32.Психологічні ідеї Френсіса Бекона

Френсіс Бекон (1561-1626) - англійський філософ, основоположник сучасної англійської емпіризму, стверджував, що необхідно відмовитися від вивчення загальних питань, що стосуються природи душі, виключити органічні функції з її складу і перейти до емпіричного опису її процесів.

Концепція душі. Виділяються два типи душі і властиві їм здібності.

1. Раціональна, божественна душа (або дух) володіє пам'яттю, розумом, розумом, уявою, бажанням (потягом), волею.

2. Відчуваючи, нераціональна душа має здатність до відчуття і здатністю вибору, тобто прагненням до сприятливих і від несприятливих обставин і можливістю здійснювати довільні рухи.

Теорія пізнання. Почуття виділяються як первинний елемент пізнання, однак вони не дають всієї повноти і об'єктивності картини світу. Об'єктивне пізнання полягає в застосуванні раціонального методу до чуттєвих даних. Емпіричне пізнання має обмеження, помилки (ідоли), обманюють людини. Виділяється 4 типи обмежень-ідолів:

1) ідоли роду, які закладені в самій природі людини;

2) ідоли печери - індивідуальні помилки окремої людини;

3) ідоли площі - помилки, що виникають в силу взаємної зв'язаності і співтовариства людей;

4) ідоли театру, вселившиеся в душі людей з різних догматів філософії.

Значення психологічних ідей Бекона

1. Завершив етап розвитку психології, де предметом вивчення була душа, і дав початок розвитку нового етапу, де головним предметом вивчення стає свідомість.

2. Запропонував конкретні способи практичного вивчення предмета: досвід, експеримент.

3. Пропонував єдину науку про людину, частиною якої є психологія: філософія розглядає людину як таку, громадянська філософія вивчає його у взаємодії з іншими людьми, заклав принцип міждисциплінарності наук.

4. Сприяв поділу наук про людину на вчення про особистість і вчення про зв'язок душі і тіла, поділ їх предметів і завдань, що спричинило за собою поділ предмета психології у відповідності з конкретними завданнями.

33.Які проблеми домінують у французькій психології 18 ст.? Охарактеризуйте особливості розвитку теорії пізнання в психології Дж. Берклі та д. Юма.

Загальна характеристика психології в XVIII столітті

Розвиток психології в XVIII в . , На відміну від попереднього століття , пов'язане більшою мірою не з раціоналізмом , але з сенсуализмом , який, починаючи з концепції Д. Локка , набував все більшого значення не тільки для пояснення процесів пізнання , а й для загальної характеристики поведінки , здібностей і особистих якостей людини.

Завдяки роботам Ф. Бекона , Р. Декарта та інших вчених до XVIII в . була доведена необхідність побудови об'єктивної науки , незалежної від віри і побудованої на розумі .

Інтенсивний розвиток науки в цей період привело до виникнення в суспільній свідомості ідеї прогресу , думки про те , що все в світі розвивається від простого до складного , від менш розвиненого і досконалого до все більш розвиненому і досконалого. При цьому Особливо значущим для психології була поява в середині XVIII в . перший власне психологічної школи - ассоціанізму , що сприяло виділенню психології в самостійну , а потім в експериментальну науку. В цей же час широке поширення отримав і сам термін « психологія» , запропонований ще в 1590 р. німецьким вченим Н. Гокленіусом , але став у Європі загальновідомим після виходу книг німецького психолога Х.Вольфа « Емпірична психологія» ( 1732 ) і « Раціональна психологія » ( 1734).

Хоча домінуючою тенденцією в психології цього періоду був механіцизм , тобто прагнення пояснити психічне життя виходячи з законів механіки , важливим моментом у розвитку психології XVIII в . стала поява перших концепцій , що пов'язують психіку з культурною або географічним середовищем .

Відомий французький просвітитель Ш. Монтеск'є у книзі « Про дух законів» ( 1748 ) писав про те , що існує « загальний дух народу» , який залежить від багатьох факторів , насамперед від географічних умов.

Німецький учений І. Гердер у працях « Ідеї філософії в історії людства» (1789-1791) і « Про походження мови» ( 1770 ) відстоював як найважливішого фактора не клімат , а мова , кажучи про те , що етнічна своєрідність проявляється в народній поезії .

