Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
КОМПЛЕКС ПП.doc
Скачиваний:
1
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
1 Мб
Скачать
☆
  1. Форми податкової політики.

Податкова політика – це не самоціль держави фіскально забезпечити себе фінансовими ресурсами. А тому залежно від соціально-економічної доктрини держави, тобто від мети, яку ставить держава на даному етапі розвитку економіки, від стану самої економіки, використовуються різнобічні форми здійснення податкової політики.

У фінансовій науці виділяють наступні форми податкової політики:

Політика максимальних податкiв. При проведеннi такої політики держава застосовує достатньо високі податковi ставки, скорочує податковi пільги i запроваджує новi податки з метою максимального збiльшення суми податкових надходжень. За умови, коли вiдсутнi економiчнi, соціальні i політичні передумови для проведення полiтики максимальних податкiв (економiчна криза, надзвичайний полiтичний стан, вiйна), це може призвести до багатьох негативних наслідків.

Політика економічного розвитку. Держава з максимально можливих розмiрах податкового навантаження враховує не тiльки фiскальнi інтереси, а бiльше уваги приділяє економiчним інтересам податкоплатників. Основна мета при проведеннi такої полiтики - збiльшення економiчного росту шляхом покращення інвестиційної активності за рахунок найбiльш вигідного податкового клiмату. Така полiтика виправдовує себе за умови, коли вона використовується як засiб державного регулювания в перiод стагнації (спаду) економiки.

Полiтика виважених податкiв. Суть такої полiтики полягає у встановленнi такого рiвня оподаткування, який би максимально забезпечив фiскальнi iнтереси держави i одночасно не пiдримав би економiчних iнтересiв податкоплатникiв.

  1. Система органів державного управління, котрі здійснюють податкову політику.

Проблема прийняття ефективних управлінських рішень у процесі формування та реалізації податкової політики не втрачає своєї актуальності. Ефективність діяльності держави у сфері регулювання економічних відносин залежить від вибору доктрини її соціально-економічного розвитку відповідно до задекларованих фінансових зобов’язань перед суспільством, поточного стану економіки, традицій і перспективних напрямів макроекономічного регулювання.

Реалізацію податкової політики в частині управління оподаткуванням прийнято пов’язувати з трьома термінами, які часто ототожнюють, хоча вони є різними за своїм змістом: управління оподаткуванням, податковий менеджмент та податкове адміністрування.

В загальному, серед органів державного управління, які здійснюють політику у сфері оподаткування, можна виділити наступні: апарат Президента України, Верховна Рада України як орган законодавчої влади, апарат Кабінету Міністрів України як орган виконавчої влади (галузеві міністерства та відомства, Міністерство фінансів України, Міністерство економіки України, Державна податкова служба України тощо).

  1. Поняття суспільних благ та їх особливі ознаки.

Суспільні блага – це блага колективного користування, які мають поза ринковий характер (національна безпека, законотворчість, благоустрій, наука, охорона здоров’я, освіта та ін.) та характеризуються наступними властивостями:

  • надаються державою споживачам, оминаючи конкурентний ринок;

  • їх споживання носить загальнодоступний суспільний характер, створювані ними вигоди неподільні на iндивiдуальнi частини;

  • суспільні блага невичерпні в тому розумінні, що задоволення потреби однією людиною практично не зменшує обсягу задоволення тієї ж потреби іншими;

  • рішення про постачання суспільних благ приймається за суспільною згодою, оскільки окремий споживач у приватному порядку не спроможний створити попит на них або нав’язати його суспільству.

Крім вищезазначеного суспільні товари характеризуються сферою вигод, тобто економічні суб’єкти можуть користуватись ними тільки в межах певної території (наприклад, світло вуличного ліхтаря). Тому, відповідно до звичайної адміністративно-територіальної структури держави, можна виділити суспільні товари загальнодержавної та місцевої сфер вигод. В зв’язку з цим податкова політика має справу з окремим регулюванням рівнів загальнодержавних і місцевих податків.

З дарової доступності благ, що фінансуються державою i можливості споживати їх практично необмежено, постає проблема неплатника або так званого „безбілетного пасажира”.