6.Питання для самостійного вивчення.

1. Виникнення та історія розвитку педагогіки.

2. Підготовка до дискусії на тему: "Як би я був викладачем…, або як отримати якісну освіту?"

7. Інформаційні джерела. Конспектувати! Основна література:

1. Національна доктрина розвитку освіти // Освіта. - №26. – 2002. – С.2-4.

2. Лозниця В.С. Психологія і педагогіка: Основні положення. – К.: Екс Об, 1999. –С. 199-208.

3. Степанов О.М., Фіцула М. М. Основи психології та педагогіки: Навчальний посібник. – К.: Академвидав, 2005. – С. 231 – 303.

4. Балл Г. Гуманiзацiя освiти в контекстi сучасностi:психолого-педагогiчнi орiєнтири / / Освiта i управлiння. - 1999. - N3. - С.21-32

Ознайомитися! Додаткова література:

5. Подласый И.П. Педагогика. Новый курс: Учебник для студ.пед. вузов: в 2 кн. – М.: ВЛАДОС, 1999. – Кн.1. – С.9-71;

6. Психология и педагогика: Учебн. пособие /Под ред. Радугина А.А. – М.: ЦЕНТР, 1997. С.182-192.

Тема 2.5 Теорія і методика навчання

(Лекція - 0 год., семінар 2 год.)

1. Методичні поради до вивчення теми.

Студент повинен засвоїти, що на сучасному етапі розвитку освіти перед закладами освіти стоять завдання: формування в учнів творчих здібностей, самостійності, потреби і вміння систематично вчитися, вміння робити самостійні висновки. Здійснення принципу розвиваючого навчання потребує від викладача цілеспрямованого керування пізнавальною діяльністю учня. Учіння доцільно розглядати як активну цілеспрямовану діяльність, яка полягає у засвоєнні знань, навичок та умінь, способів їх набуття, форм поведінки та видів діяльності.

Своєрідністю учіння є те, що воно спрямоване не тільки на засвоєння суб'єктом знань, умінь та навичок, а й на формування якісних змін у самого суб'єкта учіння. Учіння є необхідною умовою всебічного психічного розвитку людини і триває у різних формах протягом життя.

Індивідуальний підхід і диференційоване навчання можуть бути реалізовані за умови, що вчитель ураховуватиме рівень знань учнів, вікові та індивідуальні особливості їхнього духовного розвитку, мотиви навчання, здібності, вольові і моральні риси особистості, властивості темпераменту.

Навчання – це цілеспрямований процес формування і розвитку в людей знань, навичок і умінь з урахуванням вимог сучасного життя і діяльності. Навчання як суспільне явище є цілеспрямована, організована, систематична передача старшими і засвоєння підростаючим поколінням досвіду суспільних відносин, результатів розвитку суспільної свідомості, культури продуктивної праці, знань про активне перетворення й охорону навколишнього середовища. Навчання забезпечує спадкоємність поколінь, повноцінне функціонування суспільства і відповідний рівень розвитку особистості. У цьому полягає його об'єктивне призначення в суспільстві.

Головними механізмами освоєння змісту в процесі навчання є цілеспрямовано організована в спеціальних формах взаємодії спільна діяльність дітей і дорослих, їх змістовне пізнавальне спілкування. Навчання залежить від конкретно-історичних умов. Різноманітні епохи і цивілізації залишають свій відбиток на його організації.

Соціальна, педагогічна, психологічна сутність навчання найбільше повно і яскраво виявляється в його функціях.

Зверніть увагу на функції навчання:

• Формування в людей знань, навичок і умінь. У ході її реалізації в індивідів формуються і закріплюються основні необхідні для усіх випадків життя і діяльності знання, навички й уміння.

• Формування світогляду людини. Він формується в дітей і дорослих поступово, у міру узагальнення знань, що дозволяють судити про навколишній світ.

• Функція розвитку особистості і самостійного мислення. Розвиток людини є кількісне і якісне зростання його фізичних, фізіологічних і психічних характеристик, серед яких виділяються насамперед інтелектуальні.

• Профорієнтаційна функція навчання. У процесі навчальної і продуктивної праці, набуття конкретних знань і навичок в галузі тієї або іншої фахової діяльності в дитині формується інтерес до неї.

• Функція підготовки до безупинного навчання орієнтує людину на активну участь у виробництві і суспільних відносинах, готує до практичної діяльності, націлює на постійне удосконалювання своєї політехнічної, фахової, загальноосвітньої підготовки.