Кант в своїх лекціях з фізичної географії та антропології , повертаючись до ідеї Монтеск'є , говорив про те , що схильності людей обумовлені кліматом , в якому вони живуть , і їх забобонами , маючи на увазі під ними і особливості мислення .

Описані теорії вперше виводили закони психіки із зовнішнього , соціальної чи природної ситуації розвитку людини , пов'язуючи зміст свідомості з новими чинниками. Це дозволяло вивчати свідомість , спираючись не тільки на интроспекцию , а надалі розробляти і нові методи об'єктивного дослідження , і нові напрями психології - етнопсихологію , соціальну та диференційну психологію.

Англійський філософ Д. Берклі (1685-1753) поклав в основу своєї концепції положення Локка про провідну роль відчуттів у формуванні понять. Відкинувши ідею про зв'язок відчуттів із зовнішнім світом , у главу кута Берклі поставив поняття про внутрішній досвід , ставши родоначальником крайньої форми суб'єктивно - ідеалістичного погляди на зовнішній світ і психічне життя . Його формула пізнання свідчила: «Бути означає бути в сприйнятті » , тобто , по Берклі , те, що люди приймають як незалежні від свідомості речі , є не що інше , як комплекс їх внутрішніх відчуттів, які ніяк не відображають стан зовнішнього світу. Поки людині здається , що він бачить або чує якийсь об'єкт , він реально існує , але варто закрити очі - пропадає не тільки відчуття , але і об'єкт.

Не дивно тому , що Берклі відкинув поділ якостей предметів на первинні та вторинні , про що говорили Демокріт і Локк . Берклі ж стверджував , що ніяких якостей , окрім безпосередньо відчувають суб'єктом , не існує. Виходячи з цього , всі якості , по суті , є вторинними , тобто придуманими суб'єктом , так як якості , реально належать предметам , не існують, у всякому разі , вони непізнавані для людини.

Заперечуючи можливість конкретної людини перевірити істинність або хибність його знань , Берклі підкреслює , що існує все ж деякий критерій істинності в сукупності ідей багатьох людей , в їх досвіді. Якщо видається наукою за закони природи - це безперервна послідовність ідей , то чому всі люди бачать одне й те ж , наприклад аркуш паперу білим , а траву - зеленою. Берклі пов'язував це з зумовленістю , даруемой Богом. Він писав , що в нашому пізнанні розум пасивний, він лише спостерігає зміну феноменів , між якими немає зв'язку , але існує довільна активність Бога.

Психології сприйняття Берклі присвятив трактат «Нова теорія зору » ( 1709 ) . У ньому він використовував принцип асоціації , щоб пояснити сприйняття видимого простору. Звертаючись до поверхні сітчастої оболонки ока , можна зрозуміти , як виникає образ двох вимірів простору - вертикального і горизонтального , але нез'ясовно сприйняття глибини , дистанції , на яку відстоїть зриме суб'єктом . Це сприйняття виникає завдяки тому , що до сітчастого зображенню приєднуються тактильні відчуття і виникає за допомогою асоціації ( Берклі називав її « суггестией » ) тривимірний образ. Стало бути , цей образ не є « вродженим » , він складається з досвіду людини. З цих же позицій Берклі проаналізував інші компоненти процесу побудови зорового сприйняття.

Відносини між відчутних і зоровими відчуттями розглянуті і в іншій роботі Берклі - «Принципи людського пізнання » ( 1710 ) . Він говорить про те , що психічні явища пов'язані між собою не причинними , а символічними знаковими відносинами. Одне служить знаком іншого . Вогонь при зближенні з ним - не причина болю , а знак, що попереджає про неї. Одним знаком ми можемо попереджати інші , і цього достатньо , щоб правильно поводитися . Таким чином , відчуття, якщо і не дають істинних знань про зовнішній світ , у всякому разі , допомагають нам вибудовувати поведінку , тобто мають прагматичну значущість .

