89) Стадії розвитку особистості

Фройд вважав, що в процесі життя людина проходить кілька етапів, які відрізняються один від одного способом фіксації лібідо, способом задоволення інстинкта життя. При цьому Фройд приділяє особливу увагу тому, яким саме чином відбувається фіксація і чи потребує людина сторонній об'єкт для цього. Виходячи з цього, він виділяв кілька стадій психічного генезу протягом дитинства

• оральна стадія (0-1 рік)характеризується тим, що головне джерело задоволення концентрується на зоні активності, пов'язаній з годуванням; основна ерогенна зона на цій стадії — рот

• анальна стадія (1-3 роки), під час якої лібідо концентрується навколо ануса; дитяча сексуальність знаходить своє задоволення в оволодінні функціями дефекації, випорожнення

• фалічна стадія (3-5 років) характеризує найвищий ступінь дитячої сексуальності; головною ерогенною зоною стають статеві органи; до сих пір дитяча сексуальність булааутоеротичною, зараз же вона стає предметною, тобто діти починають відчувати сексуальний потяг до дорослих людей

• латентна стадія (5-12 років) характеризується зниженням статевого інтересу; психічна інстанція Я повністю контролює потреби Воно

• генітальна стадія (12-18 років) характеризується поверненням дитячих сексуальних прагнень, тепер усі ерогенні зони об'єднуються, і підліток прагне однієї мети — нормального сексуального спілкування. Проте на цій стадії Я має опиратися агресивним імпульсам Воно, які знову дають про себе знати. Так, в цей час може знов з'явитися едипів комплекс.

Аналітична психологія Юнга

Аналітична психологія — напрямок неофрейдизму, засновником якого є швейцарський психолог і культуролог К. Г. Юнг. Це вчення грунтується на понятті колективного несвідомого, в якому знайшли відображення дані антропології, етнографії, історії культури і релігії, проаналізовані Юнгом в аспекті біологічної еволюції і культурно-історичного розвитку, і яке проявляється у психіці індивіда. Як одиниці аналізу психіки Юнг запропонував поняття архетипу як вродженого зразка поводження, що відповідає різним пластам психіки людини: тварини, загальнолюдського, родового, сімейного та індивідуального. Енергетика архетипу обумовлена тим, що він є проявом лібідо. Крім поняття колективного несвідомого Юнг дав опис екстравертований (спрямований переважно на зовнішній світ) і інтровертований (спрямований на внутрішній, суб'єктивний світ) установок.

Психологія Адлера

Рушійною силою психіки Адлер вважав «прагнення до влади». Це прагнення нібито виникає з «почуття неповноцінності». За Адлером весь процес формування особистості, її характеру є результатом протесту проти цієї «неповноцінності». Ці твердження Адлера перекликаються з вченнямФрідріха Ніцше про «волю до влади».

90) Послідовники Фрейда (представники неофрейдизму) вважають, що провідну роль у становленні людини грають суспільно-культурні впливи. Тобто вони зосереджують свою увагу на соціальних та культурних процесах. На їхню думку, саме ці процеси роблять істотний вплив на виникнення внутрішньоособистісних конфліктів індивіда. В основі всіх теоретичних побудов цього напрямку лежать поняття несвідомого та принципової конфліктності відносин особистості і суспільства. Основними представниками неофрейдизму є Гаррі Салліван, К.Хорні та Еріх Фромм. Лідерами неофрейдизму є Г. Маркуле, Г. Юнг, В. Райх, А. Адлер. До неофрейдистів нерідко також відносять А. Кардинер, Ф. Александера і деяких інших представників психоаналізу. Наприклад, К. Хорні після еміграції в США в 1932 р. виявила, що підґрунтя невротичних конфліктів у пацієнтів у Новому світі істотно відрізнялася від такої у пацієнтів в Німеччині та Австрії. Осмислення цих фактів призвело Хорні до відмови від фрейдистської теорії інстинктів і до визнання соціо-культурної зумовленості психопатології. Таким чином, неофрейдисти залишилися прихильними до ідеї несвідомої емоційної мотивації людської діяльності, але висувають докази про те, що психопатологія відносна і специфічна для кожної культури. Таким чином, можна сказати, що представники неофрейдизму відхилилися у бік більшого визнання ролі свідомості та впливу соціального фактору на розвиток особистості, на відміну від Фрейда, який визнавав тільки сексуальну енергію. Потрібно сказати, що розробка проблеми несвідомого внесла істотний внесок у дослідження структури індивідуальної і суспільної свідомості, розмежувавши область людської психіки на сферу свідомого і несвідомого. Неофрейдисти вводять таке поняття, як надкомпенсація. Під нею вони розуміють особливу соціальну форму реакції на почуття неповноцінності. На її основі виростають великі особистості, "великі люди", що відрізняються винятковими здібностями. Так, чудова кар'єра Наполеона Бонапарта на основі цієї теорії пояснюється спробою людини за рахунок своїх успіхів компенсувати фізичний недолік - низький зріст.

Тобто можна сказати, що представники фрейдизму ставили перед собою завдання прояснити індивідуальні вчинки людини. А їх послідовники неофрейдисти вже на основі базових ідей цієї філософії прагнули пояснити соціальний устрій життя людей.