• Функція креативності націлює особистість на безупинний розвиток її всебічних якостей та творчості.

Вивчення теми передбачає чітке усвідомлення сутності, структури і рушійних сил навчання. Зовнішньо навчальний процес постає перед нами як спільна діяльність педагога і учнів, у ході якої педагог націлює, інформує, організує, стимулює діяльність, коректує й оцінює її, а той, якого навчають, опановує зміст, види діяльності, що відображені в програмах навчання. Очевидний двосторонній характер навчання, що завжди містить взаємозалежні і взаємообумовлені процеси – викладання і учіння.

Учитель у навчальному процесі виступає як організатор і керівник пізнавальної діяльності учнів, він створює умови, за яких учні можуть найбільш раціонально і продуктивно вчитися.

Учіння – це система пізнавальних дій учня, спрямованих на вирішення навчально-виховних завдань.

Ефективність засвоєння знань багато в чому залежить від мотивації учіння.

Оволодіння знаннями, засобами діяльності (уміннями) може відбуватися в двох основних варіантах побудови навчального процесу: репродуктивному і продуктивному (творчому).

Репродуктивний варіант містить у собі сприйняття фактів, явищ, їхнє наступне осмислення (установлення зв'язків, виділення головного і т.д.), що призводить до розуміння. Основне з матеріалу (вихідні положення, теза, аргументація, доказ, висновки) студент повинен утримати в пам'яті, що вимагає спеціальної мнємічної діяльності. Запам'ятовування зрозумілого призводить до засвоєння матеріалу.

Продуктивний варіант побудови навчального процесу містить ряд нових елементів. Він складається з орієнтувального, виконавчого і контрольно-систематизуючого етапів. Здобування, застосування знань тут носить пошуковий, творчий характер. Стимулюються самоаналіз, саморегулювання, ініціатива.

Виходячи з цього, можна визначити логічні ланки навчального процесу. Навчальний процес у цьому контексті - це ланцюг навчальних, ситуацій, пізнавальним ядром яких є учбово-пізнавальні задачі, а змістом - спільна діяльність педагога учнів у вирішенні задачі з залученням різноманітних засобів пізнання і навчання.

Таблиця 1. Етапи продуктивного варіанту навчання

Сприйняття, або самостійне формулювання умов задачі. Аналіз умов задачі. Відтворення (або поповнення) необхідних для рішення знань. Прогнозування процесу і результатів, формулювання гіпотези. Упорядкування плану (проекту, програми) рішення.	Орієнтувальний етап
Спроби рішення задачі на основі відомих засобів. Переконструювання плану рішення, побудування нового засобу.	Виконавчий етап
Рішення задачі новими засобами. Перевірка рішення. Введення отриманого знання (засобу) у наявну в студента систему. Вихід на нові проблеми.	Контрольно-систематизуючий етап

Будь-яка пізнавальна задача суперечлива за своєю природою. Вона синтезує досягнуте і націлює на оволодіння ще не пізнаним, на формування нових підходів і прийомів. Рішення й подолання цього протиріччя між досягнутим і непізнаним викликає інтерес та прагнення до діяльності, до активності й є рушійною силою навчального процесу. Вирішується, вичерпується задача, створюються нові умови і відношення – виникає нова навчальна ситуація.[19,с.43-45]

Принципи навчання – це основні положення, що визначають систему вимог до змісту, організації і методики навчання.

• Принцип свідомості, активності і самостійності навчання вимагає: усвідомлення тими, яких навчають, відповідальності за цілі і задачі заняття, його практичне значення; стимулювання пізнавальної активності за допомогою ефективних методів, прийомів, технічних і інших засобів наочності, сучасних методик, прийомів навчання; сприяння проявам ініціативи, творчості в процесі вивчення навчального матеріалу і застосування його на практиці.

• Принцип систематичності, послідовності і комплексності навчання потребує: давати чітку систему знань з навчальної дисципліни; зв'язувати нову інформацію з вже засвоєною; забезпечувати систематичний і діючий контроль за організацією і результатами процесу навчання; здійснювати чітке планування навчальних занять; дотримуватись логічного зв'язку у розташуванні навчального матеріалу.

• Принцип науковості і доступності навчання орієнтує на: постійне урахування розумових і фізичних можливостей учнів; доступність для них навчального матеріалу, темпу його викладання; вивчення навчального матеріалу поступово, переходячи від простого до складного, дохідливе розкриття складних питань. Змістом навчання повинно бути ознайомлення учнів та студентів з об’єктивними науковими фактами та теоріями.

