3. Термінологічний словник

Антропогенез (гр.— людина і — походження) — процес виділення людини зі світу тварин та її розвитку.

Великі півкулі головного мозку — орган вищої нервової діяльно­сті, до складу якого входять кора великих півкуль і приблизно 14 міль­ярдів підкіркових нервових клітин. Кора великих півкуль пов'язана зі свідомістю і вищими психічними функціями людини, з набутим досві­дом і научінням.

Витіснення — спосіб уникнення внутрішнього конфлікту завдяки вилученню зі свідомості неприємної інформації.

Вища нервова діяльність — відображувальна умовнорефлек­торна діяльність кори головного мозку і найближчих до неї підкір­кових центрів, на яких ґрунтується психічна діяльність людини і тварин.

Вищі психічні функції — загальна назва, яка об'єднує види пізнавальних процесів у людей. До В. п. ф. належать довільні і опо­середковані форми уваги, сприймання, пам'яті, мислення, уяви і мовлення.

Відображення — загальна властивість матерії, яка проявляєть­ся у здатності матеріальних об'єктів відтворювати з різною адекват­ністю ознаки, властивості й характеристики інших об'єктів.

Вчення про дві сигнальні системи — теорія І. Павлова, за якою людина має дві сигнальні системи. Перша з них є такою самою, як І у тварин. У ній сигнальну функцію виконують предмети і явища та їх властивості, що безпосередньо діють на рецептори. На основі пер­шої у людини розвинулася друга сигнальна система — сукупність тим­часових нервових зв'язків, утворених за допомогою мови. Як сигна­ли перших сигналів слова складають суто людську сигнальну систему дійсності.

Валідність тесту (від лат. validus - міцний, здоровий) - поняття, яке вказує нам, що тест вимірює і наскільки добре він це робить. Необхідно мати на увазі, що назва тесту не обов'язково вказує на те, що він вимірює. Вона тільки дозволяє розпізнати його (А. Анастазі). Методи визначення валідності розподіляються за трьома основними критеріями: валідність за змістом; валідність за критерієм; конструктна валідність.

Валідність за змістом означає систематичну перевірку змісту тесту для того, щоб встановити, чи відповідає він репрезентативній виборці сфери вимірюваної поведінки. Така процедура валідності зазвичай застосовується для оцінювання тестів досягнень, які дозволяють виміряти, наскільки індивід оволодів конкретними навичками або навчальним предметом. Може скластися враження, що для встановлення валідності такого тесту досить лише перевірити його зміст. Наприклад, тест на множення, правопис чи бухгалтерські навички уже, вочевидь, міг би бути валідним, якби складався відповідно із завдань на множення, правопис і ведення бухгалтерських операцій. Але проблема не є такою простою, як може здатися. Відразу ж виникає питання адекватності вибірки всієї множини завдань. Тому тестовану сферу поведінки необхідно систематично перевіряти, аби існувала впевненість, що завдання тесту охоплюють усі головні аспекти і в правильній пропорції.

Очевидна валідність. Валідність за змістом не слід плутати з очевидною валідністю. Остання, власне, і не є валідністю як такою. Вона стосується не того, що тест насправді вимірює, а того, що він за першого розгляду нібито вимірює. Очевидна валідність - це те, наскільки тест здається цінним досліджуваному, офіційним особам, які ухвалюють рішення про його використання, або іншим неспеціалістам. Власне, очевидна валідність відображає ставлення останніх до тесту. Очевидна валідність як така - бажана властивість тесту. Наприклад, коли тести, розраховані на дітей і на умови школи, почали застосовувати для дорослих, останні часто ставилися до таких тестів вороже і критично саме через відсутність очевидної валідності. Справді, якщо зміст тесту здається дивним, недоречним або дитячим, то результатом буде погіршення обставин тестування, попри дійсну валідність тесту. Очевидна валідність є особливо бажаною в тестуванні дорослих. Її можна підвищити простим переформулюванням завдань так, щоб тестованому контингентові вони здавалися природними.

Валідність за критерієм показує, наскільки за результатами тесту можна судити про цікавий для нас аспект поведінки індивіда тепер або в майбутньому. Щоб визначити Її, виконання тесту зіставляють із критерієм, тобто з безпосередньою і незалежною мірою того, що повинен передбачити тест. Наприклад, для тесту технічних здібностей критерієм може бути подальша робота на виробництві; для тесту готовності до навчання - оцінки, отримані в коледжі; для тесту на невротизм - відгуки колег досліджуваного або інші доступні дані про його поведінку за різних життєвих обставин.

Конструктна валідність показує, наскільки результати тесту можуть розглядатися як міра певного теоретичного конструкта, або властивості. Прикладами таких конструктів є інтелект, розуміння просторових співвідношень, плавність мовлення, швидкість ходи, невротизм і тривожність. Будучи націлена на обширні, тривкі та більш абстрактні описи типів поведінки, ніж попередньо розглянуті типи валідності, конструктна валідність передбачає поступове накопичення інформації з різних джерел. Тут підходять будь-які дані, що кидають промінь на природу досліджуваного явища, на умови, від яких залежать його розвиток і прояв. У дослідженні конструктної валідності тесту використовуються такі критерії й чинники, як вікова диференціація, кореляція з іншими аналогічними тестами, факторний аналіз (статистичний метод визначення психологічних властивостей), внутрішня узгодженість тесту та ін.

