8.Дайте визначення та характеристику первісним віруванням людей. Дайте загальну характеристику розвитку психологічної думки у Стародавньому світі.

Первісний лад склався приблизно 40 тис. років тому і пройшов три основні стадії розвитку: ранній матріархат, пізній (розвинутий) матріархат і патріархат. Кожній з них відповідала форма релігії, яка відображала особливості світосприйняття людей у конкретних умовах: ранньому матріархату — тотемізм, пізньому — землеробський культ, патріархату — шаманізм. Усі ці форми не поширювалися поза родом чи племенем, тому їх називали родоплемінни­ми віруваннями. До ранніх форм релігійних вірувань нале­жать також магія, фетишизм і анімізм, які виникли в період формування родового ладу.

Магія— віра в можливість впливу на довколишній світ через надприродне — фе­тишів, духів тощо шляхом чаклунського дійства.Наприклад, мисливці деяких північноамериканських індійських племен ще в XIX ст. перед початком полюван­ня на бізонів виконували ритуальний танець, вважаючи, що завдяки цьому їм пощастить заманити бізонів до стійбищ і забезпечити вдале полювання.

В уяві людей магія посилювала їх вплив на природу. Тоді вважалося, що людина може вплинути на природу не лише своєю працею (природні рухи), а й особливими сим­волічними діями — обрядами (надприродний шлях).

Фетишизм— віра в існу­вання у матеріальних об'єктів надприродних властивос­тей.Фетишами називають предмети, яким віруючі припи­сують надприродні якості. У сучасних релігіях фетишизм зберігся у вигляді по­клоніння священним предметам та талісмани й амулети. Талісман, на думку забобонних людей, приносить щастя, амулет оберігає від нещастя. Су­часними фетишами є, наприклад, іконки, ладанки, куло­ни, слоники, іграшки, "щасливі" квитки.

Анімізм— віра в Існування в тілі лю­дини її двійника — душі, від якої залежать життя особи, її фізіологічний І психологічний стан.

У слов'ян для визначення двійників застосовували два терміни: менш могутніх називали душами, могутніших — духами. Отже, анімізм — віра в існування душ і духів. У сучасних релігіях анімістичний елемент посідає значне місце. Уявлення про Бога, сатану, ангелів, без­смертні душі — все це є ускладненим анімізмом.

Анімалізм, зоолатрія— сукупність магічних обрядів і вірувань, в основі яких — уявлення про тварин, рослин — покровителів роду.

Аніматизм — перенесення психічних властивостей людей на природу, ставлення до неї як до живої істоти. Головна особливість його в тому, що всі предмети при­роди уявлялися наділеними людськими рисами.

Тотемізм — віра в надпри­родну спорідненість груп людей (роду, племені) з певни­ми видами тварин, рослин.Тотемами називають тварин, яких первісні люди вва­жали своїми надприродними родичами. У тотемах вони вбачали покровителів роду й племені, захисників, помічників у розв'язанні всіх конфліктів. Тому свої родові колективи первісні люди називали іменами тотемних тва­рин. Тотемізм — елемент усіх сучасних релігій. Особливо відчутний його вплив в індуїзмі, де багатьох тварин вша­новують як священних. Найпочесніше місце серед них посідає корова.

Землеробський культ— поклоніння двійникам чинників природи, які впливають на врожай.

Цю релігійну систему характеризують кілька рис: 1. Вшанування двійників природних факторів, які в уяві людей впливали на врожай. 2. Головна роль жінки в релігії. 3. Людське жертвопринесення як система. 4. Ідеї смерті та воскресіння деяких духів. Спостерігаю­чи за зерном, люди помітили, що після "поховання" воно воскресає. 5. Переселення країни мертвих із землі на небо.