• Принцип міцності оволодіння знаннями, навичками й уміннями потребує: усвідомлення учнями та студентами значення навчального матеріалу для їхньої практичної діяльності; вироблення установки на міцне і тривале запам'ятовування навчального матеріалу і, насамперед, його основних положень; систематично організованого повторення раніше вивченого навчального матеріалу; застосування вивченого навчального матеріалу в практичній діяльності; стимулювання самостійної роботи; ведення систематичного контролю за засвоєнням навчального матеріалу.

• Принцип групового і індивідуального підходу в навчанні потребує: навчання дітей злагодженим спільним діям; формування в групі навчання позитивного психологічного клімату (гарного настрою, дружніх стосунків, позитивних традицій); урахування індивідуальних особливостей людини.

• Принцип наочності навчання орієнтує на те, що наочність повинна відповідати цілі й змісту занять, бути зрозумілою і доступною, відповідати вимогам педагогічної психології, застосовуватися творчо і методично правильно. Я.А. Коменский сформулював це “золоте правило” дидактики таким чином:” Усе, наскільки можливо, уявляти почуттям...”. Наочність як принцип навчання ґрунтується на показуванні конкретних предметів, явищ, процесів, або їх образних відтворень та моделей.

Зверніть увагу на те, що дидактика покликана допомогти педагогові знайти відповіді на чотири питання: кого вчити, для чого вчити, чому вчити, як вчити? Запитання, безсумнівно, складні, на які не можна дати однозначних відповідей. Особливо важке питання «Як вчити?», тому що не можна дати готового рецепта, знайти узагальненого алгоритму через гнучкість і рухливість навчального процесу в цілому та окремих його елементів, неповторності й індивідуальності двох найважливіших складових навчання – педагога і учня.

Але водночас дидактика пропонує розуміння суті і закономірностей навчання, принципів і підходів, систему методів і засобів реалізації поставленої задачі.

Одна з найважливіших проблем дидактики – проблема методів навчання – залишається актуальною як у теоретичному, так і безпосередньо практичному плані. У залежності від її рішення знаходяться сам навчальний процес, діяльність викладача і студентів, учнів, а отже, і результат навчання в цілому.

І.Я.Лернер і М.Н.Скаткін запропонували виділити п'ять методів навчання, причому в кожному наступному ступінь активності і самостійності в діяльності учнів зростає.

1. Пояснювально-ілюстративний метод. Учні одержують знання на лекції, із навчальної або методичної літератури, через екранний посібник у «готовому» вигляді. Сприймаючи факти, оцінки, висновки, вони залишаються в рамках репродуктивного мислення. У школі та вузі даний метод знаходить саме широке застосування для передачі великого масиву інформації. Головний недолік методу у тому, що творче, самостійне мислення не розвивається, а мотивація до навчання знижується.

2. Репродуктивний метод. До нього відносять застосування вивченого на основі зразка або правила. Діяльність тих, яких навчають , має алгоритмічний характер, тобто виконується за інструкціями, вказівками, правилами в аналогічних із зразком ситуаціях.

3. Метод проблемного викладу. Використовуючи найрізноманітніші джерела і засоби, педагог, перед тим , як викладати матеріал, ставить проблему, формулює пізнавальну задачу, а потім, розкриваючи систему доказів, порівнюючи точки зору, різноманітні підходи, показує засіб рішення поставленої задачі. Студенти як би стають свідками і співучасниками наукового пошуку. І в минулому, і в сьогоденні такий підхід широко використовується.

4.Частково-пошуковий, або евристичний метод. Полягає в організації активного пошуку рішення висунутих у навчанні пізнавальних задач. Процес мислення набуває продуктивний характер, але при цьому поетапно направляється і контролюється педагогом або самими учнями на основі роботи над програмами (у тому числі і комп'ютерними) і навчальними посібниками. Такий метод, однією з різновидів якого є евристична бесіда – перевірений засіб активізації мислення, збудження інтересу до пізнання на семінарах і колоквіумах.

5. Дослідницький метод. Після аналізу матеріалу, постановки проблем і задач і стислого усного або письмового інструктажу ті, яких навчають, самостійно вивчають літературу, джерела, ведуть спостереження і виконують інші дії пошукового характеру. Ініціатива, самостійність, творчий пошук виявляються в дослідницькій діяльності найбільш повно.