62.Що нового у розвиток функціоналізму внесли д .Дьюї та д,Енджелл?

Функціоналізм представляв собою загальний набір ідей, що охоплюють певну тематику, особливо проблему корисності або адаптивної значущості психічних процесів.

( Дьюї, 1955). Стимул перестає бути незалежним по відношенню до організму та його реакції Об'єкт стає похідним від акту або функції. Зовсім не випадково тому Д. Дьюї виступав з різкою критикою детерміністичних концепції рефлекторного акту, у якій об'єкт дії не залежить від самого цього дії, а психічні компоненти акту несуть свою робочу функцію, яка полягає в організації дії саме адекватно не залежному від нього об'єкта. У контексті ж функціоналістіческой напрямки поняття функції (як і поняття структури в структуралізмі), відокремлений від реального вихідного матеріалу, з якого фізіологічний механізм будує психічний процес, що не може ефективно працювати в концептуальному апараті теорії. Тому, всупереч конструктивності самого поняття функції, ані в європейському, ані в американському функционализме кінці з кінцями теоретично не могли бути зведені, і концепція виявилася в глухому куті. Дьюї вимагав перейти до нового розуміння предмета психології, визнати таким цілісний організм у його невгамовної, адаптивної по відношенню до середовища активності. Свідомість один з моментів у цьому континуумі. Воно виникає, коли координація між організмом і середовищем порушується, і організм, щоб вижити, прагне пристосуватися до нових обставин.

Їх теоретичне кредо висловив Джеймс Енджелл (1869-1949) в президентському адресі до Американської психологічної асоціації - «Область функціональної психології» (1906). Тут функціональна психологія визначалася як вчення про психічні операціях на противагу структуралістської вченню про психічні елементах. Операції виконують роль посередників між потребами організму і середовищем. Головне призначення свідомості - «акомодація до нового». Організм діє як психофізичний ціле, і тому психологія не може обмежитися областю свідомості. Їй слід поспішити в різних напрямках до всього різноманіття зв'язків індивіда з реальним світом і можливо більш тісно зблизитися з іншими науками - неврологією, соціологією, антропологією, педагогікою.

63.Чим відрізняються підходи до проблеми гіпнозу в школах Парижа та Нансі.

Вивчення гіпнотичних явищ цікавило не тільки медиків, але і психологів. Ці роботи давали можливість вивчити галузь безсвідомих явищ, що були поза зоною досяжності для звичайних експериментів. Не меншого значення мало дослідження чинників, що впливають на навіювання, які показували ступінь гіпнотичної залежності від віку, індивідуальних особливостей і психічного стану людини. Тому на межі століть дослідженням ролі гіпнозу у Франції займалися відразу дві школи – у Парижі та в Нансі.

Школою в Нансі керував А. Льєбо (1823-1905). Він активно використовував гіпноз при лікуванні різних соматичних і невротичних захворювань, досягаючи значних терапевтичних результатів. Досліджуючи природу гіпнозу, Льєбо висунув свою концепцію, у якій гіпноз розглядав як навіюваний сон. Шляхом навіювання можна викликати гіпнотичний стан (стан сну) практично у будь-якої людини. Пов’язуючи психологічні особливості такого стану в тому числі і з дією уяви, Льєбо, а потім і його учень Й. Бернгейм, розробили методи словесного навіювання. Запропоновані ними прийоми постгіпнотичного навіювання виявились дуже ефективними, їх клієнти несвідомо зберігали навіювану ним інформацію протягом багатьох років. Саме ці роботи привернули увагу 3. Фрейда під час його відвідування Нансі.

Займаючись лікуванням істерії, вчені цієї школи пояснювали істеричні симптоми (параліч діяльності чи чуттєвості без органічних уражень) навіюванням з боку іншої людини (сугестія) чи з боку самого суб’єкту (автосугестія), вважаючи, що таке навіювання і самонавіювання може відбуватися несвідомо.

Паризьку школу очолював Ж.Шарко (1825-1893), який після закінчення медичного факультету Паризького університету більше 30 років працював в одній з центральних неврологічних лікарень Сальпетрієр. Шарко вивчав спадкові форми нервових хворіб і неусвідомлені психічні явища, а також різні (у тому числі хронічні) захворювання нервової системи; він розробив ряд нових методів психотерапії (наприклад, душ Шарко). Захоплюючись питаннями психології художньої творчості, він також одним з перших відкрив психотерапевтичний вплив творів мистецтва

Не дивлячись на широту професійних інтересів, найбільш, серйозну увагу Шарко приділяв проблемі істерії, різні прояви якої ним були вперше описані й досліджені. Розробляючи травматичну теорію істерії, Шарко відзначив схожість між поведінкою істериків і людей, які знаходяться в стані гіпнозу. На противагу роботам нансинської школи він стверджував, що до гіпнозу схильні головним чином особи, схильні до істерії.

На основі багаторічних спостережень він виділив різні стадії гіпнозу - каталепсію; летаргію і сомнамбулізм. Роботи Шарко мали величезне значення для становлення психологічної науки, недарма серед його учнів були багато видатних психологів: П.Жане, Ж. Дежерин, 3. Фрейд, В. М. Бєхтєрєв.