104. Дайте характеристику теорії розвитку дитячого інтелекту ж. Піаже.

Засновник генетичної психології, швейцарський психолог Ж. Піаже є одним з найбільш відомих вчених, чиї роботи склали важливий етап у розвиток психології. Після закінчення університету Піаже виїхав у Цюріх, де познайомився з роботами К. Юнга і технікою психоаналізу. Його новий метод, якому він присвятив кілька років, отримав назву методу клінічної бесіди. Начало формы

Велике значення для Піаже мала його робота протягом двох років у Парижі , куди він був запрошений в 1919 р. в лабораторію А. Біне для дослідження шкал вимірювання інтелекту . В цей же час він почав приділяти велику увагу вивченню типових помилок, які роблять діти при вирішенні досить простих на перший погляд завдань тесту Біне . Матеріали, отримані ним у цей період , лягли в основу його перших книг « Мислення і мова дитини» ( 1923 ) , «Моральне судження у дитини » (1932). У них він виклав основи своєї концепції когнітивного розвитку дітей , розглянутого ним як поступовий процес, що проходить у своєму розвитку кілька стадій. У 1949-1951 рр. . Піаже створив свою основну працю «Введення в генетичну епістемологію » (1951).

Свою теорію розвитку дитячого мислення Піаже побудував на основі логіки і біології . Він виходив з ідеї про те , що основою психічного розвитку є розвиток інтелекту . У серії експериментів він доводив свою точку зору , показуючи , як рівень розуміння , інтелект впливають на мову дітей , на їхнє сприйняття і пам'ять. Піаже дійшов висновку , що етапи психічного розвитку - це етапи розвитку інтелекту , через які поступово проходить дитина у формуванні усе більш адекватної схеми ситуації. Основою цієї схеми якраз і служить логічне мислення. Піаже говорив про те , що в процесі розвитку відбувається адаптація організму до навколишнього середовища. Одним з улюблених прикладів Піаже був приклад дитини , який не володіє поняттям числа , який усвідомлює його значення , перебираючи камінці , граючи з ними , вибудовуючи їх у ряд, і таким чином відкриває поняття один , два , багато.Процес адаптації та формування адекватної схеми ситуації відбувається поступово , при цьому дитина використовує два механізми побудови схеми - асиміляцію та акомодацію .Прикладом асиміляції Піаже вважав гру , в рамках якої дитина пізнає навколишній світ. Саме розвиток , на думку Піаже , являє собою чергування процесів асиміляції і акомодації , причому до певної межі дитина намагається користуватися старою схемою , а потім змінює її , вибудовуючи іншу , більш адекватну . Дослідження етапів розвитку мислення і у самого Піаже відбувалося поступово. Так , в 20 -і роки він , виходячи з зв'язку між мисленням і мовою , будував дослідження розвитку мислення через вивчення розвитку мовлення дітей , повторюючи помилку В.Штерна . Збираючи типові запитання дітей , наприклад: « Чому дме вітер , чи ходить сонечко в гості до місяці , звідки береться дощ? » І т. п..Однак і в цей період Піаже зробив відкриття, мали величезне значення для розуміння психічного розвитку дітей , формування їх інтелекту . Це насамперед відкриття таких особливостей дитячого мислення , як егоцентризм (невміння встати на чужу точку зору) , синкретизм ( нерозчленованість дитячого мислення ) , трансдукція (перехід від приватного до приватного , минаючи загальне) , артифіциалізм ( штучність , створеність світу), анімізм ( натхненність ) , нечутливість до суперечностей . Найбільш значущими були його експерименти з дослідження егоцентризму . Так , Піаже задавав дітям прості питання , у яких треба було подивитися на ситуацію з точки зору іншої людини. Наприклад , він запитував дитини , скільки у нього братів , і , почувши відповідь : «У мене два брата» - ставив дитині наступне питання : «А скільки братів у твого старшого брата ? » Як правило , діти губилися і не могли правильно відповісти на це питання , відповідаючи , що у брата тільки один брат , і забуваючи при цьому себе .