Головний мозок — передній відділ центральної нервової систе­ми людини, розміщений у черепній коробці. Включає великі півкулі, проміжний мозок (таламус, гіпоталамус), середній мозок І задній мо­зок (мозочок, продовгуватий мозок).

Інтроспекція (лат. — заглядаю всередину) — спосте­реження за власною психічною діяльністю, самоспостереження.

Локалізація психічних функцій (лат.— місцевий) — міс­це розташування в центральній нервовій системі людини тих мозко- вих структур, які пов язані з її психічними процесами, станами і влас­тивостями.

Лонгітюдний і порівняльний методи (від лат. longitude - тривалість). Лонгітюдний метод характеризується тим, що протягом тривалого часу послідовно вивчаються ті самі досліджувані. При цьому можуть застосовуватися найрізноманітніші методи збору фактичного матеріалу, але вони скеровані на той самий об'єкт дослідження. Деякі дослідження особливостей особистості тривали десятиліттями.

За порівняльного методу паралельно та одночасно вивчаються різні об'єкти дослідження, хоча при цьому визначаються єдиний предмет і загальне завдання дослідження. Це можуть бути дослідження особливостей психіки школярів різного віку (порівняльно-онтогенетичне дослідження), психіки здорових і психічно хворих досліджуваних (порівняльно-патологічне дослідження), вивчення досліджуваних, які знаходяться в різних соціальних чи педагогічних умовах (порівняльно-соціальне, порівняльно-педагогічне дослідження).

Метод бесіди - це збирання фактів про психічні явища у процесі особистого спілкування за спеціально складеною програмою.

Плануючи бесіду, необхідно мати на увазі, що дані про явище, яке нас цікавить, може бути одержане у вигляді відповідей на прямо поставлені запитання (що знає досліджуваний про той чи інший об'єкт, яке ставлення до нього, яке коло інтересів тощо), так і побічним способом (обговорення прочитаної книги і т. ін.). Цей метод використовується для отримання додаткових даних про учня.

Метод вивчення продуктів діяльності є збиранням фактів в процесі аналізу матеріалізованих результатів психічної діяльності. Це можуть бути продукти трудової (виготовлені токарем деталі, проект інженера, картина художника тощо); навчальної (написаний твір, розв'язана задача, виконане креслення); ігрової (споруджений із кубиків "будинок", зроблена з піску "фортеця") діяльності.

За продуктом діяльності відтворюється процес виготовлення, при цьому відображається (проектується) ставлення людини до самої діяльності, навколишнього світу, природи, виявляється рівень розвитку розумових, сенсорних, моторних навичок. Вимоги до методу: • типовість (характерність) самої діяльності; • типовість умов діяльності; • аналіз різних продуктів діяльності. Цінність методу полягає в тому, що можна час від часу повертатися до аналізу матеріалізованих продуктів діяльності. Недолік: не всі психічні якості можна розкрити в продуктах діяльності. Тому метод вживається як допоміжний.

Метод анкети полягає у збиранні фактів на основі письмового самозвіту досліджуваних за спеціально складеною програмою. У складанні анкети велике значення має чіткість змісту запитань і чіткість їх формулювання. Анкети поділяються на два види: закриті й відкриті. У відкритих анкетах досліджувані повинні самі сформулювати відповіді на поставлені запитання; у закритих їм пропонується вибрати одну із запропонованих відповідей. Перевага відкритої анкети полягає в можливості отримати повніші дані про досліджуваних. Недолік - в тяжкості опрацювання через різноманітність відповідей. Закриті анкети є легкими для опрацювання, але їхні дані (відповіді) не виходять за задані наперед формулювання.

Позитивність методу анкет полягає в тому, що отримується велика кількість матеріалу, достовірність якого визначається "законом великих чисел". Недолік: відповіді не завжди є адекватними реальній поведінці досліджуваних.

Метод спостереження - це цілеспрямоване вивчення на основі сприйняття дій і вчинків особистості в різних природних ситуаціях. Перша вимога до спостерігача - збереження природності психічних проявів. Друга вимога - спостереження завжди має бути цілеспрямованим, тобто слід чітко визначити цілі й задачі, що їх належить вирішити у процесі дослідження. Третя вимога до методу спостереження - фіксація його результатів. Недолік методу: спостерігач (експериментатор) знаходиться в пасивній позиції: він змушений очікувати, коли настануть психічні явища, які його цікавлять.

Метод тестів. Вони призначені для того, щоб установити наявність чи відсутність уже відомих психологічних особливостей у тих чи інших досліджуваних. Тести мають відповідати таким вимогам:

1. Це стандартизовані випробування. Стандартизація досягається за рахунок того, що тестом те чи інше дослідження стає після багаторазової його перевірки на великій кількості досліджуваних.