91) Гуманісти́чна психоло́гія — один з напрямків сучасної психології, орієнтованих на вивчення смислових структур людини. У гуманістичній психології, як основні предмети виступають: вищі цінності, самоактуалізація особистості, творчість, любов, свобода, відповідальність, автономія, психічне здоров'я, міжособистісні стосунки. Гуманістична психологія як самостійний напрям відокремилася на початку 60-х років XX ст., як протест проти домінування біхевіоризму і психоаналізу в США, одержала назву третьої сили. До цього напряму можуть бути віднесені А. Маслоу, К. Роджерс, В. Франкл, Ш. Бюлер, Ролло Мей, С. Джурард та ін. Гуманістична психологія опирається на екзистенціалізм.

94. Такий підхід був властивий Маслоу з самого початку , саме так він підійшов до дослідження самоактуалізації , одного з центральних понять своєї концепції гуманістичної психології . На відміну від психоаналітиків , які досліджували головним чином поведінка, що відхиляється , Маслоу вважав , що досліджувати людську природу необхідно , « вивчаючи її кращих представників , а не каталогізуючи труднощі і помилки середніх або невротичних індивідуумів ». Тільки вивчаючи кращих людей , писав він , ми можемо досліджувати кордону людських можливостей і разом з тим зрозуміти справжню природу людини , недостатньо повно і чітко представлену в інших , менш обдарованих людях.Одно з найслабших місць в теорії Маслоу полягало в його положенні про те , що дані потреби перебувають у раз і назавжди заданої жорсткої ієрархії і більш « високі » потреби виникають тільки після того , як задовольняються більш елементарні , наприклад потреба в безпеці або в любові . Не тільки критики , але і послідовники Маслоу показали , що дуже часто потреба в самоактуалізації або самоповагу домінує і визначає поведінку людини , незважаючи на те що його фізіологічні потреби залишилися незадоволеними , а іноді навіть фрустрировать задоволення потреб більш високого рівня. Однак , незважаючи на розбіжність з проблеми ієрархії даних потреб , більшість представників гуманістичної психології прийняли сам термін самоактуалізація , введений Маслоу , так само як і його опис самоактуализирующейся особистості .

Прагнення до усвідомлення сенсу життя Франкл вважав вродженим , а цей мотив - провідною силою розвитку особистості . Сенси не універсальні , вони унікальні для кожної людини в кожний момент його життя. Сенс життя завжди пов'язаний з реалізацією людиною своїх можливостей і в цьому плані близький до поняття самоактуалізації Маслоу . Проте істотною особливістю теорії Франкла є ідея про те , що набуття і реалізація сенсу завжди пов'язані із зовнішнім світом , з творчою активністю людини в ньому і його продуктивними досягненнями . У центрі концепції Франкла знаходиться вчення про цінності , тобто поняттях , що несуть в собі узагальнений досвід людства про сенс типових ситуацій . Він виділяє три класи цінностей , які дозволяють зробити життя людини осмисленої : цінності творчості ( наприклад , праця) , цінності переживання ( наприклад , любов ) і цінності відносини , свідомо формованого по відношенню до тих критичним життєвим обставинам , які ми не в змозі змінити. Сенс життя можна знайти в будь-який з цих цінностей і будь-якому вчинку , породжуваному ними . З цього випливає , що немає таких обставин і ситуацій , в яких людське життя втратила б свій сенс. Знаходження сенсу в конкретній ситуації Франкл називає усвідомленням можливостей дії по відношенню до даної ситуації.

95. Методологія біхевіористської концепції було закладено американським ученим Д. Уотсон (1878-1958) , в роботі якого «Світ , як його бачить бихевиорист » (1913) новий напрямок вперше заявило про себе. Однак перше експериментальне вивчення зв'язку ( коннекціі ) між стимулом і реакцією , яке стало ядром дослідницького методу біхевіоризму , з'явилося раніше й було здійснено Е.Торндайк ( 1874-1949 ) . Біхевіоризм зробив предметом свого дослідження поведінка , з чим пов'язано і нову назву психології ( behavior - поведінка ) . При цьому під поведінкою розумілася об'єктивно спостерігається система реакцій організму на зовнішні і внутрішні стімули.Вслед за функціоналістами біхевіористи вважали , що необхідно вивчати цілісні реакції організму як функції, спрямовані на забезпечення якогось процесу або досягнення певної мети.Аналіз структури та генезису поведінки , факторів , які допомагають і перешкоджають становленню зв'язків між стимулом (S ) і реакцією (R) , став центральним для біхевіоризму . При цьому зміна поведінки ( поява все нових зв'язків між Sи R) фактично ототожнювалося з розвитком психіки як такої.Ідея про те , що в основі розвитку поведінки лежить формування все нових зв'язків між стимулами і реакціями , призвела біхе - віорістів до переконання , що провідним чинником у процесі генези є соціальний , довкілля . Цей підхід , названий социогенетичним (на відміну від биогенетичного , в якому провідним фактором виступає спадковість) , отримав найбільш повне втілення саме в класичному біхевіорізмі.Виходячи з того , що научение залежить в основному від умов життя , тобто від стимулів, поставлених середовищем , біхевіористи відкидали ідею вікової періодизації , доводячи, що не існує єдиних для всіх дітей закономірностей розвитку в даний віковий період . Доказом служили та їх дослідження навчання у дітей різного віку , які показали , що при цілеспрямованому навчанні вже двох - трирічні діти вміють не тільки читати , а й писати і навіть друкувати на машинці. Значить , періодизація залежить від середовища , і і середовище, такі і закономірності розвитку конкретної дитини.