Другий етап досліджень , що почався в 30 -х роках , був пов'язаний з його вивченням операціональної сторони мислення . Він прийшов до зовсім справедливого висновку про те , що розвиток мислення тісно пов'язано не з промовою , а з розвитком розумових операцій , і розробив експерименти для їх вивчення. « В експериментах з маленькими дітьми Піаже досліджував їх здатність знаходити заховані речі , в тому числі ті , які пропали на їх очах. Дітям 5-7 років давали завдання, в яких досліджувалася їх здатність розуміти збереження ваги , числа і обсягу предметів . Так , дітям пред'являлося два ряди кубиків , розташованих на однаковій відстані один від одного. Оскільки число кубиків в обох рядах , так само як і відстань між ними , було одне і те ж , то ці два ряди були однієї довжини . У дітей запитували , однакове чи кількість кубиків в двох рядах , і діти відповідали, що рівне. Тоді на очах у дитини дорослий зсував кубики в одному ряду , так що вони виявлялися стоять впритул один до одного. Природно , що довжина даного ряду зменшувалася . Після цього він задавав дитині питання про те , чи змінилося тепер кількість кубиків в двох рядах. Діти, як правило , відповідали, що число змінилося і в короткому ряду кубиків стало менше , ніж у довгому . Аналогічні експерименти були пророблені з дослідженням збереження маси ( в круглому і сплющеному шматочках пластиліну ) і обсягу , коли вода переливалася в посудини з широким і вузьким денцем так , що рівень води в одній посудині був набагато вище , ніж в іншому. При цьому навіть багато 6 -річні діти вважали , що обсяг води в судинах змінився.» «Таким же чином Піаже доводив , що не тільки оборотність , а й логічні операції , наприклад загальні поняття , доступні дітям тільки в кінці дошкільного віку . Він давав дітям картинки , на яких були зображені дві конячки і чотири корови , і питав , яких тварин більше. Діти правильно відповідали, що корів більше. Тоді Піаже ставив питання про те , кого більше - тварин або корів. І діти знову говорили , що корів більше , не розуміючи , що поняття « тварини » ширше і включає в себе і коней і корів.» Важливе значення для Піаже мали дослідження , в яких доводилася різниця між образним і логічним мисленням. Ці дослідження привели Піаже до висновку , що до семи років діти перебувають на передопераційної стадії , тобто у них починають формуватися внутрішні розумові операції , але вони ще недосконалі , необоротні. До семи років діти починають правильно вирішувати запропоновані завдання , але їх логічне мислення пов'язане тільки з конкретними проблемами , і формальна логіка у них тільки починає розвиватися. І лише до підліткового віку формується конкретне і абстрактне логічне мислення. Таким чином , періодизація інтелекту , розроблена Піаже , придбала закінчену і широко відому в даний час форму - стадія сенсомоторного інтелекту , стадія конкретних операцій і стадія формальних операцій . При цьому в кожній стадії Піаже виділяв два етапи - поява незворотною операції даного рівня , потім розвиток її оборотності, а сама періодизація відображає процес складного становлення адекватної інтелектуальної схеми , який полягає в переході операцій у внутрішній план і придбанні ними оборотного характеру . Водночас Піаже є одним з найбільш шанованих і цитованих дослідників , авторитет якого визнаний у всьому світі ; число його послідовників не зменшується і після його смерті. Головне , звичайно, в тому , що він перший зрозумів , досліджував і висловив специфіку , якісну своєрідність дитячого мислення , показав , що мислення дитини не гірше , але воно абсолютно відрізняється від мислення дорослої людини. Розроблені ним методи дослідження рівня розвитку інтелекту давно стали не стільки експериментальними , скільки діагностичними і грають велику роль в сучасній практичній психології . Ті закономірності процесу розумової діяльності , які відкрив Піаже, що ніхто не заперечив , незважаючи на безліч нових даних про дитячий мисленні , отриманих за останні десятиліття. Можливість розуміти і формувати дитяче мислення також є однією з заслуг Піаже .

