6.2 Методика підготовки до лекції та її проведення

Підготовка до лекції і її проведення – це складна робота, що вимагає від викладача певних здібностей.

Форми і методи підготовки до виступу різноманітні. Тут багато залежить від особливостей пам’яті, досвіду, складу розуму лектора, характеру виступу, особливостей аудиторії. Однак про загальні моменти підготовчого процесу, загальні методичні положення говорити можна.

Підготовку до лекції можна умовно розділити на три етапи:

1. Попередня робота. Перший етап – дослідницький процес. Лектор визначає проблему майбутнього виступу, її актуальність, практичну значущість теми, встановлює коло питань, вивчає джерела, які в подальшому стануть основою змісту майбутньої лекції. Відвідує консультації, лекції на аналогічні теми і т.п. На цьому етапі лектор накопичує знання.

2. Розробка змісту майбутньої лекції. Підготовка теоретичної частини виступу, відбір фактів, їх аналіз та узагальнення, побудова логічної системи аргументації, складання плану – це другий етап підготовки лекції. Він завершується створенням “макету” майбутньої лекції – тексту. На цьому етапі лектор визначає обсяг відомостей, які він повідомить слухачам, але текст – це матеріал, необхідний лише для самого лектора.

3. Підготовка до лекції як до акту публічного виступу – третій етап роботи. Якщо на попередньому етапі лектор створює продуману, композиційно оформлену, відредаговану “модель” майбутньої лекції, то на останньому він розпочинає безпосередню підготовку до реалізації цієї “моделі” в процесі виступу перед слухачами.

Проглядаючи необхідні літературні джерела при розробці теми даного конкретного виступу, лектор накопичує матеріал і для наступних своїх доповідей на інші теми. Так поступово складається запас, резерв: виписки з джерел літератури, цитати, записи власних думок, що виникають при обмірковуванні матеріалу лекції, так званий “архів лектора”, що дуже полегшує його роботу в майбутньому.

Один з найбільш відповідальних моментів підготовки до лекції – обмірковування і систематизація зібраного і накопиченого матеріалу.

Багатство теоретичного змісту, правильне висвітлення фактів і подій, їх вміле тлумачення мають велике виховне значення. Саме тому лектор повинен звертати особливу увагу на відповідність між теоретичними положеннями і прикладами.

Коли матеріал зібрано і проаналізовано, можна розпочати роботу зі складання точного плану майбутньої лекції. На цьому етапі необхідно продумати, чітко сформулювати питання теми, розмістити їх в суворо визначеній послідовності.

В останній час лектори все частіше вдаються до побудови тезисного плану, який полегшує роботу лектора в аудиторії. Тезисний план – це розгорнутий план, що містить не лише твердження (основні положення), але й логічну систему доказів кожного з них; твердження і їх логічний взаємозв’язок. План лекції систематично переглядається, оновлюється, а іноді і перебудовується після “обкатки” лекції в аудиторії.

Конспект являє собою короткий виклад основних положень теми і висновків. Він допомагає встановити взаємозв’язок ідей, привести їх у систему. Якщо у лектора є детальний план, тези або конспект майбутньої лекції, можна вважати, що він підготовлений до виступу.

Текст лекції включає в себе три частини: вступ, основну частину, висновки. Кожна частина має певну функцію.

Методика рекомендує наступні загальні правила композиційної побудови лекції.

• послідовність: думки повинні бути пов’язані логічно і витікати одна з одної;

• посилення: сильний початок, емоційні аргументи в середині, найсильніші – в кінці (сильні докази, нова інформація завжди притягують увагу);

• органічна єдність: поділ на пункти повинен випливати з самого матеріалу, диктуватися ним, тобто структура повинна бути гармонійно пов’язаною зі змістом;

• економія засобів: мінімум слів, фактів і доказів. Лише те, що веде до розкриття теми, з’ясування її сутності.

Якість лекції визначається, в першу чергу, багатством змісту, ідейно-теоретичним рівнем, зв’язком з життям, з практикою, композиційно-логічною побудовою і переконливістю викладення. Однак для хорошої лекції має значення і форма викладення: правильність мови, її виразність, емоційність, використання засобів наочності.

Робота над формою – справа не менш складна і працемістка, ніж організація ідейного змісту. Тут багато залежить від особистості лектора, його характеру, смаків, тобто від його індивідуальності. Саме в оформленні яскравіше всього виражається творче “я” кожного лектора, його стиль, те, що відрізняє виступ одного лектора від виступу іншого, надає йому індивідуальний вираз.

Найважливішим елементом форми є мова, слово. Лише правильна, образна, жива мова допоможе донести до слухача все багатство лекції. Досвід багатьох цікавих ораторів переконує, що чим багатший лексикон лектора, тим краще, різнобарвніше і переконливіше формулює він свою думку.

Мова лектора повинна бути грамотною, без граматичних помилок. Лектор повинен вміти застосовувати все багатство рідної мови, активно використовувати її виразні засоби (епітет, порівняння, гіпербола, алегорія, іронія; стилістичні фігури: паралелізм, антитеза, градація, інверсія, риторичне питання). Збагачують мову лектора приказки, прислів’я, крилаті слова і вирази, висловлювання відомих людей. Вносить пожвавлення до лекції застосування доречних і розумних цитат.

Для роз’яснення слів, які аудиторія не знає, термінів використовуються визначення; допомагає пізнанню порівняння, зрозумілими є приклади.

Поряд з текстовим матеріалом лектор для більшої переконливості повинен підготувати наочні приладдя до майбутньої лекції: зображення, діаграми. Використання їх можливе за допомогою формування роздавального матеріалу, використання кодограм, презентаційних програм.

З розвитком науки і техніки з'явились можливості передавати інформацію у системі викладач-студент з використанням телевізійної техніки (телевізори, відеокамери, відеомагнітофони). Таку інформацію називають відеоінформацією .

Успішне прочитання лекції залежить від багатьох об’єктивних і суб’єктивних факторів, від таких, наприклад, як вміння себе правильно і з гідністю тримати, переборюючи скутість і не впадаючи в розкутість. Неприпустимо заходити в аудиторію і з обличчям злим, легковажним. Воно повинно бути привітним, серйозним, живим.

Лекції слід читати слухачам, дивлячись на них, а не читати з аркушу, уткнувшись в нього. Це – правило, з нього робиться виняток лише для самих молодих лекторів, котрі не здобули ще навичок публічного виступу, і тих випадків, коли необхідно користуватись статистичними даними і різними іншими допоміжними матеріалами у вигляді тез, цитат, бібліографічних рекомендацій тощо.

В кінці лекції необхідно пов’язати закінчення з початком, щоб підкреслити вичерпаність змісту даної теми.

Важливою складовою частиною всього лекційного процесу є відповіді на запитання. Саме запитання являються показником того, наскільки лекція захопила слухачів. Чіткі і короткі відповіді на них мають велику смислову цінність. Вони не лише доводять і уточнюють матеріал лекції, але мають також самостійне значення. Не обмежені теоретичною схемою, відповіді на запитання дають лектору можливість вийти, так би мовити, на широкий “оперативний” простір або ж значно розширити тематичні межі лекції, а також ще більше повернути її до життя. Ось чому іноді буває, що відповіді на питання виявляються цікавішими за саму лекцію, якщо, звичайно, лектор чудово володіє матеріалом. Необхідно розуміти всю важливість цієї процедури і внутрішньо до неї готуватися ще до початку лекції.