3. Фактори диференціації податкових надходжень в регіоні.

Розглядаючи чинники, що впливають на формування податкового потенціалу регіону, слід підкреслити: потенційна здатність регіону генерувати бюджетні доходи визначається не лише макроекономічними факторами, але й сумарним потенціалом території, економічною структурою регіону та фінансовою забезпеченістю його оподатковуваних ресурсів – податковими базами, що разом і формують базу оподаткування. Очевидно, що чим менша податкова база кожного з податків, що збираються в регіоні, тим менше його податковий потенціал. Безпосередньо на величину і структуру податкового потенціалу та можливості його подальшого розширення впливає існуюча база оподаткування, зокрема прибутковість суб’єктів господарювання, доходи фізичних осіб тощо.

До основних напрямів державного регулювання у сфері забезпечення фінансової стійкості регіону потрібно віднести: участь фінансових ресурсів Державного бюджету для забезпечення потреб регіонів; фінансову підтримку регіонів (бюджетні дотації, субсидії тощо); створення фінансових умов для формування вільних економічних зон у регіонах з потенціалом зростання; розміщення державних замовлень на поставку продукції загальнодержавного значення; забезпечення умов для залучення вітчизняних інвестицій у слаборозвинені регіони; вирівнювання умов підприємницької діяльності у регіонах; забезпечення територіальної справедливості оподаткування; збільшення податкових надходжень; підвищення рівня дохідно-витратної збалансованості, забезпечення самодостатності місцевих бюджетів.

4. Взаємообумовленість податкової політики та соціально-економічного розвитку регіону.

Податковій політиці в системі державного регулювання властиві такі особливості, а саме:

• тісний зв’язок податків з державною владою, для якої вони є найважливішим джерелом доходів;

• обов’язковий, законодавчо встановлений характер платежів;

• вплив податків на економічні та соціальні процеси.

Тому податкова політика в руках одних можуть виступати знаряддям та інструментом стабілізації та економічного процвітання в державі, а в інших руках – засобом нестабільності і економічного саморуйнування. Ось чому, думаючи про формування державних грошових фондів за допомогою тієї чи іншої форми податкової політики та встановлюючи нові види і форми оподаткування, державницькі структури повинні проводити таку податкову політику, яка має поєднувати інтереси держави, платників податків і громадян-виборців.

На думку італійського вченого В.Парето, оптимальною вважається всяка дія, яка приносить користь принаймні одній особі, не погіршуючи грошово-майнового стану чи добробуту когось іншого. Інакше кажучи, будь-які зміни в оподаткуванні будуть суспільно корисними і виправданими, якщо вони нікому не завдають збитків і при цьому приносять декому користь. Досягнення оптимуму Парето в оподаткуванні досягається шляхом забезпечення фіскальних інтересів держави без погіршення економічної ефективності господарювання податкоплатників, а заодно і суспільного добробуту громадян-виборців, або покращення економічної ефективності діяльності податкоплатників без погіршення фіскальних інтересів держави і послаблення соціального захисту громадян-виборців. Таким чином, за допомогою податкової політики гарантується рівноправність економічних можливостей та соціального статусу населення країни, та на рівні регіонів зокрема.