105. Визначте основні періоди у розвитку російської психології. Вкажіть їх представників та основні здобутки на кожному етапі. Причиною ж для окремого розгляду російської психології було прагнення показати цілісну картину становлення цієї науки в нашій країні , її специфіку порівняно із зарубіжною і дати аналіз тих факторів , які визначили і її своєрідність , і динаміку її розвитку . Відповідно до цього виділені і тимчасові періоди , що характеризують критичні точки в розвитку російської науки . Це 40 - 60 - ті роки XIX ст . , Тобто період становлення російської психології , усвідомлення нею свого предмета , вибору шляху і наукової програми . В силу логіки розвитку ( розквіт позитивізму та природничих наук ) і завдяки сформованій в Росії соціальної ситуації (проведення комплексних реформ ) у цей період з двох запропонованих програм ( К.Д.Кавелин і И.М.Сеченова ) була обрана програма побудови психології як природничо дисципліни , запропонована Сеченовим . Ідеологічна криза в російському суспільстві наприкінціXIX ст. ознаменував новий важливий період у розвитку вітчизняної психології , пов'язаний з переосмисленням її методології . Це призвело до виникнення принципово нового підходу , орієнтованого на духовну філософію , ідеї В. Соловйова та його послідовників. Одночасно (хоча і не так інтенсивно ) розвивалася і об'єктивна (природно -наукова ) психологія , виникали експериментальні лабораторії , аналогічні лабораторії Вундта в Лейпцизі . Наступним важливим моментом стало зародження радянської , марксистської психології , що з'явилася в 20 - 30 -х роках. У численних наукових дискусіях , школах , що виникали в той час , знайшло відображення прагнення побудувати нову психологію , спрямовану на вирішення найважливіших соціальних завдань радянського суспільства. Незважаючи на те що на той час домінувала об'єктивна і соціогенетична методологія , до початку 30 -х років в Росії зберігалися і ті наукові школи , які були пов'язані з гуманітарною , філософською лінією розвитку (наприклад , школа Г. Шпета ) . Проте вже до середини 30 -х років ситуація в науці та суспільстві різко змінилася , посилилися авторитарні тенденції , що призвело до розгрому і заборони не тільки філософської психології , а й педології і психотехніки . Фактично забороненими опинилися всі психологічні дослідження , навіть ті , які були ідеологічно близькі радянській владі. Це завдало серйозного удару по науковим психологічним школам , які дуже плідно розвивалися в той період. Лише після війни , в середині 40 -х років , психологія поступово почала відновлюватися , відновлювати свої дослідження. Друга половина XX в . ознаменувалася відродженням шкіл , заборонених в 30 -ті роки (школи Бехтерева , Виготського ) , активним пошуком нових шляхів розвитку , новими дослідженнями та відкриттями у різних галузях психології , насамперед у когнітивної та вікової . Поновлюються і зв'язку з зарубіжної психологією . Багато вітчизняних досліджень , мало відомі за кордоном ( нейропсихологічні роботи А. Р. Лурії , поняття про зону найближчого розвитку Л. С. Виготського ) , отримують широке поширення у світовій психології , доповнюються новими матеріалами. До середини XIX ст . проблема усвідомлення своїх національних особливостей не стояла перед російським суспільством , в якому існувало скоріше не національна самосвідомість , а національне самовідчуття. Шістдесяті роки XIX в . - Один з найбільш знаменних етапів у вітчизняній історії та науці.Це і є , за визначенням Райнова , епохи творчої синтетичності , однією з них були 60 - 80 - ті роки XIX ст . Вченими такий епохи були Сєченов , що заклав основи не тільки фізіології , а й психофізіології , Кавелін та Потебня . Якщо до цього часу вітчизняна психологія розвивалася в основному під впливом закордонних теорій і поглядів на її предмет і завдання , то в 70 -х роках , у зв'язку з розвитком вітчизняної наукової думки , а головне , з розвитком рефлексії своєї самобутності , своїх наукових і психічних особливостей , почала формуватися і самостійна вітчизняна психологія , почався пошук шляхів її побудови , її методології та власного предмета , її відмінностей від інших наук та європейської психології .У той час було запропоновано дві концепції побудови психології . У 40- 50 -ті роки у вчених з'явилося прагнення до розробки експериментальної психології , побудованої на природознавстві . Так , А. Н. Фішер з своїй роботі «Введення в дослідну психологію » заперечував проти внесення філософського погляду в цю науку , а також проти застосування метафізичного методу , який заважає трансформації психології в позитивну науку. Однак найбільше поширення такі погляди отримали в 60- 70 - ті роки XIX ст . Прагнення до роботи над основними для вітчизняної науки проблемами - етичними , моральними - призвело до того , що саме на частку природничих наук випало вирішення цих питань . Родоначальником такої психології став І.