінюється як небезпечне порушення. Порушення моральних норм вважається неприпустимим, а часто і аморальним. Оскільки моральні норми лежать в основі законів, їхнє порушення може спричинити собою порушення цих законів, а отже, і юридичну відповідальність.

Закони — це основні механізми формального соціального контролю, це такі правила поведінки, які офіційно зафіксовані політичною владою і упроваджуються цією владою в життя. Закони чітко указують, що можна, а що — ні, а також передбачають ряд потенційних покарань, які можуть бути застосовані до порушників цих законів. Залежно від характеру покарань, передбачених законами, можна встановити, які з цінностей визнаються найважливішими, а також, які норми поведінки вважаються неприпустимими.

Соціологія розглядає складну систему соціальних зв'язків: особистості і спільноти;

спільнот між собою; особистості, спільноти і соціального цілого; суспільства і природи.

Вона аналізує різні рівні взаємозв'язку: зв'язки, взаємодії, відносини.

Соціальна взаємодія — це процес взаємовпливу і спільної діяльності. Як відмічав Макс Вебер, суспільство і є соціальною взаємодією. Соціальні механізми — це складна взаємодія соціального цілого, окремого і одиничного. Пітірим Сорокін обґрунтовував цілісність соціального цілого через поняття соціального простору як системи соціальної взаємодії.

Поняття групи — одне з найскладніших понять, даних соціологією. Група — це функціональне утворення, об1єднання людей на основі будь-якої загальної цінності або заради досягнення певної мети. Для реального існування групи потрібна певна спільність людей, яка може включати двох людей або ж декілька мільярдів, але у кожному разі вона повинна вміщувати більш, ніж з одну людину. Між людьми, що складають групу, повинна бути взаємодія, тобто вони повинні або спілкуватися між собою, або разом виконувати якусь роботу; при цьому те, що вони обговорюють або роблять, не так істотно; головне — це виконання умови взаємодії — інакше люди діють як самостійні одиниці, а не як група.

Взаємодії людей в групах вимагають також передбачуваності і відповідності певним зразкам поведінки, які повинні регулюватися звичаями, нормами і законами. Незалежності від характеру взаємин, необхідно, щоб закони, норми і звичаї постійно зв'язували їх і спрямовували до безперервної взаємодії. Без виконання цієї умови діяльність людей носила б хаотичний характер, замість згуртованої групової взаємодії. Люди, які вступають у організовані відносини, повинні робити це на підставі загальновизнаних нормативних очікувань. Норми дозволяють їм взаємодіяти. Норми указують їм, яким чином спілкуватися між собою, тобто, як вступати у взаємини. Без визнаних норм група не може існувати.

Люди, які організовано взаємодіють, на підставі загальновизнаних нормативних положень, вступають у взаємини на підставі ієрархії статусів і ролей. Існування груп підтримується тим, що люди з різними обов'язками і різними соціальними статусами об'єднують свої зусилля в діяльність, направлену на досягнення певної загальної мети. Група не змогла б існувати, якби всі її члени мали однакові ролі або один і той же статус. Зрозуміло, що група нежиттєздатна, якщо вона складається тільки з лідерів, при відсутності підлеглих, виконавців їхньої волі.

Індивід може входити одночасно до різних груп і спільнот. Наприклад, студенти вищих навчальних закладів можуть бути одночасно представниками певної сім'ї, нації, міського, сільського або регіонального співтовариства, членами політичної партії, суспільної організації, спортивної секції, фан клубу і т.п. Таким чином, людина функціонує в групах і спільнотах, з яких і складається суспільство.

З часом змінюється характер співтовариств, в них зростає елемент суб'єктивності. Наприклад, раніше нація, клас часто виступали об'єктами впливу, політичного тиску. В кінці XX сторіччя зростає суб'єктивність різного роду спільнот, вага чинників їхньої самоорганізації, самоврядування, самовдосконалення. Ця тенденція розвивається паралельно із зростанням раціональності в суспільному житті, соціальної ролі науки. Соціологи прагнуть аналізувати процеси в динаміці, помічати тенденції змін і формулювати прогнози відносно подальшого розвитку.

Формування соціальних спільнот супроводить ся створенням відповідних соціальних інститутів, завдяки яким відбувається функціонування всього соціального організму, здійснюється соціалізація індивідів, тобто їхнє входження в життя суспільства і виконання соціальних ролей. Соціальні інститути виступають дієвими механізмами самоорганізації сумісного життя людей. Герберт Спенсер, наприклад, виділяв домашні (сімейні), обрядові (церемоніальні), політичні, церковні, професійні інститути. Всі вони забезпечують розвиток соціальних груп, додають постійність і визначеність соціальним зв'язкам.

Отже, соціологічний підхід — це аналіз процесів і явиш в системі соціальних зв'язків, з точки зору їхнього співвідношення з соціальним цілим.