Шаманізм — віра в можливість спілкування служителів культу (шаманів) з духами.Шаманізм характеризують: 1. Поява професійних служителів культу. 2. Виокремлення головного об'єкта релігійного по­клоніння — шаманських духів. 3. Головна роль чоловіка в релігії. 4. Використання істеричних нападів як засобів виконан­ня релігійних обрядів. 5. Використання оманливих дій як засобів виконання релігійних обрядів.

9. В Індії філософію називають "даршана" (бачення, споглядання), що відображує глибоку інтуїцію Староіндійської філософії як прагнення до осягнення духовних реалій, людської свідомості й буття.

На грунті індуїстської культури, підвалини якої були закладені приблизно до VIII ст. до н.е., вивчення психології свідомості досягло досить значного рівня. Санскритська термінологія, що використовувалась задля опису різних психічних процесів і станів, видалася настільки відпрацьованою, що усталилася згодом і у західному лексиконі. Загальне значення таких слів, наприклад, як йога, карма, кундаліні, майя, нірвана, прана і чакра, в принципі відомо, мабуть, кожному, хто хоч трохи цікавиться психологічною проблематикою."Веди" (санскрит. "знання", "знавство") – найдавніші пам'ятки індійської літератури, які є основними джерелами для виявлення релігійних, філософських, психологічних уявлень стародавніх індоарійців. Виникнення Вед більшість учених відносять до першої половини II тисячоліття до н.е. Ведична література за своїм змістом дуже багата, різнобічна та часом малозрозуміла для невтаємничених. - класичні (даршан) філософські школи. До них належать веданта, міманса, вайшешика, санкх'я, ньяя і йога. Основою світу вони проголошують Брахмана, Бога, духовну субстанцію. Спочатку брахман поставав як особа Бога, згодом він трансформувався в духовну субстанцію, основу всього сущого. Так, уже в Упанішадах (коментарях до Вед) відзначається: «Те, чим породжуються ці істоти, чим живуть народжені, в що вони входять, вмираючи, те й намагайтеся пізнати, то і є Брахман». Брахман породжує, відтворює і підтримує все суще. Але він є безособовим началом. Носієм принципу індивідуальності є атман, який облаштовує світопорядок, є внутрішнім правителем. Ці два космогонічні начала чимось нагадують матерію і форму Арістотеля. Але ця аналогія приблизна. некласичні (настіка) філософські школи. До них належать буддизм, джайнізм і чарвака-локаята. Буддизм — світова релігія, морально-етичне вчення зі значними філософськими вкрапленнями. Як і більшість шкіл індійської філософії, вважає, що життя — це страждання. «Чотири благородні істини» Будди проголошують: існує страждання, є причина страждання, можна припинити страждання, є шлях, який веде до цього. Причиною страждань є бажання людей. А спосіб регулювання їх є восьмиступінчастий шлях морального вдосконалення людини: правильне розуміння, правильне прагнення, правильна думка, правильна мова, правильна дія, правильний спосіб життя, правильні зусилля, правильна зосередженість. Цей шлях є нічим іншим, як засобом опанування бажаннями. На цьому шляху досягається нірвана — стан незворушності й спокою, який перериває сансару — безкінечність народжень. Загалом онтологічні схеми найвпливовіших шкіл (веданта, міманса) являли собою логізацію міфу — переведення міфологічних образів у логічні абстракції. В деяких школах (вайшешика, санкх'я, чарвака-локаята) зроблено перші наївні узагальнення про речовинну будову світу і навіть висунуто ідею атомізму. Індійські мислителі дуже мало уваги приділяли державі, праву, соціальній проблематиці. Провідне місце відводили етичним вченням.