М.Сєченов ( 1829-1905 ) . Саме його підхід до розробки об'єктивної психології і його погляди на природу психічного отримали велике поширення в другій половині XIX в . І.М.Сєченов був одним з найбільш цікавих і значних вчених того часу. Він багато в чому визначив розвиток вітчизняної психології , підходячи до неї як до матеріалістичної і природною науці . Сєченов , безсумнівно , був не тільки значним вченим , але і яскравою особистістю , яка перебувала в середині століття в центрі не тільки наукових , але і соціальних дискусій , і вплинув на світогляд цілого покоління. Проте популярність поглядів Сеченова не відміняв спроб вчених побудувати нову позитивну психологію , залишаючись у руслі гуманітарних наук , насамперед філософії . Найбільш значний внесок у розвиток такої психології зробив у той час К. Д. Кавелін ( 1818-1885 ) . Основною темою його наукових досліджень була проблема моральності в різних її аспектах. У концепції Кавеліна зароджуються контури вітчизняної психології особистості , так як в його роботах на перший план висувається насамперед ідея самоцінності особистості , її свободи і незалежності від тиску суспільства. У своїй роботі «Завдання етики» (1887) він доводив , що моральна особистість являє собою «живий двигун » індивідуального та суспільного життя людей. Він також вважав , що моральна особистість має об'єктивні моральні основи , які керують її діяльністю . Тому найважливішими рисами філософії , психології , правознавства та інших наук є, з його точки зору , антропологізм і етична спрямованість. До кінця XIX в . практично у всіх великих університетах Росії з'явилися кафедри психології , приписані , як правило , до філологічному і історичному відділенням . На цих кафедрах і формувалася нова вітчизняна психологія , тут з'явилися вчені, що склали цвіт російської психології та визначили майже на 30 років шлях її розвитку . Активний розвиток психології в стінах Московського і Петербурзького університетів відбувалося багато в чому завдяки зусиллям М.М.Троіцкого (1835-1899) та М. І. Владиславлева ( 1840-1890 ) . У своїх роботах Троїцький звертав серйозну увагу на ключовий для психології того часу питання про вибір методу дослідження , підкреслюючи необхідність створення позитивної психології і формування нового , об'єктивного способу вивчення душевного життя . М. І. Владиславлев був професором , а з 1887 р. і ректором Петербурзького університету. Завдяки йому психологія в цьому навчальному закладі стала однією з провідних дисциплін . Він не тільки перекладав і популяризував погляди німецьких психологів , насамперед Канта ( як згодом і його учень Введенський ) , а й розробляв власний курс досвідченої психології , центральне місце в якому займали проблеми волі і моральності. Він ввів в курс психології нарис історії розвитку психологічних поглядів , що дозволяло зрозуміти місце сучасних (для того часу ) психологічних поглядів та їх зв'язок з минулим досвідом.Розробляючи свою концепцію психології , Владиславлев прагнув поєднати експеримент з ідеалістичним поглядом на душу. У своїх концепціях і Троїцький , і Владиславлев підкреслювали , що для розвитку наукової психології необхідно відокремити віру від знання. У відстоюванні цих принципів їм доводилося протистояти позиції таких вчених , як Самарін і Козлов , які доводили , що подібне розмежування в принципі неможливо. Ю. Ф. Самарін також заперечував залежність поведінки від зовнішніх умов , доводячи, що таке підпорядкування свідчить про пасивність душі , про відсутність у неї свободи волі. Природно , що при цьому підході він практично відкидав психологію як об'єктивну науку , так як вважав , що ні психологія , ні філософія не можуть пояснити душу людини , виробити в ній моральні початку . Це справа лише релігії , до якої і повинні звертатися люди і яка єдина може позбавити їх від зневіри , розчарування і дати їм ідеали , розвинути у них почуття обов'язку і силу для опору зовнішнім обставинам . Однією з найцікавіших постатей в гуманітарній науці цього періоду є А. О. Потебня (1835-1891) , праці якого мали величезне значення для розвитку психології .Основною темою його досліджень був розвиток мови , але він постійно аналізував такі психологічні проблеми , як становлення свідомості та самосвідомості , формування образу навколишньої дійсності. Потебня був одним з перших вітчизняних дослідників , який заговорив про необхідність культурно- історичного підходу до психіки людини. Він писав , що психологія , як і мовознавство , є наука про історію душевних явищ у межах особистої або народного життя.

