3 Питання.Техніка контролю.

Найпростішим і поширеним є фінансовий контроль, оскільки він ґрунтується на системі звітності. Показники прибутку зарубіжного відділення або доходів від інвестицій дозволяють постійно стежити за фінансовими результатами діяльності зарубіжних відділень, які надають комплексну характеристику стану цього підрозділу в певний період, а також динаміку його зміни з цією метою. ретельно відпрацьовану практику використання в процесі контролю різноманітних фінансових коефіцієнтів: ліквідності, дохідності активів, заборгованості, дохідності акціонерного капіталу, прибутковості продажу, ефективності використання активів та ін. Однак, при цьому варто звернути увагу на такі особливості:

6. Показники доходів, витрат, прибутків вимірюються в різних валютах.

7. Валютні курси постійно змінюються.

8. Облікова практика і фінансова звітність змінюються від країни до країни залежно від вимог податкових органів, відомств, що регулюють діяльність на ринку цінних паперів, тощо.

9. Складна природа вимірювання породжує часовий лаг в оцінці виконання, який може затримувати розпізнавання відхилення від стандартів і вжиття коригуючих заходів.

10. Система фінансового контролю зарубіжних філій ґрунтується на прийнятих у міжнародних корпораціях моделях трансферного ціноутворення.

Усе це ускладнює фінансовий контроль у міжнародних корпораціях і потребує використання у складних випадках й інших технік контролю, насамперед ревізій.

Ревізія означає цільові спеціальні перевірки працівниками центрального офісу результатів діяльності зарубіжних відділень, за допомогою яких встановлюється не лише об’єктивність наданої звітності, а й причини, що призвели до наявного стану, а також розробляються шляхи поліпшення діяльності відділення і подолання негативних результатів.

Використання ревізій як інструменту контролю можна розглянути на прикладі системи управління закордонною діяльністю концерну «Сіменс» [8, с. 710—711]. У цій корпорації використовуються ревізії зарубіжних відділень і штаб-квартири. Сфери ревізій відділень включають управління майном, організаційні процеси, облік, баланс та оцінку бізнесу. Поточна ревізія проводиться спеціалістами відділень. Регулярна ревізія фахівцями центрального офісу здійснюється за дорученням керівництва концер­ну і може включати, окрім зазначених для регіональних одиниць сфер, також перевірку підприємницьких концепцій і стратегій цих відділень, доцільності діючих організаційних структур, ефективності виконання функцій, доцільності та якості застосованих технологій і продуктів.

Перевірки виконуються головним відділом концернових ревізій, який входить до складу центрального відділу планування. Ревізорська команда включає ревізорів зазначеного відділу концернових ревізій, фахівців інших підрозділів, а також експертів зі сторони. Таким чином, ревізія набуває рис консультування. Перевірки відбуваються раз на п’ять років із попередженням за рік зарубіжного відділення, що ревізується. Тривалість перевірки 4—5 тижнів. У заключному обговоренні узгоджується перелік заходів щодо усунення виявлених недоліків, виконання яких відстежується через рік спеціальною ревізією. Поряд із розглянутими вище плановими ревізіями в концерні «Сіменс» проводяться і спеціальні (позапланові) ревізії. Найчастіше вони здійснюються в разі зміни керівництва зарубіжного відділення або ж критичного розвитку подій.

Контроль якості потребує спеціальної техніки внаслідок великої ролі цієї характеристики в забезпеченні міжнародної конкурентоспроможності корпорацій. Головна особливість цієї техніки полягає в тому, щоб чітко визначити відповідальність належних підрозділів у досягненні встановлених рівнів якості. На рівні корпорації в цілому використовуються такі інструменти, як цикл контролю якості, колесо Демінга (планування — виконання — перевірка — реакція), система Шинго (досягнення нульових дефектів за допомогою особливих процедур «пока — йоке»), методи Тагуші (найкраще поєднання кількісних ознак продукції і виробничого процесу) і т. ін. Для виробничих дільниць широко застосовуються такі сім статистичних методів контролю якості: діаграма Паретто, причинно-наслідкова діаграма, стратифікація (розшарування), відомості перевірки, гістограми, діаграма розсіювання (кореляції), контрольні карти Шухарта. Із зазначеними спеціальними інструментами контролю якості студент може ознайомитись у навчальних виданнях [Чейз Р. Б., Эквилайн Н. Дж., Якобс Р. Ф., с. 208—226; Курицын А. Н., с. 119—129].

