59.Психологічні ідеї в. Джеймса

Вільям Джеймс (1842-1910), американський психолог, творець першої американської лабораторії, засновник американського напрямку в функционализме, створеному австрійським психологом Ф. Брентано і конкуруючому з структуралізмом Е. Тітчінера.

Теорія емоцій. Основною ідеєю теорії служить вказівка ​​на зв'язок між емоціями і їх фізіологічними проявами, але зі зворотного боку, тобто не фізіологічне зміна виникає під дією емоції, а емоція народжується з відповідного фізіологічної дії, наприклад смуток народжується з фізіологічного процесу плачу.

Теорія свідомості. Предметом психології є свідомість, але не з точки зору вивчення його структури та механізмів з'єднання його елементів, як це постулировала школа В. Вундта, а вивчення його роботи, дослідження законів і механізмів, що обумовлюють специфіку його функціонування. Свідомість має ряд характеристик:

- Цілісність, тобто відсутність будь-яких зв'язок всередині самої свідомості;

- Безперервність роботи, постійний рух, назване «потоком свідомості", коли відбувається більш-менш точне усвідомленням будь-яких зовнішніх (предмети, речі) і внутрішніх явищ {думки, почуття, відчуття);

- Динамізм, постійна мінливість усвідомлення навіть звичних речей;

- Різна інтенсивність і чіткість усвідомлення тих чи інших явищ і речей;

- Селективність, вибірковість в усвідомленні як зовнішніх, так і внутрішніх образів і велінь, а який саме образ буде виходити на перший план, обуслов ливается бажаннями та інтересами самого індивіда.

Метод вивчення функції свідомості - тільки безпосереднє самоспостереження, інтроспекція, в якій індивіду відкриваються не елементи, а цілісні конкретні стану свідомості, мінливі в кожен момент часу.

Ідеї ​​В. Джеймса зумовили формування підходу до дослідження свідомості не як структури, а як найважливішої функції організму - свідомість трактується по-новому, з точки зору його пристосувальної функції.

60. В. Джеймс , Ланге

В. Джеймс відомий в психології як творець однієї з перших теорій особистості. Ключові положення цієї теорії такі.

1. Особистість, за Джеймсом, має дві сторони: «емпіричне Я», тобто пізнаване і визначається як особистість, і «чисте Я», яке пізнає світ і себе.

2. Структура-емпіричного Я »:

- Фізична особа, в яку включені власна тілесна організація, одяг, а також будинок, сім'я, матеріальноесостояніе;

- Соціальна особистість, що розуміється як визнання в нас особистості з боку інших людей, а також його соціальні ролі. Це означає, що в людини стільки соціальних особистостей, у скільки соціальних груп він психологічно включений;

- Духовна особу, яка представляє собою єдність всіх духовних властивостей і станів особистості: мислення, емоції, бажання і т. п., і ядром цієї складової є почуття активності Я.

3. Виділення в структурі особистості такого важливого феномена, як самооцінка, яка, за Джеймсом, складається з самоповаги особистості, її домагань і зовнішнього впливу, а саме успішності у здійсненні домагань.

4. Рівень самооцінки можна обчислити за формулою:

Історичне значення розуміння В. Джеймсом особистості людини полягає в тому, що, по-перше, ним була створена перша в історії психологи і теорія особистості, по-друге, його погляди на особистість як на духовну сутність, яка розвиває сама себе, зробили серйозний вплив на погляди прихильників екзистенціалізму і відповідно на створення ними своїх екзистенційних теорій особистості.

«Периферична» теорія В. Джемса - Г. Ланге. Американський психолог В. Джемс висунув «периферичну» теорію емоцій, яка ґрунтується на тому, що емоції пов´язані з певними фізіологічними реакціями, про які йшлося вище.Незалежно від В. Джемса датський патологоанатом К.Г. Ланге 1895 р. опублікував працю, у якій висловлював схожі думки. Але якщо для першого органічні зміни зводилися до вісцеральних (внутрішніх органів), то для іншого вони були переважно фазомоторними. Радість, на його думку, є сукупністю двох явищ: посилення моторної іннервації й розширення кровоносних судин. Звідси походить й експресивне вираження цієї емоції: швидкі, сильні рухи, гучне мовлення, сміх. Сум, навпаки, є наслідком ослаблення рухової іннервації й звуження кровоносних судин. Звідси мляві, уповільнені рухи, слабкість і беззвучність голосу, розслабленість і мовчазність.