106. У чому специфіка тлумачень змісту психології, досліджень та відкриттів І.М. Сєченовим та І.П.Павловим.

Начало формы

І.Павлов. Він створив вчення про вищу нервову діяльность ( поведінці ) живих .Павлов виходив з принципу еволюційно - біологічного пояснення функцій організму як цілісної системи , головним регулятором діяльності якої є нервова система (принцип « нервизма »). Почавши з вивчення кровообігу і травлення , він перейшов до дослідження поведінки цілісного організму , механізмів його адаптації до навколишнього середовища і факторів , які визначають придбання ним нових форм , адекватних завданням адаптації. Відхиливши уявлення про те , що ці процеси визначаються нематеріальної душею , Павлов на величезному експериментальному матеріалі довів , що основним актом поведінки є умовний рефлекс ( термін введений Павловим ) , реалізований вищими нервовими центрами - корою великих півкуль головного мозку і найближчої підкіркою . Їм були всебічно вивчені закономірності динаміки нервових процесів (гальмування , іррадіація , концентрація і ін. ) , яка обумовлює зовнішні прояви поведінки . Поряд з умовними рефлексами були виділені інші категорії рефлексів (орієнтовний рефлекс , рефлекс мети , рефлекс свободи ), що пояснюють біологічне своєрідність життєдіяльності. Органи почуттів Павлов трактував як аналізатори , вбачаючи в них цілісні « прилади», що включають поряд з периферійними блоками центральні , локалізовані в корі великих півкуль. Сигнали носять системний характер , причому вони утворюють дві системи: сенсорну (у психологічному плані їй відповідають чуттєві образи - відчуття, уявлення ) і вербальну ( їй відповідають слова , усні і письмові знаки людської мови ) . Завдяки другій сигнальній системі в результаті аналізу і синтезу чуттєвих образів виникають узагальнені розумові образи ( або поняття). Цим визначається якісна відмінність між поведінкою тварин , оскільки у них воно регулюється тільки нервової сигнальною системою , і людини , у якого обидві системи пов'язані і лише у випадку патології спостерігається розрив між ними. Маючи біологічне походження , умовний рефлекс утворюється на основі вродженого , безумовного ( певної потреби , наприклад , в їжі , у захисті від шкідливих впливів тощо), причому організм постійно навчається розрізняти , диференціювати сигнали. Якщо сигнал веде до успіху , тобто підкріплюється , між ним і відповідним дією організму утворюється зв'язок , яка при повторенні стає все більш міцною. Проте вона є тимчасовою і , якщо надалі не підкріплюється , то завдяки нервового процесу гальмування гасне. Павлов і його школа всебічно вивчили динаміку утворення і зміни умовних рефлексів , відкривши механізми багатьох нервово -психічних проявів, у тому числі неврозів. Павлов також розробив вчення про різні типи вищої нервової діяльності ( темпераменти ) , про динамічний стереотип і як стійкому комплексі реакцій і ін Ставлення Павлова до психології змінювалося у різні періоди творчості . Якийсь час він вважав , що областю психології є внутрішній світ свідомості суб'єкта , і на цій підставі забороняв співробітникам використовувати психологічні поняття , щоб не відступати від строго об'єктивного пояснення спостережуваних фактів , і навіть штрафував за це. У підсумкових ж роботах він виходив з того , що умовний рефлекс слід вважати не тільки фізіологічним , а й психологічним явищем. Фізіологічне поняття про тимчасової зв'язку він ототожнював із психологічним поняттям про асоціацію. У психологічному ж співтоваристві вчення Павлова було повсюдно оцінено як основа всіх наук про поведінку .Павлов створив найбільшу міжнародну наукову школу ( її пройшли понад 300 дослідників ) . Йому єдиному вченими було присвоєно звання « старійшини фізіологів світу ».

Однак найбільше поширення такі погляди отримали в 60- 70 - ті роки XIX ст . Прагнення до роботи над основними для вітчизняної науки проблемами - етичними , моральними - призвело до того , що саме на частку природничих наук випало вирішення цих питань . Родоначальником такої психології став І.М.Сеченов ( 1829-1905 ) . Саме його підхід до розробки об'єктивної психології і його погляди на природу психічного отримали велике поширення в другій половині XIX в . І.М.Сеченов був одним з найбільш цікавих і значних вчених того часу. Він багато в чому визначив розвиток вітчизняної психології , підходячи до неї як до матеріалістичної і природної науки .