2. Кожен тест повинен давати всім досліджуваним однакові можливості для проявлення наявних у них психологічних особливостей. Виконання цієї вимоги досягається за рахунок того, що в кожнім тесті вміщено різні за змістом і формою подачі завдання, завдяки чому в одних досліджуваних з'являються можливості виконати одні завдання, а в інших - інші.

3. Інтерпретація результатів виконання тесту.

Тести - це найчастіше разові випробування, вони дозволяють зробити зріз, зафіксувати те, що є на даний момент.

Тому не можна на основі результатів тесту будувати прогнози, передбачати можливості чи міру успішності подальшого психічного розвитку.

У психології широко відомі три види тестів.

1. Тести визначення здібностей дозволяють провести відносні виміри рівня розвитку психічних властивостей (наприклад, властивостей пам'яті, мислення, уяви тощо), які визначають успіх діяльності.

2. Тести успішності дають можливість визначити ступінь готовності до певної діяльності, тому що заміряють рівень засвоєння знань і навичок, необхідних для тієї чи іншої діяльності.

3. Проективні тести найчастіше скеровані на те, щоб встановити наявність певних психічних властивостей у даної людини. Проективними вони називаються тому, що складаються з таких стимулів, реагуючи на які людина проектує (виявляє) властивості, притаманні її особистості. Для цього, скажімо, пропонується тлумачення події, відновлювати ціле за деталями, надавати сенс неоформленому матеріалові, створити оповідання за малюнком із невизначеним змістом.

Метод експерименту. Основним методом психології, як і інших наук, є експеримент - метод збирання фактів у спеціально створених умовах, які забезпечують активний прояв досліджуваних психічних явищ.

Є два види психологічного експерименту: лабораторний і природний. Лабораторний експеримент може здійснюватись як із використанням апаратури, так і без неї, але із застосуванням спеціально розроблених експериментальних матеріалів. Він часто скеровується на вивчення цілісної діяльності людини. У спеціальних умовах може вивчатися взаємодія різних компонентів (моторних, перцептивних, мнемонічних, інтелектуальних, вольових, характерологічних) у процесі психічної діяльності людини.

Саме так будується дослідження складної діяльності оператора в інженерній психології, комплексно вивчаються психічні можливості космонавтів, досліджується поведінка людей у різноманітних стресових ситуаціях.

У природному експерименті, на відміну від лабораторного, зберігається зміст звичайної діяльності людини, але створюються умови, за яких обов'язково викликається (провокується) досліджуване психічне явище. Так, розвиток природного експерименту в царині педагогічної психології привів до створення психолого-педагогічного експерименту. Суть його полягає в тому, що вивчення школяра ведеться безпосередньо в процесі реального навчання і виховання, але з обов'язковим активним формуванням тих психічних особливостей, що вибираються як предмет навчання.

Надсвідоме — рівень психічної активності особистості при вико­нанні творчих завдань, який не піддається індивідуальному усвідомлено-вольовому контролю.

Несвідоме — сукупність психічних явищ, що виникають під впли­вом чинників, яких людина не відчуває і про які нічого не знає.

Несвідоме колективне (архетип) – (гр. — початок, походження і— відбиток, форма) — центральне поняття аналітичної психології. Спосіб поєд­нання образів, які передаються від покоління до покоління. За К. Г. Юнгом, архетипи є структурними елементами людської психіки, які містяться в колективному несвідомому, задають загальну структу­ру особистості, структурують розуміння людиною світу та самої себе і є основою творчості.

Несвідоме особистісне — сукупність раніше усвідомлених пере­живань, які стали забутими або витісненими зі свідомості.

Онтогенез (гр. — суще і— народження, походжен­ня) — індивідуальний розвиток організму з моменту народження до смерті.

Психіка (гр. — душевний) — властивість високоорганізованої матерії, що проявляється у відображенні об'єктивної дій­сності.

Психічні властивості — стійкі індивідуально-психічні особливос­ті людини, які характеризують її як особистість чи індивідуальність і виявляються в її поведінці.

Психічні процеси (лат. — проходження) — складні ви­ди внутрішньої діяльності людини, спрямовані на пізнання себе і на­вколишнього світу.

Психічні стани — емоційно забарвлені мінливі стани людини, які виникають під впливом різних обставин життя, стану здоров'я та ін­ших факторів.

Соціалізація (лат.— спільність, суспільство) — процес перетворення людської істоти на суспільного індивіда, утвердження його як особистості, залучення до суспільного життя як активної, діє­вої сили.

Спадковість — відновлення в нащадків біологічних особливос­тей батьків.

Сублімація (лат. — підіймаю, підношу) — витрата або пе­реключення енергії лібідо на різні дозволені види діяльності.

Тест (англ.— випробування) — короткочасне стандартизо­ване випробування, спрямоване на визначення у того, кого дослі­джують, показників розвитку певних психічних властивостей.

Філогенез (гр.— рід, плем'я, вид і — походження) — історичний розвиток різних родів і видів організмів. Філогенез у психології означає зміни психіки людини, що сталися під час її біологічної еволюції під впливом умов життя.

Центральна нервова система — основний орган психічної дія­льності людини, який включає в себе головний і спинний мозок, що розташовані відповідно в черепі та хребті.