10. виникають різноманітні філософські школи, найвідомішими з яких були даосизм та конфуціанство. М. І. Сімкін у серії статей в журналі «Человек» вважає, що даосизм був концентрованим вираженням найдавнішої селянської культури, витоки якої лежать у матріархаті, а конфуціанство намагалося сумістити міську культуру, що народжувалась, з патріархальними принципами людських взаємовідносин, що виявилося у збереженні сталості, консерватизму, прихильності до традицій. Основні школи давньоїкитайської філософії

Історія Стародавнього Китаю розпадається (не рахуючи неоліту) на шість періодів:Школа Інь-Ян

Перша -- «Інь-Ян цзя», або школа «Інь-Ян», школа натурфілософів. Вона одержала свою назву від принципів Інь і Ян, які в китайській думці вважаються двома головними принципами космології. Інь -- жіноче начало, Ян -- чоловіче. Як вважають китайці, всі космічні явища є результат взаємодії і комбінацій Інь і Ян.

Інь і Ян одночасно є і протилежними, і взаємозв'язаними, вони обидва протистоять один одному і доповнюють один одного. Теорія Інь та Ян є своєрідною інтерпретацією матеріалістичного принципу єдності та боротьби протилежностей в основі всіх проявів навколишнього світу. Конфуцій. Конфуіанство.Друга школа -- «жу цзя», або «школа вчених». У західній літературі ця школа відома як конфуціанська, але ієрогліф жу дослівно означає «освічена людина», «вчена». Таким чином, західна назва частково вводить в оману, бо впускає те значення, що послідовники цієї школи є не тільки мислителями, але і вченими. Вони, перш за все, були вчителями стародавньої класики і тим самим, спадкоємцями стародавнього культурного надбання. Конфуцій, поза сумнівом, є лідируючою фігурою цієї школи, і з повним правом може вважатися її засновником. Проте, термін жу не тільки позначає «конфуціанський» або «конфуціанець», але має і більш широкий сенс.Конфуціанці -- громадські діячі, у центрі уваги яких лежать взаємостосунки між людьми, проблеми виховання Культ минулого -- характерна риса всього старокитайського історичного світогляду. У давнину на дрібниці не звертали уваги и поводили себе гідно, відрізнялись прямотою, вчилися, щоб вдосконалюватися, уникали людей с грубими висловлюваннями и негарними манерами, уникали безладу. Ідеалізуючи стародавність, Конфуцій раціоналізує и вчення про моральність, думаючи, що він, воскрешаючи старе, створює нове. В уявленнях про небо і духів Конфуцій слідував традиціям. Піднебесся для нього -- вища сила. Воно стежить за справедливістю на землі, стоїть на варті соціальної нерівності. Мен-цзи та Сюнь-цзиУчень онука Конфуція, Мен-цзи, ще більш підсилив вчення про піднебесся як безособову об'єктивну необхідність долі, що стоїть на варті добра. Нове у нього полягало в тому, що він побачив найбільш адекватне віддзеркалення волі піднебесся у волі народу. Пізнання доброї природи прирівнюється Мен-цзи до пізнання піднебесся. Немає кращого служіння піднебессю, чим відкриття в своїй душі початку добра і справедливості. Учивши про природну рівність людей, Мен-цзи, проте, виправдовував їх соціальну нерівність потребами розподілу праці. Моїзм

Третя школа -- «мо цзя», або моїстська школа. Вона відрізнялася згуртованою організацією і суворою дисципліною під керівництвом Мо-цзи. Її послідовники дійсно самі називали себе монетами.

Школа моїстов багато в чому відрізнялася від інших філософських шкіл Стародавнього Китаю. Мо-цзи залишився єдиним видатним її представником. Його філософія не зародила інших вчень. При Мо-цзи і пізніше школа була чітко побудованою воєнізованою організацією, що неухильно виконувала накази її голови (членами в більшості були, вихідці з прошарку бродячих воїнів).

Четверта школа -- «мін цзя», або «школа імен». Її послідовників цікавили відмінності і зв'язок між тим, що вони називали «іменами» і «фактами». головними представниками школи були Хуй Ши (4 ст. до н.е.) і Гунсунь Лун (4-3 ст. до н.еВиходячи з того, що «вся пітьма речей і схожа, і різна», Хуй Ши ввів поняття "Велике єдине", яке "настільки велике, що не має нічого зовні", і "мале єдине", яке "настільки мало, що не має нічого усередині". Однак до нашого часу праці Хуй Ши не збереглись, залишились лише окремі вислови. Легістська школа

П'ята школа -- «фа цзя», або легістська. Ієрогліф фа означає «правило», «закон». Школа бере початок від державних діячів, що затверджували, що хороше управління повинне бути засновано на затвердженому кодексі законів, а не на тих етичних нормах, про які говорили вчені.