Потім він опублікував свою найвідомішу роботу «Рефлекси головного мозку » (1863) , присвячену вже психологічним проблемам. У ній він заперечував існування нематеріальної душі , доводячи, що психічні процеси є рефлексаміразного ступеня складності. При цьому категорія рефлексу була перетворена і створена його некласична модель , найважливішим блоком якої виступило відкрите Сеченовим центральне гальмування ( « затримуюче » вплив одного з центрів головного мозку на рухову активність організму). Переглянувши роль зовнішнього стимулу , він висунув ідею образу - сигналу , не тільки « запускає» рефлекс , а й регулюватиме її перебіг. Крім гальмування ( аналога вольовий регуляції ) він увів поняття про центри зберігання інформації , попереднього повідомлення і посилення сигналу , що пояснювало складну поведінку . У роботах Сєченова висуваються поняття про зворотний зв’язок факторів саморегуляції поведінки і системної організації нервово- психічної діяльності. Центральне гальмування пояснювало також здатність людини в ім'я вищих моральних принципів протистояти зовнішнім впливам , а не механічно на них реагувати. У 70- 90 - ті роки XIX ст . з'явилися нові цікаві роботи вченого , в тому числі присвячені етичним проблемам. Сєченов знову вгадав запити часу , вичленував проблему , яка ставала найактуальнішою для психологів нової хвилі , і відповів на неї з позицій розробляється ним психології .

Розбираючи теорії про свободу і несвободу волі , Сєченов зазначав , що між ними дійсно існує теоретична різниця у підходах і в розумінні закономірностей, що визначають людську поведінку . Однак ця теоретична різниця зникає , як тільки мова заходить про практику , так як Сєченов не заперечив свідомості людських вчинків , присутності в них совісті і розуму і, отже , відповідальності людини за свою поведінку. Він поставив важливе питання про вплив самої ідеї про несвободі волі на людську свідомість , доводячи, що якщо людину виховували з дитинства чесною і моральним , то ніщо не може його розбестити і зробити аморальним і , навпаки , вихованому аморальним людині не потрібні теоретичні обгрунтування для виправдання свого поведінки . Таким чином , він по-своєму розвивав ідею Епікура про те , що людина не потребує для підтримки своєї моральності в якомусь додатковому джерелі , крім свого розуму і своєї совісті , і вихований певним чином людина не може жити приємно , не живучи розумно і морально . Сєченов підкреслював , що його вчення не заперечує свободи людини , воно просто показує , що бажання й інтереси виховуються і розвиваються залежно від того середовища , в якій людина росте .

Сєченов істотно перетворив уявлення про функції органів почуттів і м'язової системи , висунувши у своїй роботі « Елементи думки » (1878 , 1903 ) принцип «узгодження руху з відчуванням ». Він визнав за відчуванням функцію сигналу , що дозволяє розрізняти властивості об'єктів зовнішнього середовища і тим самим забезпечити адекватну реакцію на неї. М'язове відчуття , в свою чергу , трактувалося як система сигналів , несучих інформацію про зовнішню реальність , її просторово -часових параметрах.Головною ж ідеєю Сеченова було припущення про те , що м'язова система є і органом пізнання. Вона виробляє операції аналізу та синтезу , які служать підставою для всіх рівнів розумової діяльності , від елементарних до найскладніших , включаючи математичне і філософське мислення . На підставі цих положень він відстоював пізнаванності світу , обгрунтовуючи це фізіолого - психологічними даними ( « Враження і дійсність» , 1890 ; « Предметна думка і дійсність» , 1892).

107. "Виокремлюють різні сфери рис, які характеризують різні аспекти склистості, але при всьому розмаїтті, несхожості й суперечливості, основні властивості особистості взаємодіючи між собою у конкретній діяльності людини і взаємопроникаючи одна в одну, об'єднуються е реальній особистості. Тому хибним є той погляд, за яким цілісність особистості виражається в аморфній єдності, що перетворює її вигляд на безформну туманність, так і інший, протилежний до нього, який бачить в особистості окремі риси і, втрачаючи будь-яку справжню, внутрішню єдність особистості, марно потім шукає "кореляцій" між зовнішніми виявами цих рис"."Із психічних про цесів на тлі станів утворюються властивості особистості. У процесі діяльності властивості певним чином пов'язуються одна з одною відповідно до вимог діяльності й утворюють складні структури, до яких ми відносимо темперамент (система природних властивостей), спрямованість (система потреб, інтересів, ідеалів), здібності (ансамбль інтелектуальних, вольових і емоційних властивостей), характер (синтез відносин і способів поведінки)".