Ідеї ​​Локка і Берклі отримали розвиток в роботах іншого відомого англійського психолога і філософа - Давида Юма ( 1711-1776 ) . У роботах « Трактат про людську природу » (1734-1737) і « Дослідження про людське розуміння » ( 1748 ) він писав про те , що« розум ніколи не має перед собою ніяких речей , крім сприйнять , і він не може ... призвести досвід щодо співвідношення між сприйняттями та об'єктами ». Тому єдиним джерелом пізнання і є наші сприйняття , на підставі яких ми створюємо свої судження про зовнішній світ і про себе. Таким чином усувається протиставлення об'єкта та суб'єкта , так як об'єкт - комплекс сприйнять , а суб'єкт - процес сприйняття . Різниця між цими різними групами сприйнять лише в їх комбінаціях , але не в походженні .

Джерелом знань є переживання людини , які поділяються їм на враження і уявлення ( або ідеї) . З точки зору Юма , різниця між враженнями і уявленнями не в тому , що одні ( відчуття) відображають реально існуючі предмети , а інші ( подання) - спогади про них , а тільки в їх силі і виразності .Але існують і більш складні ідеї , які не пов'язані безпосередньо з досвідом. Так , людина може уявити собі крилатого коня або золоту гору , яких він ніколи не бачив і не побачить , однак складові частини будь , найскладнішою , ідеї все ж відбуваються з вражень . Для доказу цього положення Юм використовує дані не тільки психології , а й медицини , кажучи про те , що у сліпих від народження людей не існує ідеї кольору. Міркування про механізми формування складних ідей привели Юма до обговорення ролі асоціацій , які лежать в основі мислення . Він виділяв асоціації за подібністю , контрастом (про що писав і Берклі) , суміжності в просторі і часі , а також за законом причинного зв'язку . Останні стали предметом особливо пильного аналізу з його боку.

Він доводив , що на основі одного сприйняття , без досвіду , неможливо скласти картини світу і тим більше діяти в ньому . Так , спостерігаючи за поточною водою , можна сказати про її кольорі або швидкості течії , але не можна припустити , що в ній можна потонути або що по ній можна сплавляти колоди. Жоден об'єкт не проявляє при чуттєвому сприйнятті ні причин , його породили, ні дій , які він може призвести . Тільки досвід розкриває ці зв'язки , і людина , звикнувши спостерігати за явищами, що відбуваються в певній послідовності , починає думати , що одне явище служить причиною іншого . Але будь-який досвід людини обмежений , тому те , що здається йому причинно- наслідковим зв'язком , може бути зв'язком випадковою. Наше передбачення , що грунтується на звичці і досвіді , може бути лише вірогідним , але не істинним.

Заперечуючи достовірну зв'язок між явищами , Юм доходив висновку , що джерело цього зв'язку не зовнішній світ , але сама людина , особливості його психіки , які трансформують власні звичні уявлення в не залежну від свідомості причинний зв'язок . На думку Юма , що не причинний зв'язок лежить в основі асоціацій , а асоціація як універсальна властивість психіки лежить в основі створення причинного зв'язку , наших суджень. Так асоціація , як і у Локка , стає причиною помилок , властивих мисленню людини. Однак у Юма це помилка не помилка , але закономірний результат розумового процесу , так як інших знань у людини і бути не може.

Важливим було і положення Юма про відсутність не тільки об'єкта , а й суб'єкта . Дійсно , якщо зовнішній світ - це комплекс вражень , які людина пов'язує для своєї зручності в певні поняття , то ж і результати рефлексії своїх думок і переживань зв'язуються в комплекс « Я» за законом тієї ж звички.

Таким чином . Юм поклав початок тієї прагматичної позиції в психології , яка на початку XX в . лягла в основу прагматизму і функціоналізму Джеймса. Він також одним з перших заговорив про різницю між описовими ( спрямованими на використання ) і пояснювальними ( спрямованими на пізнання суті ) науками , відносячи психологію і філософію саме до описовим наукам. Ідеї ​​Юма також лягли в основу вельми поширеною до XIX в . теорії позитивізму , розроблюваної О. Контом , яка справила великий вплив на розвиток психології.

Берклі і Юм , розробляючи закони асоціацій і пов'язуючи їх з особливостями психіки людини, все ж розглядали ці закони як окремий випадок своєї концепції.