76.Форми законотворчої ініціативи.

поняття законотворчої діяльності (або законотворчості) практично відсутнє в юридичній літературі. У зв’язку з цим нерідко дане поняття замінюється поняттям законодавчої діяльності, вживається (сам термін) разом з ним в одному і тому ж контексті, що призводить до повного ототожнення даних понять. У юридичній літературі склалася ситуація, за якої поняття “законотворчість” не отримала належного осмислення, органічно перейнявши зміст, смисл та значення іншого поняття “законодавча діяльність”. Така ситуація склалася не лише в Україні, а й в інших, і зокрема, пострадянських державах. Наприклад, законотворчість визначається як діяльність вищого законодавчого органу в особі народних представників чи безпосередньо самого народу (шляхом референдуму) по встановленню, зміні чи відміні правових норм, які зовнішньо закріплюються у формі закону, і яка здійснюється в особливому процедурному порядку у відповідності з правом на законотворчість, що закріплюється в конституції держави. В.В. Лазарев називає законотворчість вихідною формою реалізації права державою. Подібної точки зору на законотворчість дотримуються О. Міц¬кевич, В. Казимирчук, А. Піголкін, Ю. Тихомиров та інші. Але, на мою думку, законотворчість та законодавча діяльність поняття не тотожні, вони відрізняються за обсягом та змістом, а також їх суб’єктним складом. У юридичній літературі (в тому числі з конституційного права), а також на рівні законодавства України, діяльність, яка стосується процесу створення правових норм, викладених у законах, здебільшого названа законодавчою діяльністю. Але з аналізу такої літератури та законодавчих актів, що регулюють дане питання, видно – здебільшого законодавча діяльність зводиться до характеристики законодавчої процедури та починається з опису її першої стадії, законодавчої ініціативи.. Тому процес творення закону у широкому його розумінні пропонується назвати законотворчою діяльністю (або законотворчістю).

Законотворчість (або законотворча діяльність) - це діяльність насамперед держави, а також інших суб’єктів такої діяльності, по виявленню потреби в нормативно-правовому регулюванні суспільних відносин та створенню у відповідності з виявленими потребами нових правових норм, заміні та відміні діючих, що закріплюються у законах, а також це діяльність по вивченню правової дії (застосування) прийнятих законів з метою їх подальшого удосконалення. Законотворчість - це процес творення закону від законотворчого замислу і до введення його у дію, що включає в себе прогноз, розробку та удосконалення законів.

Завжди законотворча діяльність починається з вияву потреби у прийнятті закону (що слідує відразу після законотворчого замислу або поєднується з ним), тобто визначення змісту найважливіших суспільних відносин, що будуть предметом правового регулювання майбутнього закону. І саме визначення закону як акта, що регулює найбільш важливі суспільні відносини, виявляє змістовну тотожність між предметом законодавчого регулювання та найбільш важливими суспільними відносинами

Волевиявлення народу - важлива стадія законотворчого процесу. І саме тут процес творення закону характеризується свободою виявлення правосвідомості, різноманіттям організаційних та інших форм і засобів; цій стадії ще не властиві жорсткі правила і певні процедурні норми.