Контроль діяльності персоналу пов’язаний переважно з оцінкою виконання працівниками своїх обов’язків. З одного боку, це дозволяє визначити шляхи поліпшення діяльності працівників. З іншого боку, цей контроль дозволяє пов’язати винагороду з виконанням, визначити кандидатів на службове виконання. Найпоширенішими інструментами такого контролю є періодична оцінка менеджерами виконання роботи підлеглими. При цьому важливо врахувати відмінність між культурою виконання місцевим персоналом і культурою праці менеджерів-експатріантів.

Досить поширеними в міжнародних корпораціях є спеціальні центри оцінки, які виявляють потенціал співробітників для подальшого розвитку. У цих центрах широко використовуються різноманітні вправи, тести, ділові ігри та інші методи виявлення потенціальних здібностей працівників. Конкретні типові інструменти, що застосовуються зазначеними центрами оцінки, включають:

6. «кошикові» вправи, що потребують управлінської уваги;

7. групові вправи, в яких кандидати працюють як члени команди, що приймають рішення;

8. ділові вправи щодо прийняття рішень учасниками, які конкурують між собою на подібних ринках;

9. підготовка бізнес-плану;

10. вправи з написання ділових листів.

Після цього результати виконання зазначених вправ узагальнюються, проводяться інтерв’ю з менеджерами і визначаються перспективні кандидати для подальшого просування по службових сходах.

Важливий інструмент контролю, як контролінг, що широко використовується в практиці діяльності американських і німецьких міжнародних корпорацій. Контролінг, на відміну від звичайного контролю, поєднує планування, регулювання і контроль шляхом інтегрованого інформаційного забезпечення з метою управління прибутком. Контролінг включає до свого складу, окрім того, питання документування шляхом бухгалтерського обліку, підготовку і передачу первинної, орієнтованої на результат (як правило, прибуток) інформації, формування певних процедур, правил і т. ін.

Витоки контролінгу йдуть до середньовічних систем державного управління. Посада контролера (Coutrollour) існувала в XV ст. при дворі англійського короля. Завдання цієї посадової особи полягало в документуванні і контролі грошових і товарних потоків. У сучасному значенні система контролінгу була запроваджена вперше американськими компаніями «Ачісон, Топека енд Санта Фе Рейлроуд» в 1880 р. та «Дженерал Електрик» в 1882 р. Однак значного поширення контролінг набув лише після Великої депресії в 30-х роках минулого століття. Вагому роль у цьому процесі відіграв створений у 1931 р. Американський інститут контролерів, який в 1962 р. було перейменовано у Фінансово-адміністративний інститут. Завдяки діяльності цього інституту роль контролера було піднесено на такий самий рівень, як і казначея, чітко розмежовані їхні функції. Для глибшого розуміння цих положень нижче наведені зазначені функції, запропоновані Фінансово-адміністративним інститутом [8, с. 110—111].

Функції контролера:

8. Планування (складання, координація і реалізація фінансових планів).

9. Складання та інтерпретація звітів.

10. Оцінка результатів і консультування вищих менеджерів.

11. Питання оподаткування.

12. Складання звітів для державних органів.

13. Забезпечення збереження майна.

14. Народногосподарські дослідження (розстановка сил у зовнішньому середовищі).

Функції казначея:

8. Залучення капіталу.

9. Зв’язок з інвесторами.

10. Короткострокове інвестування.

11. Зв’язок з банками і фінансовий контроль.

12. Кредитори і дебітори.

13. Капіталовкладення.

14. Страхування.

До Європи, насамперед до Німеччини, ідеї контролінгу надійшли через практику застосування його на дочірніх фірмах американських компаній. Спочатку його сприйняли без довіри, оскільки ототожнювали з контролем. Однак згодом контролінг почав дедалі ширше застосовуватись в європейських компаніях, зокрема в Німеччині. Більше того, у США контролінг розглядався як прикладна концепція, орієнтована виключно на практику. У німецькомовних країнах в 70-х роках стала розвиватись теоретична концепція контролінгу. Тому між цими концепціями існують суттєві відмінності. Згідно з американською концепцією до контролінгу належать завдання як внутрішнього, так і зовнішнього обліку. У центрі німецької концепції контролінгу — внутрішній облік у різних формах: плановий, документальний, контрольний. Зовнішній облік, навпаки, не входить до завдань контролінгу.