Шан Ян -- це законник-практик. Що піднісся в середині 4 ст до н.е. в царстві Цинь як радник правителя цього царства. Шан Ян провів реформи, що увійшли до історії як «реформ Шан Яна». Була введена приватна власність на орні землі. В області управління затвердилася система кругової поруки і взаємних доноси. Історія становлення і розвитку філософії нерозривно пов'язана з класовою боротьбою в суспільстві, яка і відображає цю боротьбу. Протистояння філософських ідей відображало боротьбу різних класів в суспільстві, боротьбу між силами прогресу і реакцією, що чіплялися за все, що старе освячувало авторитетом традиції, непорушність і вічність свого панування. Зрештою зіткнення поглядів і точок зору виливалися в боротьбу двох основних напрямів у філософії - матеріалістичного і ідеалістичного11.В античності область психічного не обмежувалася людиною ,а поширювалася на увесь світ.Такий підхід отримав назву панпсихізм – напрямок, який вважає весь світ одухотвореним і наділеним душею.Власне у цей час різниця між психікою людини і психікою тварин розглядалося як суто кількісне а не якісне.Важливим у цей період було вчення про душу,яка надає активності тілу регулює його поведінку і пізнає світ.Головним висновком античності Є:1.Душа - матеріальна вона складається з тих самих частин що і оточуючий світ.Антична психологія - Душа це джерело активності вона регулює поведінку і пізнаєСвіт .Для дослідження душі використовується методи філософії та математики.Перші уявлення про душу , що виникли на основі міфів і ранніх релігійних уявлень , виділили деякі функції душі , передусім енергетичну , спонукаючи тіло до активності. Ці уявлення і лягли в основу досліджень перших психологів . Вже перші роботи показали , що душа не тільки спонукає до дії , а й регулює активність індивіда , а також є головним знаряддям у пізнанні світу.Таким чином , найважливішим для психології в античний період було вивчення того , як душа надає активність тілу , як вона регулює поведінку людини і яким чином пізнає світ. Аналіз закономірностей розвитку природи навів мислителів того часу до ідеї про те , що душа матеріальна , тобто складається з тих же частинок , що і навколишній світВсе в світі має свою першооснову - елемент, що є першою і головною складовою всіхоб'єктів - архе.Фалес Мілевський – представник Мілевської школи – Першоосновою буття світу людини її душі вважав «Воду». Без води не має життя , усе містить воду.Анаксимен - вічно рухомим і вічно живим початком вважав «повітря».Дещо пізніше з'явилася ідея про те , що конкретний матеріальний об'єкт (вода , земля чи повітря) , навіть дуже важливий для світу і життєдіяльності , не може бути першоосновою . Вже Анаксимандр Писав про «Безмежний » , тобто про такий фізичний початок , з якого все виникає і в який все перетворюється . У теоріях Левкіппа і Демокріта виникла ідея атомів , найдрібніших , невидимих світу частинок , з яких і складається все навколишнє. Вважаючи душу джерелом активності для тіла , Демокріт і наступні за ним вчені стверджували , що вона складається з самих дрібних і круглих атомів , які найбільш активні і рухливі.Приблизно з III в . до н.е. психологів почали більше цікавити не стільки загальні закономірності та функції душі , скільки зміст душі людини. Вчені прийшли до думки про те , що душа людини служить джерелом не тільки активності , але і розуму і моральності. Таке нове розуміння душі було закладено в теорії Сократа , а потім розвинуте в концепціях Платона й Аристотеля .